ОГЛЯД

Сімсот років тому втратило незалежність останнє державне утворення русичів Волинсько-Галицьке князівство.

На межі тисячоліть ми отримали ще один шанс на відновлення власної держави, можливість розбудови русько-українського етносу. Етносу, майже повністю зруйнованого золотоординським (?) молохом. Ми позбулись національного рабства, та страшніше за фізичне є рабство духовне і ментальне, яке глибоко вкоренилось в наші душі і в нашу свідомість. Зруйновані віра у власні сили і можливості, повага до самих себе і свого народу. А на обрії вже маячить небуття, бо ми перетворились в країну пенсіонерів, де смертність набагато перевищує народжуваність. Україна поступово і невпинно вмирає.

Архів Rus_3.rar (366k)

Історія русів на протязі кола Сварога (26000 років).

 

До 2030-2033 року населення України скоротиться до 15-17 мільйонів, а на кінець сторіччя, при збереженні нинішніх тенденцій, матимемо близько 5 мільйонів русичів-українців. Етнічний простір України поступово заповнять кавказькі і тюркські, мусульманські народи.

Від Києва і до меж країни чуємо про пошук шляхів розвитку, будуємо паперові плани, а тим часом, набираючи швидкість несемось до прірви. Бо навіть жінка без перспективи для своєї дитини не буде народжувати.

Всі шукають, “національну ідею”, замість того щоб не блукати в духовному рабстві, а розплющити нарешті очі і усвідомити себе народом; згадати свій Родовід і повернутись до свого, Богом призначеного нам шляху. Необхідно не латати драний, зношений одяг свідомості кріпака, а шити новий, достойний великого і славного народу; необхідно відновити минуле, щоб зрозуміти, куди маємо йти.

Провидіння зберегло для нас “Велесову книгу”, з висоти якої можемо глянути в глибину тисячоліть, пройти шляхами наших пращурів, осягнути велич Ведичної віри, збагнути сутність Космосу слов’ян. На протязі тисячоліття православна церква і Російська імперія знищувала все, що могло відтворити історичну самосвідомість русів, від літописів до мови і епосу. Та все ж збереглось достатньо інформації, щоб по крихтах, що залишились, можна було відновити свою історію і згадати призначене нам, згадати заповіти Патріарха Арія, Буса Білояра, Ярослава Мудрого і Володимира Мономаха, духовного батька нації Тараса Шевченка.

Маємо не просто відновити а взявши за основу набуте пращурами створити новий світогляд, виховати майбутнє Русі - України. Необхідно створити все, щоб наш народ усвідомив себе, щоб наші діти мали перспективу і мали змістовне, щасливе, величне майбутнє; щоб наш народ був в авангарді на шляху в інформаційно - духовному сходжені людства до Горнього, до Всевишнього. Ті, хто усвідомлює себе русичами, мають взяти на себе нелегку місію жертовності і самопожертви заради свого Роду і його майбутнього. На протязі тисячоліть русичі були на чолі прогресу Людства і маємо там бути.

Але при цьому не йти хибним шляхом вибраності серед інших народів, бо маємо усвідомити, що всі люди є клітинками планетарного суспільного організму; що всі народи, великі і малі, їх мови, пісні, епоси, духовні і ментальні надбання безцінні, що це загальний скарб Людства. Для еволюції необхідно мати достатнє різноманіття в цьому і кожний народ творить частку загального. Та якщо нашим пращурам було дано створити перше рукотворне житло, одомашнити вола і коня, винайти упряж і перше колесо, створити першу письменність і сучасний космічний світогляд, то кому, як не нам, призначено продовжити їх шлях?

В початок

В сайті “Русь” ми звертаємось до всіх, хто хоче збагнути сутність свого буття і буття народу Русі - України, хто хоче зробити хоч якийсь внесок в розбудову майбутнього свого народу і планетарного суспільства.

Давайте згадаємо історію русів на сторінках книги “Русь”;

відновимо і усвідомимо Ведичну віру пращурів в контексті сучасних світових релігій;

поглянемо за обрій класичних знань і уявлень про оточуючий Всесвіт; визначимо шляхи перебудови інформаційно-духовного простору русичів на сторінках книги “Багато званих, та мало вибраних”.

Ми звертаємось до тих, у кого небайдуже серце, в кого болить душа за рідний край і батьківський дім, у кого неспокійний розум і гостра думка і виносимо на Ваш суд “Звернення”, пропонуючи співтворчість у наступних сторінках сайту:

В початок

В.Ю. Шевцов

З глибокою повагою і любов'ю моїй мамі, Дорошенко Орині Федорівні, присвячую.

 

РУСЬ

ЕТНІЧНИЙ ЕКСКУРС В ІСТОРІЮ УКРАЇНИ:
ПОГЛЯД З МИНУЛОГО В МАЙБУТНЄ

Дніпропетровськ
Арт-Прес
1998

ЗМІСТ

ВСТУП

Передмова

 

КОРОТКИЙ ЕКСКУРС В ІСТОРІЮ
АРАТТИ-АРТАНІЇ-ОРАНТІЇ-РУСІ-УКРАЇНИ ЧАСТИНА І.

Фрагменти прадавньої історії України

Відступ від теми, або дещо про етноси

Продовження теми

Походження назви "Русь"

Київська Русь

Історичні міфи

Походження російського етносу

Литовсько-польська доба в історії України

Руїна

Друге етнічне щеплення на угро-фінському привої

Ординський молох

Національна символіка Русі-України

Етнічні інваріанти і потенціали

Майбутнє України

Не зовсім коректні прогнози майбутнього

 

РУСЬ. ВІД СЕРЦЯ ДО СЕРЦЯ, ВІД ДЖЕРЕЛ ДО ДЖЕРЕЛ ЧАСТИНА ІІ.

Передмова до другої частини

Від серця до серця

Від джерел до джерел

Євангеліє від Матфея: Нагорна проповідь Христа

Заповіді Христові

Євангеліє від Іоанна

Заповіді пророків

Євангеліє від Луки

Із книги Екклезіаста

Із "Повчання Володимира Мономаха синам"

"Детка" Порфирія Іванова

Карлос Кастанеда: заповіді магів майя

Беттельгейм Бруно: "Освічене серце"

Честерфільд. Листи до сина

Ліхтенберг. Афоризми

Різне

РОЗУМ У ВСЕСВІТІ

 

РУСЬ КНИГА ВЕЛЕСА. КОСМОС СЛОВ'ЯН. ЧАСТИНА ІІІ

Передмова до третьої частини

Історична довідка

З Арктики в Причорномор'я. Переселення в інські краї.

Легенда про Богумира. Перша хвиля повернення аріїв

Друга хвиля повернення аріїв

Богумир і Ящер

Третя хвиля повернення аріїв

Заповіт аріям

Патріарх Рус. Русколань. Венеди і Вандали

Троянові віки. Межі етносів в II-I тис д.н.е.

Четверта хвиля повернення аріїв

Бус і Білояр

Після Троянових віків

Наближена хронологія подій за "Книгою Велеса"

 

зміст в початок

ВСТУП

Запропонована читачеві книга не відноситься цілком ні до наукових, ні до художніх. Це скоріше думки про наболіле, про долю і недолю своєї Батьківщини, свого народу. Можливо, що в відображенні деяких історичних подій автором допущені помилки; та якщо вони є, то не з власного бажання чи якихось намірів, а тому, що у кожного історика "своя історія", написана, звичайно, в контексті державно-соціального замовлення, і важко відрізнити дійсні історичні події від фальсифікованих. І все ж, зважаючи на те, що розвиток суспільства підкоряється таким же незалежним від окремих особистостей законам, як і закони Ньютона в фізиці, можна осягнути історію свого народу, поглянути на нинішній стан, зазирнути в майбутнє. Відштовхуючись від поняття етносу, його розвитку і взаємодії з іншими етносами, автор зробив спробу відновити дійсну історію України. Історію, яку можна простежити на протязі семи з половиною тисячоліть. Мова не йде про стовідсоткову достовірність тих чи інших історичних фактів, як і висновків автора, особливо, коли мова йде про сиву давнину в історії нашого народу.

Читачеві пропонується історична версія про походження, долю і недолю руського етносу; версія, яка склалась у автора на протязі останніх п'ятнадцяти-двадцяти років. Ця версія багато в чому розходиться з офіційною, але вона побудована на підґрунті етнічних законів і тому об'єднує, здається, дуже різні історичні факти в єдину сюжетну лінію життя і еволюції народу України. В своїй версії автор робить акцент не стільки на відомих фактах, скільки на тих особливостях історичного сюжету, які старанно замовчуються істориками і які майже повністю руйнують багато із стереотипів, що склались.

Починаючи з маловідомих фрагментів прадавньої історії автор зупиняється на походженні назви "Русь" і на деяких особливостях становлення Київської Русі; на ролі державної міфотворчості і на походженні етносу росіян, на литовсько-польскій добі в історії Русі-України, акцентує увагу на тих моментах, які слід віднести до страшного для руського етносу слова "Руїна". Щоб не закінчувати розповідь на песимістичній ноті, робиться спроба зазирнути в завтрашній день; а це неможливо без розуміння національної символіки і етнічних інваріантів нашого народу.

Історія України тісно переплетена з історією Росії. І якщо росіянин прочитає, на його думку, щось образливе для себе, то автор просить пробачення, але дійсність потрібно сприймати такою, якою вона є. Кожний народ, кожний етнос потребує уваги і поваги, у з кожного етносу своя доля і свій шлях; та коли мова йде про негативні риси ординського менталітету, то автор приділяє йому так багато уваги лише тому, що це та реальність, яка вразила і руйнує вщент менталітет руського етносу, його душу. І мова не про те, який народ кращий чи гірший - в відповідності з принципом необхідного різноманіття в еволюції Всесвіту для історії всі народи рівні і необхідні. Мова про те, як вилікувати наш етнос, як відновити його історичну перспективу. А це можна зробити лише за умови знання своєї історії і розуміння ролі власного етносу в історії людства.

Звичайно, коли мова йде про взаємовідносини руського і російського етносів, не можна обійти мовчанням мовне питання. Коли українці цураються російської мови, а росіяни кажуть, що української мови не існує, то і те, і інше твердження не мають права на життя. І справа не в тому, що колонізовані Київською Руссю народи взяли на озброєння руську мову, яка сприйнявши деякі угро-фінські і тюркські риси стала, за словами Ключевського, угро-фінським діалектом руської мови - тобто російською - і та, і друга - це мови руські. Справа в іншому, а саме в тому, що перехід на руську мову корінних народів північно-східної частини Русі, а за часів Орди і Поволжжя, призвів до того, що останні втратили свою етнічну серцевину - мовність, а з нею і свою історію, епос, культуру. Завдячуючи завойовникам з Русі вони були змушені забути свої корені і жити привласненими історією, епосом, піснею, багато чим іншим. Це великий злочин Київської Русі, і якби можна було вибачитись за те перед росіянами, то автор зробив би це не вагаючись.

Для тих, хто бажає знати більше про свою історію додатково, можна порекомендувати, за виключенням відомих творів, наступні книги та інші друковані видання: Ю. Канигін. Шлях аріїв, Київ, Україна, 1995; Г.К.Василенко. Руси. ВДК, серія 5, №3, 1990; І. Огієнко. Українська культура, Київ, Довіра, 1992.; І.Огієнко. Історія української літературної мови, Київ, Либідь, 1995; Загадки зоряних островів, 1990, випуск 6; И.Яковенко. Так ли уж необходимо действительное, ж-л "Знание - сила", №5, 1994; И. Данилевский. Один из любимых героев детства, ж-л "Знание - сила" №7 1994.

Наприкінці цієї невеликої вступної частини хочу подякувати своїм добровільним помічникам, випускникам фізико-технічного інституту Дніпропетровського державного університету І.Навоєнку В.Павленку, А.Троценко, а також нинішнім студентам того ж інституту І.Бобко та В.Харченку, за допомоги яких це видання отримало можливість дійти до свого читача.

зміст в початок

Передмова

І смеркає, і світає,
День божий минає,
І знову люд потомлений
І все спочиває.
Тілько я, мов окаянний,
І день і ніч плачу
На розпуттях велелюдних,
І ніхто не бачить,
І не бачить, і не знає -
Оглухли, не чують;
Кайданами міняються,
Правдою торгують.
І господа зневажають, -
Людей запрягають
В тяжкі ярма. Орють лихо,
Лихом засівають,
А що вродить? побачите,
Які будуть жнива!
Схаменіться, недолюди,
Діти юродиві!
Подивіться на рай тихий,
На свою країну,
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну,
Розкуйтеся, братайтеся!
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тілько
На чужому полі.
В своїй хаті своя правда,
І сила, і воля.

Пливуть над Україною хмари, чорні, важкі... Тяжко давитись на те, як руйнуються душі русів, як гине етнос... Хочеться кричати: "Люди! Прокиньтесь! Невже ви забули хто ви?! Невже морок Золотої Орди погасить останню живу іскру в ваших серцях?! Чи й досі питати у німця хто ми?"

... "Добре, брате,
Що ж ти такеє?"
"Нехай скаже
Німець. Ми не знаєм".
Отак-то ви навчаєтесь
У чужому краю!
Німець скаже: "Ви моголи.
Моголи! моголи!"
Золотого Тамерлана
Онучата голі.
Німець скаже: "Ви слав'яне.
Слав'яне! слав'яне!"
Славних прадідів великих
Правнуки погані!

Невже дійсно казав правду Емануіл Кант, що слов'яни другорядний етнос, бо вони не здатні об'єднатись в єдину сім'ю, не можуть згуртуватись заради однієї мети, не можуть висунути лідера, який би повів їх за собою шляхом розуму і духовності до щасливого майбуття? І посилався при цьому на представників германського народу Роріха (Рюрика) та імператрицю Катерину, які вибудували на теренах східних слов'ян велику імперію. Невже як і сто, і двісті років тому нічого не змінилось, невже у нас дійсно немає ні своєї голови на плечах, ні гордості, ні самоусвідомлення того хто ми, де ми, навіщо ми, куди ми йдемо? А може давно не йдемо, а поволі повземо в домовину, бо куди не глянеш - скрізь ознаки виродження, бо

... Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
Її розпинають.
Замість пива праведную
Кров із ребер точать.
Просвітити, кажуть, хочуть
Материні очі...

Віщі слова Тараса, що пролунали півтора сторіччя тому у вірші "І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Україні і не в Україні моє дружнєє посланіє", лунають і нині, крають серце. Та чи винні в тому люди, чи винен народ, якого сотні років годували брехнею, принижували при всякій нагоді, в якого забрали історію, майбутнє, самосвідомість, якому на сусідку казали, що то твоя мати, а матір вчили зневажати, коли віками привчали говорити на біле - чорне, а на чорне - біле?

То ж давайте крок за кроком пройдемо шляхами наших пращурів, відновимо історію свого народу, бо без її знання неможливо визначити ні його долю, ні призначення в розвитку суспільства, в розвитку Всесвіту. Давайте спробуємо знайти ті, притаманні нашому етносу риси, які можна було б визначити в якості інваріантних, тобто незмінних, незалежних ні від яких обставин, і які б характеризували нас і визначали наше місце на теренах історії. Поговоримо про сенс буття, про взаємини людини з суспільством; про те, якою повинна бути людина, щоб відповідати своєму етносу; про екологію душі, сім'ї, народу, етносу, людства, космосу. Поговоримо про те, як стати і бути Людиною в високому розумінні цього слова, щоб не дивились на наш народ, як на сміття історії, щоб поважали його за розум, духовність, людяність; поговоримо про те, що допоможе нам повернути самосвідомість, віру, надію в майбутнє, про те, що може дати поштовх до відродження нашої країни, слов'янського етносу в цілому.

зміст в початок

РУСЬ

КОРОТКИЙ ЕКСКУРС В ІСТОРІЮ
АРАТТИ-АРТАНІЇ-ОРАНТІЇ-РУСІ-УКРАЇНИ

ЧАСТИНА І

Фрагменти прадавньої історії України

Відступ від теми, або дещо про етноси

Продовження теми

Походження назви "Русь"

Київська Русь

Історичні міфи

Походження російського етносу

Литовсько-польська доба в історії України

Руїна

Друге етнічне щеплення на угро-фінському привої

Ординський молох

Національна символіка Русі-України

Етнічні інваріанти і потенціали

Майбутнє України

Не зовсім коректні прогнози майбутнього

зміст в початок

Фрагменти прадавньої історії України

Всяке знання несе на собі відбиток тої особистості, яка володіє цим знанням, а тому всі розділи людського знання в тій чи іншій мірі суб'єктивні. Серед всіх наук найбільш суб'єктивні - суспільні, а серед них - історія. Виникає нова держава, змінюється суспільний лад, змінюється господар на троні - і знову переписується історія, в якій все, що "приємно торкається вух" залишається і зростає до велетенських розмірів; а все "неприємне" знищується, таврується, отримує ярлик "наговору, брехні, дилетантства, фальсифікації".

Фальсифікація історії нашого народу відбувалась багаторазово. І перша відома з них - це "Повість врємєнних лєт" Нестора-літописця, який чудово знав історію навколишніх народів і чомусь зовсім "забув" історію Русі до Рюриковичів. Була собі благословенна земля, де серед лісів і боліт жили первісні "тубільці" - слов'яни, які вийшли на берег Дніпра та й побудували золотоверхий Київ, бо з'явились на історичній арені Рюриковичі. Всі розуміють, що на пустому місці сам по собі храм не зроста, але тим, хто несе корону і скіпетр держави, цікава лише своя слава і своя воля, яку б не затьмарювали славні імена і події минулого, особливо, якщо останні були сумними і трагічними. Може б і ми знали краще нашу історію, якби не Рюриковичі.

І все ж історія зберегла доволі фактичного матеріалу, на якому можливо, хоча б в деякій мірі, хоча б фрагментарно відновити наше минуле. Історія кожного народу - це водночас і історія розвитку суспільства в цілому. І, щоб відновити візерунок тканини буття народу, іноді достатньо лише поглянути навколо втраченої частини цієї тканини.

Відомо, що мовою наших пращурів був санскрит - сенсарі, мова богів, на якій говорили індо-європейські народи. Саме на санскриті написані знамениті письмові пам'ятки давніх часів -Рігведи, священні гімни аріїв, які "невідомо звідки" з'явились близько 4000 років тому в Індії.

Для сучасних індійців санскрит те ж саме, що для нас латинь. В той же час відомо, що з усіх народів, що говорять на індо-европейських мовах, основою яких був санскрит, саме в Україні, в українській мові збереглось санскритських слів значно більше ніж в інших. Та якщо простежити розповсюдженість коренів санскритських слів у сучасному світі, то крім української мови їх можна знайти в литовській, в інших слов'янських мовах, в романо-германських, в ірано-кавказьких, в тюркських, в угро-фінських - в усіх мовах народів білої раси. Можливо завдяки цьому німці стверджують, що саме вони нащадки аріїв, росіяни - що арії жили поблизу південного Уралу, історики тюркських народів відносять місце походження аріїв до Середньої Азії, а самі індуси визнають лише одну версію - арії саме їх пращури, і нізвідкіля вони не прийшли, а завжди жили на території Індії.

Єдине джерело, якому можна довіряти в цьому питанні - це самі Рігведи. В Рігведах іде мова про материк (острів?) Шветадвіпа - білий острів, що розташований в Молочному морі. Цей материк знаходиться за хребтом Меру, там де Нарада 1 бог допотопних аріїв, викликав головного бога у вигляді північного сяйва, там, де "свою колісницю Сонячний бог зупинив посеред неба", тобто за полярним колом. Відповідно російські вчені на прикладі незвичайних природних умов Соловецьких островів стверджують, що такий острів міг знаходитись лише в межах Білого моря; західноєвропейські - схильні розглядати в якості батьківщини аріїв Гренландію, Ісландію, Шведський півострів, острови Шпіцбергена. В дійсності можна стверджувати лише те, що прабатьківщина аріїв знаходилась за полярним колом, і що земля, на якій вони жили, була придатна для життя.

Близько 60000 років тому на Землі відбулись величезні планетарні зміни. Почалось велике заледеніння і батьківщина прааріїв стала непридатною для існування 2.
В пошуках нової батьківщини арії йшли на південь. А за ними рухався льодовик, який сягнув широти Київ - Волгоград. Саме на цих широтах і зупинились арії 3.

Можливо, що це була одна етнічна група, і жила вона територіально в одному місці; можливо, що арії займали великі території від Атлантичного океану до Паміру. І все ж можна спробувати окреслити ту територію, яку займали ті арії, що створили епос Рігвед. Саме в Рігведах зустрічаються слова, найбільш поширені в мові кельтів - пращурів германців, і слова, що поширені в мовах тюркських та кавказько-іранських народів; але найбільше, близько тисячі таких слів, можна знайти в українській (і давньоруській) мові. В Рігведах зустрічаються назви рослин і тварин, характерних для середніх широт. І, нарешті, однією з відомих богинь аріїв була Дана 4 - богиня води, течії, життя, еволюції. Всі найбільші річки, що течуть по території України, мають в своїх назвах корінь "дана": Дунай в давнину називали Данай, Дністер - Дана-істер, Дніпро - Дана-прісно, Дон - Дан, а Дінець - Данець.
Про те, що саме територія України була на значному відрізку часу батьківщиною аріїв, свідчать і відкриття зроблені на протязі майже тридцяти років відомим археологом Даниленком, а згодом і відомим археологом Шиловим, які досліджували "Кам'яну могилу" на річці Молочній поблизу Мелітополя. "Кам'яна могила" - це кам'яні брили від кількох метрів до розмірів багатоповерхових будинків, розташовані на території в декілька гектарів. Багато з них покрито малюнками, найдавнішим з яких близько 25000 років, та клинописом. На сьогодні розшифровано близько трьохсот текстів, написаних протошумерським письмом.
Саме тут Даниленко знайшов самий давній із відомих текстів, вік якого близько 11000 років і в якому мова йде про країну Аратту 5 , розташовану навколо Чорного моря. Та ж протошумерська писемність використовувалась і пізніше, коли на кам'яних брилах записувалась хронологія подій, поданих пізніше в Рігведах, а самі шумери говорили, що писемність їм дав народ з півночі 6 .

Про те, що Аратта була розвинутою арійською державою, говорить Платон в "Тімеї", де мова йде про запеклі сутички між атлантами та гіперборейцями, що прийшли з півночі, і яких атланти відтіснили на схід від Чорного моря.

Близько 12000 років тому на Землі знову стались великі зміни. Як розповідає Платон в тому ж "Тімеї", загинув останній острів атлантів. Змінився вигляд багатьох областей планети. Можливо, що в цей час в Льодовитому океані пішов під воду хребет, який тягнувся від Північної землі до Гренландії, відкриваючи шлях теплим водам в Льодовитий океан. Гольфстрім змінив напрямок течії і почав обігрівати Європу. Почалось велике танення Європейського льодовика (Скандінавського), який, відступаючи на північ, відкривав нові простори для заселення. Слідом за льодовиком йшли три потоки арійців: романо-германські племена на заході, угро-фінські - на сході і слов'янські - в центрі. В той час всі вони були одним народом, що говорив на санскриті 7 .

В циклі відомих давньоскандинавських міфів, а саме в збірках "Коло земне", "Старша Едда" та "Молодша Едда" йде мова про прабатьківщину скандинавських народів. В "Колі земному" говориться про те, що "...від Йорсалаланда (Єрусалима) на північ 8 тягнеться довга затока, яку звуть Чорним морем. Вона розділяє Азію та Енею (Європу). На північ від Чорного моря лежить Велика, або Холодна Швеція. З півночі, з гір тече річка Танаквісль (Ванаквісль) і впадає в Чорне море. І живуть там вани. На схід від Танаквісля знаходиться країна асів і столиця її Асгард (столиця асів - богів, владик). В давні часи правителем асів був Одін - людина-бог. Одін знав, що його нащадки будуть населяти північний край світу, а тому він залишає в Асгарді двох братів: Ве і Віллі, і йде зі своїм родом на північ .

Як стверджує В.Щербаков, це відбулось в першому тисячолітті до нашої ери (д. н. е.). Але в цей час Європа була уже заселена і, ймовірно, ці події відбувались близько 6-7 тисяч років тому, бо саме тоді ще ніс Дніпро води з величезного Балтійського моря, стоку води з якого в океан заважав Скандинавський льодовик 9 .

Про це ж свідчать події, що мали місце за 5527р. д.н.е., коли на берегах Дніпра (а, можливо, іншої європейської річки) народився великий пророк людства - Рама, Через 19 років, в 5508р. д.н.е. відбулось перше відкриття Бога Рамою. Це сталося на тому місці, де знаходиться нині столиця нашої держави - Київ і, як стверджує Ю. Канигін, саме там, де зараз знаходиться Хрещатик. В той час Дніпро був настільки широким, що лівий берег губився за обрієм. З того часу на санскриті це місце називається "Кіюв", або "святе місце", пізніше "святе місто".

З 5508р. д.н.е. на цьому місці виникло поселення міського типу 10 . Воно носило різні назви, але завжди, паралельно йшла назва Київ - "святе місто", яка згодом стала офіційною назвою столиці Київської Русі, а зараз і України"11 .
Згідно з Рігведами, впродовж п'яти років Рама навчав місцеве населення новій технології землеробства, дав людям упряж на волів і коней 12 . Зважуючи на те, що саме на берегах Дніпра знаходяться найкращі для землеробства грунти - мабуть зовсім не випадково, що саме тут і зародилось орне землеробство.

зміст в початок

Відступ від теми, або дещо про етноси

Для розуміння подальших історичних подій необхідно зупинитись на одному з найбільш загальних законів розвитку суспільства, а саме на законі взаємодії етносу і навколишнього середовища. Під етносом розуміють сукупність людей, що говорять на одній мові, дотримуються одних і тих же правил, норм і законів моралі і етики, сповідують одну релігію, відносяться до одного генетичного дерева і живуть на одній території.

По відношенню до джерела споживання всі етноси розподіляються на кочові, збиральні і аграрні 13 .

Кочові етноси прив'язані до табуна, який годує, напуває, одягає і, навіть, лікує. Але табун може існувати там де росте трава, а трава - де ідуть дощі і не зруйноване іншими табунами пасовисько. І, якщо подивитись в глибину віків, то можна бачити, як хвиля за хвилею кочові етноси то накочувались, то відкочувались від Карпат до Алтаю і від Алтаю до Карпат. Особливістю кочових етносів є прив'язаність не до території, батьківщини, а до табуна. Сьогодні " табун все витопче, все навколо сплюндрує та й піде далі, а природа сама залікує "рани". Представники цих етносів не дбають про відновлення природи, порядку і краси, а їх моральні і етичні закони пов'язані з кочовим характером життя. До кочових етносів слід віднести тюркський етнос, який в подальшій розповіді відіграватиме надзвичайно важливу роль у формуванні російського етносу.

Ще один етнос - угро-фінський, який складає основу російського народу, відноситься до етносів збирачів. Етнос-збирач прив'язаний до навколишнього середовища як до джерела споживання. Представники цього етносу прив'язані до території, на якій вони ловлять рибу, збирають ягоди, гриби, полюють на птаха і звіра. Вони люблять свою батьківщину, але любов'ю не відтворювача природи, а споживача. Завдяки цьому засобу життя етнос-збирач живе за відмінними етнічними законами від кочових і від аграрних.

І, нарешті, третій тип етносу - аграрний. Представники цього типу етносів прив'язані до землі, яка є джерелом їх існування, а разом з ними і існування одомашнених тварин. Якщо "аграрій" щось бере від землі, то він не тільки поновлює можливість відтворення спожитого, але й потурбується про створення сприятливих умов для життя своїх дітей та онуків. Це вже інший спосіб життя, інша мораль, інша етика. І, саме головне, етнос-землероб, на відміну від інших, нікуди не піде із займаної ним території, від свого житла, колодязя, ставка, саду. В торбину все це не покладеш і на возі не повезеш. А що він без створеного власними руками, без свого лану? Якщо ж етнос-землероб і залишає свою батьківщину, то лише внаслідок якоїсь природної катастрофи, або рятуючись від якогось страшного лиха. Аграрний етнос може бути витісненим більш сильним аграрним етносом, може залишити територію в разі її неспроможності прогодувати зростаюче населення. На деякий час він може стати навіть етносом-споживачем, а за деяких обставин і кочовим, але при першій нагоді він повернеться до більш високої ступені організації суспільного життя - до виробничої. В той же час зворотній процес перетворення кочових та споживаючих етносів в виробничі за короткий історичний час неможливий через відсутність потрібних знань і навичок.

Закінчуючи цей невеликий аналіз відмінностей етнічних утворень, можна сформулювати два важливих наслідки:

по-перше, без планетарних причин аграрний (виробничий) етнос не змінює своєї території проживання і час його існування залежить від часу стабільного функціонування джерела живлення - землі;
по-друге, етноси з різними моральними та етичними нормами майже не змішуються, на відміну від однотипних.

Іншими словами, можна стверджувати, що етнічні племена, які перейшли до землеробства спочатку в Подніпров'ї, а потім і по всій території, зайнятій чорноземами, були і залишаються основою одного і того ж народу, незважаючи на зміни в мові, одежі, звичаях. І, друге, що землеробний етнос України міг змішуватись з подібними, які існували на заході, і лише в деякій (незначній) мірі з етносами-збирачами і кочовими етносами 14 .
Все сказане має дуже важливе значення для розуміння походження нашого народу і нашої держави.

зміст в початок

Продовження теми

Якщо прийняти версію Ю.Канигіна про "шляхи аріїв", то можна стверджувати, що частина аріїв під проводом Рами пішла на тоді родючі землі в пустелі Гобі 15 , де заснувала державу Куш із столицею Вер (біля нинішнього монгольського містечка Дадан-Дзадаган), а після її загибелі арії проклали шляхи до Японії, Індії та Ірану. Більша ж частина повернулась в Рамаварту, країну, де народився і почав свій космічний шлях Рама. Повернення більш розвинутих 16 аріїв до Подніпров'я привело до спалаху Трипільської культури.

Коли за допомогою штучних супутників сфотографували територію Черкащини, то на фото виявили дві ділянки світлішого кольору, ніж суміжні. Археологи знайшли на цих ділянках залишки городищ третього-четвертого тисячоліть д.н.е. площею 380 та 220 гектарів відповідно. Стародавні міста мали планування вулиць, двоповерхові будівлі, а при розкопках однієї з них виявили залишки п'яти печей. Це найбільші по площі із відомих доісторичних міст. Разом з відкриттям "Кам'яної могили", це відкриття кардинально змінює погляди істориків на минуле нашої країни. Чому занепала Трипільська культура - невідомо, а в наших знаннях про прабатьківщину існує майже двохтисячолітній провал. Можливо, що на занепад Трипільської культури вплинула якась тектонічна катастрофа. Саме в ці часи пішла під воду частина Кримського півострова, а гирло річки Дон перетворилось в морську протоку, через яку вода з Чорного моря почала поступово заповнювати Міотійські болота, перетворюючи їх в Азовське море. Внаслідок діяльності людини були знищені ліси в Приазов'ї і по берегах багатьох річок України, що перетворило великі регіони в степи, які стали ареною руху кочових племен. І все ж, навіть наприкінці першого тисячоліття н.е. в Приазов'ї жили слов'яни-роксолани, а їх князівство називалось Тьмутаракань.

Одним з центрів Трипільскої культури був Донбас. В той час Донецький кряж називався Венедськими горами і добували там, в перших рудниках на території нашої держави, корисні копалини. Біля міста Артемівська археологи ще в XIX сторіччі відкрили прадавні мідні копальні, вік яких більше 5000 років. В копальнях того часу знаходять вироби з бронзи, секрет якої став відомим в Середземномор'ї лише в першому тисячолітті нашої ери. Один лише цей факт говорить про рівень технологічної культури аріїв України.

зміст в початок

Походження назви "Русь"

Частково провал в історії першого-третього тисячоліть д.н.е. заповнює "Молодша Едда", згідно з якою Одін був не тільки правителем в Асгарді, але й володів Фракією. У Фракії (пониззя Дунаю) жили племена фракійців-одрисів, які вже в середині першого тисячоліття д.н.е. мали свою державу, якою послідовно керували государі Терес, Садко, Котко 17 . Впродовж століть держава одрисів зберігала самостійність (більше 600 років), та все ж в першому столітті д.н.е. була підкорена Римом. Саме тоді багато племен одрисів (так їх називали греки, а вони називали себе русами 18 ) пішли до Подніпров'я, де змішались з місцевим населенням і дали початок Русі. Можливо також, що територія держави одрисів сягала далеко на північ, об'єднувала кілька десятків фракійських племен, в тому числі бессов, тиудів, чудь, мерю та інших, відомих ще з другого тисячоліття д.н.е., і дала початок балтам, полякам, словенам 19 і всім слов'янам взагалі. Порівнюючи слов'янські та фракійські імена, імена богів і назви племен, можна стверджувати, що це дійсно був один і той же народ 20 .

Гомер, оповідаючи в "Одіссеї" про північне узбережжя Чорного моря, називає його землею кімерійців. Кіммерійці - це перші кочові племена на території України, про яких залишились історичні згадки. В VII столітті д.н.е. під натиском скіфів кіммерійці відійшли в Малу Азію. До цих же часів відноситься хронологія "Велесової книги", згідно з якою ще до 626 року д.н.е. в Малій Азії вже існували дві держави русів. В 626 році д.н.е. відбувся "Карпатський ісход", коли племена русів перейшли Карпати і "відновили" Київ. Проте в ніяких інших літописах про цю подію не згадується. Більш вірогідно, що під час "Карпатського ісходу" до Подніпров'я переселилась під натиском набираючих силу греків частина слов'янських племен.

Цікаво, що у "Велесовій книзі" мова йде про початок слов'янського календаря взагалі, а саме з 19423 року д.н.е., коли у Землі з'явився супутник Місяць. Остаточно на свою нинішню орбіту Місяць перейшов 11822 року д.н.е. Це дата всесвітнього потопу, коли утворилася Босфорська протока, і Чорне море з переповненого "по вінця" озера стало морем. Найбільш дивовижним є те, що "Велесова книга" стверджує, що "...все, що є в Біблії до Ноя - то є наше".
В ті ж часи Геродот, що мандрував північним Причорномор'ям, пише: "В середньому Подніпров'ї живуть скіфи 21 серед яких вирізняються гелони (сонцепоклонники).
Гелони займаються землеробством і столиця у них місто Гелон 22 - місто Сонця. Править гелонами князь, закони приймає народне віче, а на чолі дружини знаходиться воєвода.
В першому столітті н.е. уже Пліній згадує про 12 міст на території Русі, серед них Любеч, Чернігів, Бусовград. Пліній називає Бусовград Метрополісом - матір'ю міст руських. В збірниках скандінавських переказів того часу мова йде вже про державу полян. В третьому столітті до нашої ери інший грецький історик Птоломей розповідає про союз слов'ян зі столицею в Полянії. В цей час зеніту досягає Черняхівська культура, повштох якій, найбільш вірогідно, дали одріси. В Причорномор'ї кочових скіфів змінюють сармати. Початок історичного занепаду скіфів поклав Філіп Македонський, батько Олександра Македонського, який в 339 році д.н.е. завдав їм нищівної поразки. Сторіччя по тому скіфів завоювали і асимілювали сармати - остання хвиля арійських, іраномовних кочових племен. Серед сарматів виділялись племена язигів, роксоланів та аланів. Сармати були високі на зріст, вродливі і світловолосі, а їх дружини ні в чому не поступалися чоловічій статі. Той же Птоломей говорить про Київ, як столицю сарматів, а також про те, що саме сармати витіснили скіфів на Кримський півострів.

Та уже на початку першого тисячоліття н.е. в степах Дону та Кубані, а згодом вздовж усього північного берега Чорного моря на зміну сарматам приходять булгари - перші тюркомовні орди кочівників. З середини другого століття н.е. на арені з'являються племена готів. По походженню кельти, готи з невідомих причин почали рухатись в зворотному напрямку, з північного заходу на південний схід, витісняючи сарматів і розселяючись в нижньому Подніпров'ї між булгарами з півдня і гуннами з півночі. Столиця готів знаходилась біля першого порога на Борисфені (Дніпрі) і мала назву Гельмольд. Саме з цього часу в деяких літописах, особливо в скандінавських, русів іменують гуннами 23 .

З легкої руки російських істориків, в світі поширена версія китайського походження гуннів. Жило-було собі нікому не відоме китайське плем'я "хунну", яке чомусь знялось з насиджених місць і пішло завойовувати світ. По дорозі до нього приєднувались всі, кому "не ліньки", та й докотилась та страшна хвиля аж до Риму, майже зруйнувавши велику імперію. З точки зору науковця, ця версія не витримує ніякої критики, тим більше, що майже за сто років свого існування імперія гуннів не залишила по собі ніяких археологічних слідів поховань та побуту китайського або хоча б тюркського походження на території Європи. Зате скрізь знаходять сліди землеробної, аграрної культури, якою володіли руси. І мабуть більш надійною буде версія скандінавських літописців, які називали Київське князівство полян хунуланд - країна жінок, країна амазонок (це вже перси), бо у всіх народів визивала подив рівність чоловіка і жінки у полян. Жінки, як і чоловіки, обробляли землю, добре їздили на конях і ставали до лав захисників Вітчизни під час двобою з ворогами 24 .

В одному з грецьких літописів розповідається про гунно-готську війну 342 року н.е., коли готські воїни вийшли назустріч дружині гуннів 25 залишивши свою столицю без належного захисту. Цією обставиною скористались булгари і зруйнували столицю готів, після чого останні покинули землі на Дніпрі і відійшли на захід.

В ці часи набуває поширення ще одна версія походження слова "руси". Греки Скиліц та Кедрін пишуть, що Київська Русь має кельтське походження. Кельти називали себе rutheni (рутені, русені), поклонялись півневі, а тому південних кельтів називали галлами. За твердженням Скиліца та Кедріна, частина племен галлів-русинів, рятуючись від римського свавілля спустилася по Дунаю до Чорного моря. Частина з них зупинилась в Карпатах та Прикарпатті, де змішалась з місцевим населенням і заснувала місто Галич, а самі жителі стали називатись галичанами. Ті ж, що розселились в Закарпатті і зріднилися з тамошнім слов'янським населенням - стали русинами і гуцулами. Інша частина галльських племен пішла до Дніпра і, змішавшись з полянами, дала їм назву руси.

Існує ще одна версія походження галичан і, взагалі, русів-українців. Коли в Ізраїлі розповсюдилась слава про месію Ісуса як про царя єврейського народу, в Галілеї почали організовуватись загони воїнів, що мали визволити свою країну від римлян. Ізраїль в ті часи поділявся на дві споріднені території: на Ізраїль і , Галілею. Багатша частина євреїв була з ізраїльтян і мала привілеї від Риму, а тому не дуже бажала змін свого становища. Можливо саме тому всі апостоли, як і Ісус Христос, були галілеянами. Після того, як Христос відмовився від "царства" і, замість білого коня, в'їхав в Єрусалим на ослі, ізраїльська верхівка добилась його розп'яття. Звільнення євреїв від Риму не відбулось, а Тіберій II, римський імператор, почав переслідування послідовників Христа, особливо галілеян. Останні, рятуючись, були змушені емігрувати на північно-західну частину Причорномор'я, де, змішавшись з місцевими слов'янами, дали початок слову "галичани". Незважаючи на деяку екзотичність, ця версія цілком вірогідна, бо дає пояснення тій обставині, чому перший апостол Христа Андрій Первозванний хрестив Русь і в 55 р. н.е. поставив хрест на київських горах, віщуючи про велике майбутнє міста на Дніпрі.

В п'ятому столітті князівство гуннів досягає найвищого розквіту. В 418 р. батько знаменитого вождя гуннів Атіли, князь Мундиух, збудував в Києві першу церкву з арійським хрестом на шпилі. Мундиух, син гунського царя Доната та руськоланської княжни з Приазов'я, мав двох синів, одного з яких звали Атілою. Народився Атіла в 401 р. в Києві. Свою сестру Либідь віддав за Атілу князь руськоланів Кий, який потім був полководцем і соратником Атіли. Підкоривши величезні простори і безліч народів, Атіла створив імперію гуннів.
Як вже згадувалось вище, спочатку гунни завдали тяжкої поразки Римській імперії, а в 476 році вже германські племена на чолі з Одоакром поставили останню крапку в історії Римської імперії. Сам Атіла зазнав нищівної поразки на Каталаунських полях в 451 році і після його смерті в 453 році імперія гуннів розпалась. В цей час у Києві послідовно правили роксолани (руськолани) за походженням: Лебедян, Веренез, Велик і Сережень, що були царями держави антів, яка охоплювала більшу частину нинішньої території України і яка проіснувала майже два століття.

В шостому столітті, по свідченню Іордана, на берегах Дніпра жили венеди, анти, скіфи та гунни. На півдні Європи, як пише Іордан, жили дві групи слов'ян: склавіни і анти. Перші складали західну групу, другі - східну, що мешкала між Дунаєм і Сіверським Дінцем. "Історія готів" Іордана донесла від четвертого століття розповідь про союз племен антів на чолі з Божем. У шостому столітті анти мешкали по північному кордону Візантії. За свідченням візантійських письменників, анти були високими, дужими людьми, які легко переносили холод і спеку. В одному з датських літописів розповідається про те, як датський конунг (король) Фротон одружився з княжною гуннів Ганідою 26 . Рятуючись від наговорів королівських лакеїв, Ганіда втікає на Русь. Батько Ган збирає дружину і йде на датчан, але терпить поразку від Фротона, після цього Русь стає частиною Датського королівства. Як сказано в літопису, в склад королівства входили Гольмгард (новгородська земля), Коногард (земля полян) і Саксонія ( земля лужських сербів 27 ).

зміст в початок

Київська Русь

Як складалась історія Русі на протязі VII - VIII століть - мало що відомо. І все ж, як згадують арабські мандрівники ІХ-Х ст., на терені східних слов'ян в ті часи існували державні утворення: Куявія (вірогідно Київська земля), Славія (ймовірно майбутня Новгородська земля) і Артанія, розміщення якої невідоме, хоча деякі історики відносять її в межиріччя Десни, Оки і Дону, деякі - в Підмосков'я, а інші - аж на території прилеглі до Чорного моря. Тому ж, що дійшло до нас про ці часи за "Повістю врємєнних лєт" цілком довіряти не можна. Так, якщо вірити Нестору-літописцю (варягу за походженням), то двоє із співвітчизників Рюрика, Аскольд та Дір, пішли з Новгорода до Константинополя шукати щастя. По дорозі вони побачили невелике містечко Київ, жителі якого платили данину хазарам, та й залишились там княжити. Потім озброїли майже 200 суден(?) і пішли на Константинополь. Як кажуть, коментарі зайві. Швидко лише казка розповідається.

Фальсифікацію "Врємєнних лєт" підтверджують незалежні джерела. Арабський історик Аль-Масуді, який жив саме в той час писав: "Першим серед слов'янських царів є цар Дір. Останнім же з київських князів був Аскольд, якого підступом вбив Олег, коли на чолі варяжської дружини захопив землі руські" (версія Нестора-літописця).

В IX столітті почались сутички між варягами та хозарами, спочатку на шляху з варяг в греки, а пізніше за володіння слов'янськими землями. В 875 році варяг Аскольд (за версією "Велесової книги") вбиває останнього з руських князів Діра і стає володарем у Києві. На тайному соборі племенні князі та волхви обирають Великого волхва (волгва - вольгва - ольга - Олега) - Віщого 28 Олега. Олег визволяє Київ, вбиває вже Аскольда і виганяє варягів з Києва. Зрозумілою стає і смерть Рюрика у 881 році, за два роки до смерті Аскольда, бо саме у 881 році відбулась перша битва Олега з варягами за визволення Русі від варягів під проводом Рюрика, що сидів в Новгороді. Після смерті Олега князем в Києві стає Ігор, син Рюрика. Але як, "Велесова книга" про те не говорить.

По іншій версії, у середині IX століття північні землі слов'ян платили данину варягам 29 , вірогідно, германцям з Ольденбурга, князям вагрів. Якщо довіряти німецьким літописам, ольденбургський князь Роріх захопив землі на Ладозі, де заснував укріплене поселення. Після кількох років, проведених в походах, Роріх повертається додому, але місто Ольденбург зникло - страшний шторм знищив його разом з мешканцями. Роріх повертається на Ладогу, де до нього приходять посли з Новгорода зі словами: "Земля наша велика й багата, та порядку в ній немає - йди княжити і володіти нами." З якої це нагоди новгородці звернулися саме до Роріха? Все пояснюється просто: при владі варягів-німців на землі новгородській були спокій і порядок. Данина була невелика, а завойовники, як на той час, цивілізованими. Та бояри новгородські, незадоволені іноземними порядками, скористались відсутністю Роріха, підбурили народ на повстання і вигнали норманнів. Через боярські міжусобиці воля для новгородців стала нещастям. Згадуючи "задовільне життя" при варягах, за порадою старійшини Густомисла, новгородці звертаються до Роріха з покаянням і запрошують назад, на княжіння. В історію Русі Роріх ввійшов як Рюрик.

Рюрик "навів порядок" у Новгороді і посадив своїх братів на княжіння: в Білозері, над фіннами, Синеуса, а в Ізборську, над кривичами, Трувора 30 . Згодом Роріх захопив майже всю північну Русь а після його смерті Олег - сподвижник і наставник малолітнього сина Рюрика Ігоря - завершив завоювання Русі, підступом оволодівши Києвом 31 .

Так почалась (а може продовжувалась?) "німецька доба" в історії Русі. Особливістю цього періоду було те, що Русь, залишаючись незалежною державою, мала за князів представників іншого народу 32 .

Рюриковичі правили Руссю завдячуючи варяжським дружинам і дітей своїх виховували в спільності з дружинниками. Як наслідок, навіть Святослав, перший із Рюриковичів - князь із слов'янським іменем, дуже погано володів руською мовою і дуже добре варяжською, ймовірно, німецькою 33 .

Подальшу історію Київської Русі переказувати не має сенсу - збереглось багато суб'єктивних і об'єктивних джерел, завдяки яким маємо історії Карамзіна, Ключевського, Соловйова, Грушевського та інших. Для цілісного сприйняття нашої історії більш важливими будуть події, про які мовчала і мовчить офіційна історіографія або з огляду на державну російську міфотворчість, або завдячуючи "комуністичній кваліфікації" радянських істориків та широко розповсюдженому діалектичному невігластву.

Олег княжив 33 роки і лише після його смерті князем київським став син Роріха-Рюрика Ігор. Після вбивства Ігоря древлянами за непомірні податки деякий час при владі залишалась його дружина Ольга, а потім їх син Святослав, у Святослава було три сини: Ярополк, Олег та Володимир. Саме з Володимиром Великим пов'язані дві важливі віхи в житті Русі. Перша - традиція братовбивства серед князів руських. Спочатку Володимир вбив свого брата Ярополка, потім його нащадки вбивали один одного, палили міста та села руські, та так і пішло. Друга - хрещення Володимиром Русі у 988-989 роках. Володимир, який поклонявся ідолам богів полянських і приніс їм в жертву й перших християн (і перших київських святих Федора та сина його Іоанна), зрозумів доцільність для держави мати одного бога і одну релігію і прийняв віру Христову, за що пізніше був причислений церквою до святих віри православної 34 .

Усиновлений Володимиром племінник Святополк після смерті Великого князя захоплює київський трон і вбиває братів Бориса, Гліба та Святослава. Проти Святополка повстає інший син Володимира - Ярослав. Рятуючись від гніву останнього Святополк знаходить свою смерть аж у Германії. Часи, коли на престолі київському сидів Ярослав, прозваний Мудрим, мабуть були найкращими в історії Русі. Завдячуючи не стільки мечу, скільки розуму князя, Русь стала великою і славною державою, знаною і авторитетною в світі. Мати кровні узи з князем київським вважали за честь государі багатьох європейських держав. Казімір, король польський, одружився на сестрі Ярослава Марії, Єлисавета, дочка Ярослава, вийшла заміж за короля норвезького Гарольда; інша княжна, Анна, стала дружиною Генріха І, короля французького; третя донька, Анастасія, вийшла заміж за короля венгерського Андрія І. Широкого розповсюдження на Русі в ті часи знайшла просвіта, а бібліотека Ярослава Мудрого була чи не найбільшою в Європі. І, нарешті, Ярослав залишив для нащадків перший письмовий збірник громадських законів "Руська Правда".
Після Ярослава Русь заполонили міжусобиці нащадків Рюрика. І лише іноді, як в часи онука Ярослава Володимира Мономаха, наставали спокій та відносна злагода 35 .

зміст в початок

Історичні міфи

З початку другого тисячоліття і до татаро-монгольської навали на території Русі не вщухали міжусобні війни. Ніщо не зупиняло Рюриковичів у боротьбі за владу - ні християнська мораль, ні кровне споріднення, ні звичайна людяність. Підступ, вбивства, зради, використання ворогів Русі проти своєї Батьківщини лише для задоволення особистих амбіцій; кров, пожежі, жорстокість супроводжували нашу історію майже два століття 36 . Закінчилась європейська доба в історії Русі, закінчилась сама історія Київської Русі. Ішов 1240 рік від Різдва Христового. Не встояли розрізнені між собою руські князівства проти навали тюркських (з домішками монголів) племен. Кожний з князів мав надію, що біда його не зачепить, а от його брата-ворога хай покарає; а коли підуть до степу кочівники - то й до рук можна буде прибрати спустошені землі. Надовго перестав існувати Київ, як столиця Русі і як місто взагалі. І лише більше ніж через століття з'являються згадки про Київ, як адміністративний центр Київського воєводства Великого Князівства Литовського. Відносно самостійними залишились землі Галичини, де княжив Даніїл Романович, останній з славних князів руських. Данило Галицький (1201-1264) був видатним полководцем, державним діячем і дипломатом. Саме він розгромив хрестоносців під час їх походу на Константинополь через польські та руські землі, а після падіння Києва його не міг здолати сам Батий-хан. Саме за те, що Данило заступив на деякий час дорогу на захід татаро-монголам, в 1254 році Папа Римський прислав йому корону і титул короля руського. І хоч не зміг Данило до кінця протистояти Орді (бо дуже вже нерівні були сили), хоч погодився платити данину Батию, та зберіг Галицьке князівство від руїни, розширив його володіння за рахунок приєднання волинських земель, зміцнив державу, побудував нові міста: Львів, Холм (нині це споконвічне українське місто знаходиться в Польщі) та інші.

Згідно з Карамзіним М. М. незалежним залишився і Новгород. В своєму першому поході татаро-монголи не дійшли до Новгорода близько 100 верст і, "злякавшись" боліт та лісів, повернули на південь 37 .

Існує ще одна історична версія. Зазнавши поразки від Данили Галицького в 1237 році, Тевтонський орден повернув свій погляд на схід. Над Новгородом нависла загроза бути підкореним хрестоносцями. В цей час, в 1238 році, зі сходу наближались орди Батия. І тоді Олександр Невський висилає послів назустріч Батию зі словами: підкоряюсь тобі, хане, будемо платити тобі данину, тільки захисти нас від хрестоносців 38 .

Битва татаро-монголів з хрестоносцями відбулась літом і закінчилась поразкою хрестоносців. Пізніше, у 1242 році, зібравшись з силами, хрестоносці зробили ще одну спробу захопити Новгород, але тепер уже взимку, щоб глибокий сніг завадив маневрам татарської кінноти. Та й цього разу хрестоносці були биті і, рятуючись від некованої кінноти татар, відступали по кризі Чудського озера. В лісі, що ріс на одному з глибокорозташованих в озері мисів, в засаді сидів полк Олександра Невського, який і "закінчив справу". Проте - це татарська версія. А от Карамзін описує події зовсім інакше.

Як пише Карамзін, в ті страшні для Русі дні виникла слава Олександра Невського. Це був надзвичайно розумний, незвичайної краси і сили князь, з приємним голосом, що гримів як труба на вічі, князь, якого любив весь руський народ. Коли король шведський послав свого зятя Біргера з величезним військом, щоб захопити Ладогу і Новгород, то Олександр, не збираючи війська, тільки з дружиною відправився на Неву і розбив шведів вщент, майже не зазнавши втрат зі свого боку, за що і одержав прізвище Невського.

Ще один із прикладів державної міфотворчості. Як пише московський історик Данилевський, прізвище Невський вперше згадується в історії Царства Московського від Іоанна Грозного. Саме тоді постала потреба мати славну історію держави. Що ж то була за Невська битва, про яку ніхто крім Росії не знає і не згадує? Згідно з місцевим літописом, 1240 року до Новгорода прибув гонець з вістю, що купецький караван ввійшов до Неви. Олександр, відчувши запах здобичі, взяв дружину (ймовірно, кілька десятків воїнів, бо головна дружина знаходилась у батька, князя володимирського Ярослава) і помчався до Неви, де і відбулась "знаменита битва". Новгородці втратили близько двадцяти чоловік, а шведи аж... Після того, як вони відбили набіг Олександра, то стояли на тому ж місці ще добу, поховали своїх воїнів аж в двох ямах і спокійно відпливли з місця подій.

Згідно з історичними екскурсами того ж Данилевського, подібна легенда була створена і про Льодове побоїще. Про цю битву теж ніхто в світі не знає, окрім росіян. Вперше ця битва була описана в місцевому літопису, згідно з яким, Олександр з дружиною ходив в Лівонію (Литву) за поживою, де зустрівся з загоном таких же грабіжників, тевтонських рицарів. Відбулася битва (1242 рік), в якій було вбито 500 тевтонців і 60 захоплено в полон. В той же час німецький літопис повідомляє про втрату 20 рицарів та про полон ще шести. Різницю можна пояснити, якщо мати на увазі, що у кожного рицаря було до 20 слуг та челяді. Хрестоносців же розбив литовський князь Міндовга в Шауляйській битві, в якій литовці захопили в полон окрім хрестоносців ще й близько 200 бояр псковських, які воювали на боці ордена. Остаточно ж Тевтонський орден розбили спільними зусиллями литовський князь Вітовт з польським королем Ягайлом у 1410 році.

Після Льодового побоїща, за словами письменника Васильєва, Олександр почав користуватись високою прихильністю Батия, як і його батько Ярослав. За те, що Ярослав присягнув татаро-монголам на вірність, Батий поставив його над князями руськими і велів збирати данину та возити її в Орду, що Ярослав справно й робив. Та одного разу, коли Ярослав знаходився в Орді, то три доби пили та веселились, а на четверту князь посинів та й "випустив дух". В Орду визвали двох старших синів Ярослава - Андрія та Олександра. Перевагу було віддано Андрію, якому дістався титул Великого князя і право збирати для Орди данину. Олександр був невеликого зросту 39 , дуже любив владу, а тому позаздрив братові. Тим часом Андрій домовився з Данилом Галицьким та іншими князями про звільнення Русі від Орди. Про це дізнався Олександр і видав ординцям всіх учасників заговору разом зі своїм братом. Ця подія зруйнувала останню надію на відтворення Русі. Після знищення князів визволення Русі стало неможливим. Русь перестала існувати як європейська - держава. Натомість в надрах Золотої Орди почав формуватись новий етнос, який пізніше стане російським. Спочатку європейська частина Орди, а пізніше і азіатська переростуть і трансформуються у Велику Російську Імперію.

Надзвичайна заслуга Олександра Невського полягла в ролі, яку він зіграв у виникненні російського етносу. Якби не його зрада - може б і залишилась Русь європейською державою, і не було б трьохсотлітнього іга в північно-східній частині Русі, і не народився б в Золотій Орді новий етнос.

Нагородою Олександру за зраду став титул Великого князя і названого брата сина Батия - Гуюка. Щоб віддячити "за довіру", Олександр з завзяттям береться за збір данини з князівств руських, та з таким запалом, що проти нього повстають Новгород і Псков, а потім Володимир, Суздаль, Твер, Ростов і інші міста. Олександр бере загони монголів під керівництвом самого жорстокого монгольського воєначальника Неврюя і вогнем та мечем приборкує повсталі міста. Як пише літописець, - Олександр приніс на Русь крові і зла більше, ніж навала Батия.

зміст в початок

Походження російського етносу

Починаючи з 1240 року розпочинається окрема історія трьох народів: руського (українського), білоруського, московського (російського). Історія Русі-України з цього часу пов'язана з Галицько-волинським князівством, а згодом з Литвою і Польщею, Білорусії - з Литовським князівством, а Росії - з Золотою Ордою, під якою вона знаходилась більше трьох століть, та з центром творення нового етносу - Москвою.

З початку XIII століття почалась німецька експансія на Литовські землі. Тевтонський орден захопив летголу і прусів 40 . І тоді інші литовські племена об'єднались під проводом князя Мендовги (помер в 1263 році), який не тільки захопив Литву, а ще й більшу частину земель білоруських, перенісши свою столицю до Новгородка. Білоруські племена не виявили великого опору литовцям і вже інший литовський князь Гедемін (1316-1341 роки) захопив всю Білорусію, заснувавши столицю над річкою Вілією -Вільну (Вільню). По цьому Гедемін легко захопив і Руські землі, Берестейщину та Волинь (1320 рік), а його син Ольгерд (1341-1377 роки) забрав і решту руських земель: Чернігівщину, Київщину та Поділля. В 1363 році військо Ольгерда, основу якого складали білоруси та руси-українці, на Поділлі, в урочищі Сині Води наніс важку поразку Орді 41 . Виникла величезна європейська держава - Велике Князівство Литовське, Руське і Жемантське, в простонародді - Русь.

Як бачимо, білоруські землі майже не знаходились під впливом Золотої Орди, а українські - лише кілька десятиліть, та й то не всі.

Чому ж так сталось, що невелике за розміром і населенням князівство Литовське змогло нанести таку відчутну поразку Орді, що деякий час правителі Орди вимушені були коронуватись у Вільно? Чому так легко підкорилась Литві Русь, але вперто протистояла Москва?

Події цього часу легко зрозуміти, розглядаючи їх через етнічну призму. Київська Русь була аграрною країною, основу якої складав аграрний етнос. Від Тьмутаракані до Новгорода і від Карпат до Оки слов'янські племена займались землеробством. Для землеробного етносу характерні своя етика, мораль, закони суспільного життя. Етнічні риси землеробів значно відрізняються від етнічних рис кочових етносів, як і від споріднених їм споживаючих етносів - збирачів. Згадаймо, що ще за часів Київської Русі до Русі були приєднані великі території, заселені угро-фінськими та тюркськими племенами. Ці народи, різні етнічно, поступово перейшли на руську мову, бо з завойовниками прийшла писемність, прийшла Біблія, більш сильна культура.

З цього приводу Л.Гумільов в книзі "Чтобы свеча не погасла" пише: "Хрестились не великороси, а русичі. Це різні етноси. Русичі, як і слов'яни взагалі, з'являлись на історичній сцені в підсумку пасіонарного поштовху І-ІІ віків. Цьому передувало етнічне зубожіння, що охопило і Рим, і Парфію; романські, германські і сарматські племена, які опустились і загубили минулу жертвенну доблесть. Населення скорочувалось, добро замінило зло, площі під посіви зменшувались...". В ХІІІ-ХIV сторіччях по меридіану Східної Європи від Балтії до Африки зароджувались нові етноси. В межах Золотої Орди саме в цей час народився новий російський етнос 42 . В верхів'ях Волги, де споконвічно мешкали угро-фінські племена, в великому етнічному казані змішались три етноси: угро-фінський, що займав територію від Балтії до Уралу і від Льодовитого океану до ріки Оки 43 ; племена Великого Степу - кочові тюркські племена Орди, і русичі, що завоювали колись ці території 44 45 .

Новий етнос взяв на озброєння руську мову, бо на ній розмовляла слов'янська адміністрація Русі, бо з русичами-завойовниками прийшла Біблія і писемність. Але, як пише Л. Гумільов, новий етнос, взявши багато чого з угро-фінських етнічних рис 46 , норми етики, моралі та закони суспільного гуртожитку взяв тюркські, попросту - золотоординські 47 . І коли Орда накотилась на північно-східну Русь - остання досить швидко злилась з тюркським етносом, вільно почуваючи себе в його межах. Інша річ аграрний етнос русів - він чекав лише миті, щоб зірвати з себе ярмо, перш за все духовне, чужого етносу. І коли Мендовга та його нащадки піднялись проти Орди - під їх стяги встала вся Русь. Велике князівство Литовське було європейською державою, основу якого складав аграрний слов'янський етнос. Золота Орда була ж чисто азіатською державою і її основу складали кочові етноси і близкі по етнічним ознакам до них 48 . Золота Орда виявилась надзвичайно сталим утворенням. Москва зростала і міцніла в Орді, і коли Орда почала руйнуватись - перейняла на себе місію збирання Орди до купи.

Чому саме Москва стала збирачем Золотої Орди? На те було декілька причин. І перш за все, це місце її розташування - на кордоні трьох етносів. З самого початку Москва - поліетнічне місто, в якому вільно почували себе і угри, і татари, і слов'яни. Підпавши під Орду, Москва залишилась Москвою. Московські князі, як і князі інших північно-східних земель, заради власного благополуччя женили своїх синів на ханських доньках, а своїх доньок видавали заміж за татарських царевичів. А тому майже всі знатні московські боярські роди були подвійного походження - руського і татарського. Більшість княжих дітей подовгу знаходились в Орді, де призвичаювались і переймали етику, мораль, закони суспільного життя "престижної ординської верхівки", кочового етносу.

З іншого боку, Москва знаходилась поблизу європейських народів, де уже в XIV віці знали порох, мали вогнепальну зброю. І коли по всій Орді ще мали на озброєнні шаблі, піки та луки зі стрілами, в Москві з'явились перші гармати і пищалі, почали виготовляти порох, знайомились з іншими іноземними здобутками.

На відміну від інших ординських земель, Москва мала підвалини руської культури, сталу релігію і писемність, що надавало їй переваги в порівнянні з іншими областями Орди. Етнічно Москва була підготовленою до соціальної перебудови. І коли Орда перетворилась на державу-релікт, її подальше існування з архаїчним змістом стало неможливим. То ж коли російські історики пишуть, що початок руйнуванню Орди поклала Куликовська битва, то це вірно лише частково. Міцність складної системи залежить, з одного боку, від міцності внутрішніх зв'язків самої системи і від сили дії зовнішніх факторів на неї - з другого; це - закон природи. В XIV сторіччі почали руйнуватись внутрішні зв'язки Орди, а дія зовнішніх ставала все більш агресивною. Орда вже не могла підтримувати свою життєздатність. На авансцену театру історії вийшла Москва і, поки на руїнах Орди не зміцніли нові держави, поки не зібрали достатньо сил для захоплення ординських земель сусідні держави, Москва взяла на себе роль ведучого центру Орди, збирача її земель до купи. Приєднавши Казанське, а згодом Астраханське і Сибірське ханства, Москва майже відновила кордони Золотої Орди, тільки відтепер столиця її знаходилась в Москві 49 .

Новий російський етнос міцнів, пускав все глибше коріння, набирав сили. Орда поступово трансформувалась в Росію. Ми не будемо переказувати історію Великого князівства Московського - з нею можна познайомитись по багатьох підручниках та монографіях 50 . Для подальшого ж розуміння історії Русі-України більш важливим є не опис історичних особливостей, а етнічний підтекст утворення Росії. Виникнення назви Росія пов'язано, в основі, з трьома особами. І першою серед них був великий князь московський Іоанн III. Цей князь одружився на доньці брата останнього Візантійського імператора Костянтина - Софії. Софія виховувалась в Римі і, ставши дружиною Іоанна, сприяла впливу Європи на Москву. Завдячуючи Софії Москва прийняла візантійський герб - двохголового орла, а також претензії на третій Рим 51 .

Саме з Іоанна III Москва почала збирати землі руські і неруські. При Іоанні III чисто слов'янські міста Новгород і Псков втратили свою незалежність. Нетерпимість нового етносу до старого, руського, в повну силу проявилась пізніше, при Іоаннові IV який просто вирізав Новгород в 1570 році. Іоанна IV повторив Петро І, за вказівкою якого війська московські під проводом Меншикова вирізали і спалили гетьманську столицю Батурин (Варфоломіївська ніч була дитячою іграшкою перед цими жахливими варварськими злочинами).
При Іоанні III Москва набуває свої неповторні євро-азіатські риси. Архітектура - Кремль, бані церков 52 , багато історичних будівель - поєднує в собі європейський стиль (архітекторами були переважно італійці) з одвічними тюрко - азіатськими мотивами. В ці ж часи серед тюркських народів поширюється іслам; його експансія простежується майже по всій Орді, відчувається в Москві, де з'являються мечеті вже за Дмитра Донського. Православна церква, яка мала в Орді значні пільги, а тому відносилась "з розумінням" до Орди, відчула загрозу втрати свого впливу, становища і, відповідно, "хліба й до хліба". А тому починає різко виступати проти залежності від Орди і в особі Сергія Радонежського благословляє князя Дмитра на битву з Мамаєм. Мусульманська експансія була призупинена, але лише за царя Олексія в Москві були зруйновані мечеті, а Петро І насильно перехрестив підмосковне дворянство з мусульманської віри в християнську 53 .

З Олексієм Михайловичем Тишайшим пов'язана ще одна подія в історії Росії - він заборонив до вживання одну з державних мов - татарську, бо добре розумів, що без єдиної мови немає держави. Наявність двох державних мов, руської і татарської, підривала підвалини державності. Росія мала стати або тюркською, або слов'янською країною. Терези історії схилились в бік слов'янської мови, православної церкви, руської спадщини 54 . Все ж слід зауважити, що обидві державні мови використовувались ще значний відрізок часу. Так, ще Є. Пугачов видавав свої накази двома мовами: татарською і руською.

Вперше князівство Московське Росією назвав цар Олексій. Після приєднання до Москви земель України він говорив: "...є Мала Русь, є Біла Русь і є Велика Русь, а все разом Росія".
Що мав на увазі цар Олексій, коли називав Україну "Малороссией", а Московське царство "Великороссией"? Зміст цього вислову побудований на грі слів. Справа в тому, що митрополитів на Русь призначав патріарх візантійський. Патріарх призначав митрополита в Малу Візантію - в Грецію, яка була ядром Візантії, і в Велику Візантію - в території, завойовані Константинополем. Аналогічно призначались митрополити в Малу Русь, або в Київську, як першооснову, і в Велику Русь, або на території, завойовані Києвом і підлеглі йому. Завдяки багатозначності слів і нетотожності перекладу Русь стала Малою, а окраїна Русі - Великою Руссю - Росією 55 .

зміст в початок

Литовсько-польська доба в історії України

Та повернемось до Русі-України. Як уже зазначалось вище, останнім незалежним князівством Київської Русі було Галицько-Волинське. Та після того, як в 1340 році бояри отруїли свого князя Юрія II, обезглавлену Галичину того ж року захопила Польща, Русь як самостійна держава перестала існувати. Спочатку Русь підпала під Литву, а після Унії Литви з Польщею в 1386 році - під польсько-литовську державу, яка поступово перетворювалась в польську, в Річ Посполиту. Впродовж трьох століть Русь розвивалась в межах інших слов'янських держав - Литви та Польщі.

Литва часів завоювання Русі була більш відсталою; по населенню та територіально не перевищувала десяти відсотків від Русі, а тому після завоювання Русі (Білорусія і Україна тоді мало відрізнялись одна від одної) не рушила ні руської культури, ш мови, ні релігії і це стало основою її стосунків з Руссю. Більше того, Русь стала помітно впливати на Литву і відігравати провідну роль в Литовській державі, що офіційно звалась Литовсько-Руською державою. Князі литовські сприйняли православну віру і дітей хрестили руськими іменами 56.
Державною мовою Литви стала руська, або як кажемо нині - українська. По Литовсько-польській Унії 1386 року Польща також прихильно ставилась до Русі 57 і лише після Люблінської Унії 1569 року ситуація почала змінюватись. Незадовго до того до Польщі були допущені єзуїти, які повели шалений наступ на православну церкву. І, незважаючи на одне і те ж генетичне коріння, між Польщею та Руссю на грунті релігійного протистояння 58 все більше зростає ворожнеча. Коли мова йде про безліч польсько-українських протистоянь кінця ХVІ-го - початку XVII сторіччя, то необхідно мати на увазі, що ці протистояння, перш за все, релігійні і вже потім соціальні. Після Берестейської Унії 1596 року Богдан Хмельницький у розпалі війни проти Польщі сказав про її причини: "Причиною, яка спонукала козаків піднятись війною на ляхів, було не те, що ляхи несправедливо відбирали в них села й доми, не те, що позбавляли їх земної батьківщини, не те, що обтяжували їх роботами, подібно до немилостивих фараонів, а те, що ляхи, змушуючи козаків відступати від благочестивих догматів та приєднуватися до невірного вчення, злим юродством руйнували села й доми нетлінних душ". Бо гірше фізичного рабства може бути лише духовне.

За Литви міста руські отримали самоуправління згідно Магдебурзького права, що надавало великої можливості для розвитку ремесел, торгівлі, освіти. Вперше в Європі в Литві виник прообраз сучасних парламентів - сейм, держава мала свої збірники законів та правових постанов - Статути. Виданий в 1347 році Вислицький Статут був на руській мові і судді мали судити згідно з цим Статутом.

Починаючи з XV сторіччя виникає вільна козаччина в нижньому Подніпров'ї, як перший рубіж захисту Русі від набігів кримських татар. Спочатку це товариство потрібно було б віднести до "піратсько-грабіжницького племені", бо основним їх заняттям був грабіж сусідніх держав. Козаки ходили на Московію і Польщу, в Крим і за Дунай. Та більше всього діставалось від козаків татарам, як і козакам від них. Такі постійні "дипломатичні" відносини призвели до поширення татарського впливу на Русь, особливо на січових козаків. Козаки носили татарські штани (які чомусь стали нашим національним одягом). запозичили багато татарських слів у нашу мову. З часом козаки стали силою, яка могла вирішувати державні задачі, і тоді першочерговою задачею стала організація "війська запорізького". При вирішенні цієї задачі козаки багато чого запозичили з уставів чоловічих православних монастирів. Побутова структура, ієрархічні відносини і навіть знамениті "чуби-оселедці" були запозичені від монахів 59 . Та на тому схожість і закінчувалась, бо для запису в козаки достатньо було православної віри та випитої чарки...

Вільні козаки спричиняли багато клопоту Польсько-литовській Унії. Поставити козаків на службу спробував князь Дмитро Вишневецький, який збудував на острові Хортиця замок і укріплення для козаків (1555 р.), а від короля польського вручив гетьманську булаву запорізькому козацтву. З одного боку це призвело до остаточного оформлення Січі, з іншого - мало вплинуло на зміст її діяльності. У 1572 році коронний гетьман Ю.Язловецький за наказом короля Сигізмунда II Августа набирає на державну службу загін з 300 козаків. Вони вносились у спеціальні реєстри, звідки і пішла їх назва - реєстрові. З часом кількість реєстрових козаків невпинно зростала, але вони не стали альтернативою вільним козакам, а нерідко і діяли спільно з ними. Великі міста для свого захисту і захисту держави в ХVІ-ХVІІ сторіччях мали свої полки, а козаки, що входили до їх складу, називались реєстровими, тобто зарахованими на державну службу. На чолі реєстрового козацького війська стояв гетьман (німецьке Haupt mann - начальник), який з 1648 року являв собою і правителя України.
Запорізька Січ поступово набувала нового змісту, ставала виразником всього суспільного життя Русі, її менталітету. З часом Січ набула такої ваги, що завела дипломатичні відносини з багатьма європейськими державами, мала свої закони і архіви, захищала православ'я і сприяла поширенню освіти.

Литовська доба, а потім і польська - аж до Люблінської Унії - були надзвичайно сприятливими для розвитку руської культури. Спочатку духовні семінарії Києва та Чернігова, а згодом Острозька 60 та Києво-Могилянська 61 академії готують вчителів, видають підручники для шкіл. По всій Україні постають церковні братства, що боронили православну віру від уніатської (католицької), доглядали за церковним життям і провадили велику культурну роботу - заводили школи, друкарні, шпиталі. І коли бували на Вкраїні чужинці, їх дивувала велика культура нашого народу.

Павло Алепський, що в 1653 році переїздив Україну, писав:
"...всі вони, за малим винятком, грамотні, навіть більшість їхніх жінок та дочок уміють читати й знають порядок служб церковних та церковні співи; священики навчають сиріт і не дають їм тинятись неуками по вулицях... А дітей у них більше ніж трави, і всі діти вміють читати, навіть сироти."

В XVI та XVII віках з'явились у нас значні культурні центри зі своїми школами, друкарнями, вченими людьми. Такими центрами були Острог, Дермань, Євю, Кутеїнський монастир, Рахманов, Чернігів, Новгород-Сіверський, Луцьк, Почаїв, Вінниця, Гойськ, Стретин і багато інших, не кажучи вже про Київ, Львів та Вільно, де зростала і міцніла українська культура. Великого впливу на культуру Русі в цей час набула західна. Сини Русі навчались в університетах: Падуанському, Лондонському, Лейденському, Геттінгенському, Паризькому, Празькому, вчились в Кенігсберзі, в Римі та інших центрах Європи, переймали і несли з собою на Вкраїну кращі надбання думки і духу. Магдебурзьке право в суспільному житті, західна література, музика, живопис, архітектура зробились рідними на Україні, пустили глибоке коріння. Все це потім, в другій половині XVII та XVIII віках Русь-Україна передала до Москви. Якщо релігія і писемність прийшли до Росії через Київ з Візантії, то культура, наука, освіта прийшли туди через той же Київ, але вже з Західної Європи.

Національною назвою "нашою" за цієї доби було "русин", а народ звали "Русь", мова наша називалась "руською". В ці ж часи поступово з'являється і інша назва наших земель - Україна. Старовинне слов'янське слово Оукраінь, в значенні країна, Батьківщина, рідний край - застосовувалось в різні часи як назва Подніпров'я, Галичини, Псковських земель і т.д. 62І коли московити почали називати Русь Малоросією - це мало вигляд приниження, а тому друга назва - Україна - стала невдовзі домінуючою, як назва наших земель спочатку на Лівобережжі , а потім і на Правобережжі 63 .

По Люблінській Унії 1569 року розпочався напівсмертельний для нашого народу, як нації, процес ополячення руської інтелігенції та шляхти. Останні кидали свою православну віру, приймаючи католицтво, а потім забували мову й ставали поляками. На католицтво перейшла вся національна верхівка, а в вірі православній зостались лише "попі та холопі", як казали поляки. З 1569 року почалось велике переселення українців на Лівобережжя. Рятуючись від католізації та польської шляхти, рухались українці на вільні, незаселені землі, в дикий степ, на південь і схід від Київщини та Чернігівщини. Та й тут Польща "наздоганяла" переселенців. Величезні території роздавались королями польським магнатам. Краї переселення були небезпечні від татар і тому поселенцям давали волю на 20-40 років. На Лівобережжі постало безліч міст і сіл, виникали величезні латифундії.

Якщо розглядати історичний процес взаємодії українського і російського народів в метафізичному змісті, то в ці часи почалось друге щеплення руської культури, етики, моралі, духу на угро-татарському підвої. З метафізичної точки зору утворення кожного етносу не випадкове, кожний етнос має свою надзадачу в планетарному розвитку суспільства. Чи то руський етнос на кінець Х-ХІІ віків уже зіграв свою роль, чи може завдячуючи надзвичайно негативній рисі самовинищення в боротьбі за владу серед князів, він став нездатним для рішення кінцевої задачі, але саме наприкінці цього періоду відбулось перше етнічне щеплення руської культури на підвої тюркського етносу, де завжди панувала жорстка детермінанта диктатури хана. Як показала історія, перше щеплення виявилось недостатнім. В XVII сторіччі, після багатьох історичних подій, знов постало питання: якому етносу вирішувати етапну метафізичну задачу майбутнього розвитку людства? Руському, трансформованому в український, чи угро-тюркському, трансформованому в російський. Та події середини XVII сторіччя показали, що Русь-Україна не позбулась своєї страшної риси, яка наклала свій відбиток на часи, прозвані в народі "руїною", а тому після "коливань" з 1648 р. по 1709 рік, коли перевага віддавалась то одному, то іншому етносу, вибір прийшовся на Росію.

зміст в початок

Руїна

До визвольної війни 1648 року Русі від Польщі з довгої черги козацьких гетьманів можна виділити хіба що Сагайдачного, який зіграв надзвичайно важливу роль в розвитку української культури і просвіти, в становленні самосвідомості української нації. Зеніту ж соборна воля Русі досягла при Богданові Хмельницькому, коли постала незалежна Україна. Та сили протистояти експансії зразу трьох держав: Польщі, Росії та Османської імперії (в особі Кримського ханства) - в України не доставало. В пошуках компромісу, вибираючи з трьох не найкращих варіантів, Хмельницький зробив ставку на православну Росію, в надії, що народ тієї ж віри не зашкодить Русі.

Одного не усвідомлював Хмельницький до кінця - в Росії церква завжди слугувала не богові, а царям. Останні ж завжди дотримувались етики і моралі Орди. І підписуючи з Москвою договір про воєнну допомогу (а не про приєднання України до Росії), він навіть не міг уявити, чим все закінчиться 64 . А якщо і уявляв, то мабуть не мав іншого вибору в надії на кращу долю руського народу, бо всупереч офіційній версії, Богдан писав: "Ми, руси, заключаємо договір з Московією..." Нажаль обидва екземпляри цього договору були знищені, а переписані Москвою і підписані під ії диктовку вісімнадцятирічним сином Богдана - Юрієм - були вже іншого змісту.

Після смерті Богдана Хмельницького гетьманом в 1657 році став Іван Виговський, який мав пропольську орієнтацію. Проти Виговського повстали запорожці на чолі з Яковом Барабашем та Полтавський полк під проводом Мартина Пушкаря. В першій міжусобній козацькій війні загинуло біля 50000 українців. Виговський переміг, але це була піррова перемога, яка поклала початок серії братовбивчих війн на Україні, початок "руїни" руського етносу.

Скориставшись моментом, Росія ввела на Лівобережжя стоп'ятидесятитисячне військо під командуванням князя Трубецького. Спішно зібравши сили, та за підтримки поляків і татар в 1658 році під Конотопом Виговський буквально знищив царське військо і пішов на Москву. Москву охопила паніка, цар Олексій вже збирався тікати в Ярославль за Волгу, та рука провидіння направила історію в інше русло. Кілька проросійських запорізьких полковників підняли заколот проти Виговського. звинувативши останнього в "продажі" України Польщі. Виговський відмовляється від гетьманства й тікає до Польщі. Москва скористалась конфліктом в стані запорожців і, зібравши нове військо, знову окупувала Лівобережжя, поставивши гетьманом сина Хмельницького - Юрія. Переляканий силою і погрозами росіян Юрій підписав підроблений текст Переяславської угоди 1654 року "Про приєднання України до Московщини". В 1660 році між Москвою і Польщею знову вибухнула війна за владу над Україною і, коли росіяни зазнали нової страшної поразки під Чудновом, Юрій розірвав договір з Москвою і погодився повернутись до Речі Посполитої. Та знову старшина козацька, що мала привілеї вже від росіян, повстала тепер уже проти Юрія і обрала гетьманом Якова Сомака.

З цього часу боротьба за владу в козацькому стані ще більше загострилась. Водночас гетьманської булави домагалось по кілька претендентів, а гетьманів налічувалось часом від двох до чотирьох. В боротьбі за "булаву" українці забували про єдність і в міжусобицях винищували свій народ. Все, чого було досягнуто за Сагайдачного та Хмельницького, було зруйновано. Більше того, загальний стан Русі-України погіршився, бо сам етнос виявився розірваним на дві окремі частини сусідніми державами. В 1667 році поляки та росіяни за спиною гетьманів підписали Андрусівський мир. Правобережжя відходило полякам. Лівобережжя з Києвом - Москві. З одного боку, почався історичний процес просвіти й окультурення Росії українцями, з іншого - 300-річний занепад русько-українського етносу.

зміст в початок

Друге етнічне щеплення на угро-фінському привої

В XVI - XVII віках стан культури в царстві московськім був первісним. Шкіл майже не було, а на науку споглядали як на дияволів плід. Архієпископ Новгородський Геннадій в кінці XV віку так скаржився на неписемність в Москві: "От приведуть мені мужика на посвяту: я дам йому читати апостола, а він і ступити не вміє - я дам йому псавтира, а він і тут насилу бреде. Я його вижену, а на мене за це скаржиться. Земля, кажуть, такая; не можемо поздобути людини, щоб грамоти щупила. І б'ють мені чолом: пожалій, господине, звели навчати. Я накажу проказувати йому єктенії, а він і до слова пристати не зугарний. Ти йому одне, а він тобі друге. Накажу йому вчити азбуки, а він посидить трошки, та й втікає геть..."

Друкарня на всю Росію була лише одна, в Москві, та й та друкувала лише церковні книги, іншого не знала. Вже в кінці XVII віку, в 1698 році Петро І скаржився патріарху: "Священники у нас грамоты мало умъют... Ежели бы ихь в обученіе послать въ Кіевъ въ школьї...". Як писав професор Морозов: "...вь Великороссии видится только заматерълое грубости чудо, всьхь ужасныхь видовъ ужасное, и нътъ людей, которые могли бы руководить просвъщеніемъ духовенства, заботиться о школах, слъдить за ходомъ й результами преподаванія; вотъ почему, желая поднять уровень образованія въ этой средъ, он (Петр І) необходимо долженъ былъ обратиться къ кіевским ученымъ".

Нема нічого дивного, що свою культуру Русь почала передавати Москві. Вкраїнці почали їхати в Москву ще в ХІУ-ХУ віках, а з XVI віку цей рух став масовим. Від царської сім'ї 65 до найдальших куточків Росії - скрізь вчителювали українці. Українці писали перші російські підручники, закладали по Росії друкарні і школи, виправляли церковні книги 66 . З українцями до Росії вирушила і українська книга. Сила українських книжок була в бібліотеках царів, патріархів, епіскопів, бояр, у всіх грамотних людей. Українці принесли в Москву західноєвропейську і свою, руську, культуру; їх вплив відчувався у всьому: в архітектурі, в малюванні, в звичаях, на праві, в літературі 67 і навіть в московській мові 68 .

В Москву їхали і ремісники-українці. Вони виробляли порох, мило, шапки, одіж, римарські справи та інше, а заодно вчили ремеслам росіян. Добре володіючи багатьма іноземними мовами, українці робили переклади на російську європейських творів, служили послами і товмачами, складали більшість в царських та державних канцеляріях. З українцями до Москви прийшов театр, драматична і любовна поезія, комедійний жанр. Особливо ж в Москві, що майже не знала музики, прийшлись до душі церковні співи та народна українська пісня. Музика і пісня завжди були в пошані на Русі, а з відкриттям духовних семінарій та академій в Острозі і Києві на Україні почали цілеспрямовано навчати музикальній грамоті. І не дивно, що саме з України набирали співаків і музикантів в царський і церковні хори. Вже в XVIII віці, за Катерини II, українці заснували саме національне російське співання, куди вони вклали всю свою душу, викохану на українському грунті. І перш за все це були композитори Дмитро Бортнянський та Максим Березовський 69 , родом з Глухова, що на Сумщині, які навчались в Італії.

Вплив українців на культуру Москви продовжувався і в XVIII столітті. Українці заснували в Москві Слов'яно-греко-латинську академію на зразок Київської і вчителювали там впродовж всього XVIII століття. Уряд академічний, професори та казнодії завжди були з українців. І коли бракувало справжніх професорів, то на професорські посади до Москви брали навіть студентів з Києва.

На всіх вищих державних посадах - від Синоду до ігуменів - сиділи по всій Росії самі українці. Майже сто відсотків тогочасних вчителів в Росії були українцями, як і священиків, що хрестили десятки народів імперії від Волги до Аляски.
Здавна українці славились як чудові педагоги, а тому рівень і якість навчання в російських школах підтримувався завдяки їм. При кожному архієрейському домі був особливий екзаменатор ставлеників, persona non grata при школі. Ці екзаменатори мали великий вплив на школу і культуру Росії взагалі, і на цій посаді були майже одні українці.

зміст в початок

Ординський молох

Як бачимо, в XVII - XVIII століттях мала місце друга спроба щеплення руської культури на "угро-тюркському підвої" Росії. Але й ця спроба не принесла бажаних результатів. Якщо в період "українізації" зовнішня сторона Росії набула європейського лиску, то внутрішня, ординська, за змістом не змінилась. З кінця XVIII, а особливо в XIX столітті золотоординський менталітет Росії повів безкомпромісну боротьбу з руським впливом не тільки в мові і культурі, а з початку XX сторіччя на духовне і фізичне знищення руського етносу. Уже в XVIII сторіччі були заборонені українські школи 70 , а в ХІХ-му - друкування українською мовою. Були закриті, або переведені на російську мову 71 школи і вищі учбові заклади, заборонено видавництво українських пісень і музикальних творів. Була зруйнована автокефальна церква, як цитадель духовної демократії, скрізь запанувала Московська православна. Ще більше тиск на русько-український етнос посилився починаючи з більшовицького заколоту 1917 року, коли золотоординський дух і менталітет запанували на всій території Російської імперії. Спроба України відокремитись в 1917-18 рр. закінчилась кровопролиттям і кількадобовими грабунками червоних в Києві, зумисним голодом 1933 року, коли загинуло чотири з половиною мільйона українців 72 , концтаборами ГУЛАГу, де за самими скромними підрахунками було знищено кілька мільйонів українців, серед них майже весь цвіт нації.

В роки Великої Вітчизняної війни загинув кожний четвертий білорус і українець і на фініш XX сторіччя історія винесла обезкрилений і обезкровлений русько-український етнос.
Переслідування всяких етнічних ознак Русі не припинилось, Після недовгого "потепління" двадцятих років, коли були відновлені українські школи і в деяких межах культура, почався новий етнічний наступ. Було зроблено все, щоб наш народ забув свою мову, свою етику, свою мораль 73 . Ординський молох захопив майже всю східну, південну і центральну Україну. Всі перераховані території втратили майже всі етнічні ознаки, перетворившись, за висловом Е.Канта, в сміття історії. І лише на Правобережжі, особливо в Прикарпатті та в Карпатах, зосталось живе коріння; те, з якого вже скільки разів на протязі тисячоліть. як фенікс з попелу, відроджувався руський дух, руський етнос.

В 1991 році почався юридичний розпад найбільшої імперії планети. Україна стала незалежною державою. Що ж її чекає в XXI віці?
Розпад Російської імперії вказує на те, що метаісторична задача російського етносу зосталась невиконаною. Якщо зазирнути у XXI сторіччя, то це сторіччя буде іспитом на співіснування в єдиному планетарному домі різних рас і етносів.
Моделі співіснування різних етносів в межах однієї країни відпрацьовувались в історії неодноразово. Останні дві моделі поліетнічних країн будувались на теренах Сполучених Штатів Америки та Росії. Але, якщо в США корінна народність була майже знищена, а етнічні групи з усього світу лише варяться в казані нового етносу, то в межах Росії були зібрані кілька КОРІННИХ етносів: східноєвропейський слов'янський православний; тюрксько-угорський православний (російський), тюркський мусульманський та багато менших. На жаль, мирного, демократичного, рівноправного гуртожитку в межах Росії не склалось 74 . Російське его, етнічна нетерпимість 75 серед народів Росії призвели до того, що найменше послаблення ґрат на суспільному концтаборі призвело до розпаду Радянського Союзу, а найближчим часом, вірогідно, розпадеться й Росія 76 .

Прикметою несталої структури Росії є те, що єдиний російський етнос в межах Росії майже за тисячу років існування Золотої Орди так до кінця і не сформувався 77 .

Л.Гумільов в своєму визначенні етносу виділяє кілька ключових моментів життєздатності етносу, головними з яких є:

- відчуття членами етносу єдиного коріння і перспективи
розвитку;
- наявність достатнього відсотка воїнів-пассіонаріїв, готових пожертвувати собою в інтересах етносу;
- єдиної мови і культури, єдиного духовного середовища;
- народжуваності, яка б відтворювала етнос;
- здатності висунути етнічного лідера із своїх членів.

За цими показниками і руський (український), і російський, і білоруський етноси відносяться до вимираючих. Останні три століття задача руського етносу зводилась до залежної від задачі російського етносу. Зараз, після розпаду Радянського Союзу, змінюється метафізична перспектива розвитку всіх етнічних груп, що входили до його складу.
Кожна етнічна складова вийшла з цього спільного концтабору (в етнічному розумінні цього слова) з різними здобутками і втратами; в залежності від цього можна зробити хоча б деякі висновки про перспективи кожного етнічного утворення в планетарному майбутньому людського суспільства. Смерть етносу і зникнення його з теренів історії, лікування з доопрацюванням і продовженням покладеної на нього місії; перепрограмування (етнічне перещеплення) для іншої задачі - ось ті три можливих шляхи, що чекають нас уже сьогодні. Вибір історії і наш власний залежать в значній мірі від нас, від нашої етнічної самосвідомості і наших можливостей, від тих етнічних рис, які являються загальними для всього суспільства і тих, завдяки яким ми створюємо окрему етнічну спільність; іншими словами, від інваріантів нашого етносу, необхідних для вирішення наступних задач планетарної еволюції.
Розмову про можливі варіанти подальшої еволюції русько-українського етносу, перспективи розвитку нашої держави продовжимо наприкінці історичного екскурсу. А зараз доцільно поговорити про надзвичайно важливу річ в самоусвідомленні українців - про нашу національну символіку.

зміст в початок

Національна символіка Русі-України

Символіка кожного народу, кожної держави відображає найбільш глибинні і характерні риси, притаманні саме цьому народові чи державі. Розуміння цієї символіки - це розуміння космічної суті народу, його історичної місії, задачі в розвитку суспільства.

До української символіки відносяться жовто-блакитний стяг і тризуб.

Змісту цих символів на Україні майже ніхто не розуміє і провина в цьому лягає, перш за все, на істориків, які замість результатів досліджень несуть до народу які завгодно особисті версії, але ніяк не історичну дійсність. За цими версіями жовто-блакитний стяг - це стигле хлібне поле і небо над ним (іноді Чорне море, що омиває хлібні береги України), а тризуб - це і вила, і сокіл, і лук із стрілою і інші, які завгодно асоціативні вигадки.

Та якщо подивитись в глибину тисячоліть, то і там зустрінемо наші, давно знайомі символи. І сягає та давнина 5508 року до н.е. (а може й раніше), коли, згідно з Рігведами, відбулось перше "відкриття Бога" Рамі; а саме, коли Рамі було дано, що жовте - то сонячне проміння, а блакитне - то вода. Разом - це дві стихії, що народжують життя у Всесвіті: сонячні промені і вода! Саме сонячні промені несуть інформацію на посів життя і на його розвиток. І коли наша планета була "готова до посіву", цей посів ішов через воду 78 . Не у всіх нащадків аріїв зберігся цей символ, а лише у Фракії (нинішня Румунія), у шведів, у норвежців...

Ще глибший зміст у іншого символу - тризуба, символу. який зустрічається майже в усіх міфологіях стародавнього світу - від аріїв до шумерів і греків, від Дани до Нептуна і Посейдона. Та навіть в більшості міфів загубилось його первісне значення - триєдність Бога, триєдність Природи, триєдність людини. Фізико-біологічна, енергетично-інформаційна і духовна суті поєднані в одному, і з одного виростають три іпостасі всього сущого Біологічне тіло, ментальне (інформаційне) і духовне тіла або душа, поєднані в людині. Поєднання цих тіл іде через воду і в воді; може саме тому і в Нептуна, і в Посейдона в руках ми бачимо тризуб 79, 80.

Та не лише ці два символи мала Київська Русь, а задовго до того - арії. На стягах і щитах Русі майоріла свастика, що обертається за годинниковою стрілкою - на відміну від тої, що була у фашистів гітлерівської Германії і яка оберталась в зворотному напрямку. Якщо зміст першої - це символ сонця, світла, життя, еволюції, то другої - пітьми, смерті, розрухи... Можна сказати: яка різниця, куди повернена свастика, свастика - вона і є свастика. Та як показує сучасна фізика, в свастиці закладений надзвичайно глибокий фізичний зміст. Нашому, речовинному за фізичною природою, Всесвіту відповідає своя просторово-часова конструкція. Але якщо цю конструкцію зорієнтувати в зворотному напрямку обертання - ще вже буде конструкція іншого стану матерії, місця в якому ні нам, ні живому взагалі уже не буде (живому в нашому, людському, розумінні цього слова).

Ще один символ, який прийшов на Україну від аріїв і майже загубився - це арійський хрест. Хрест, який ніс в собі космічний зміст зірок, в тому числі і Сонця. І мав цей символ вигляд Сонця з чотирма потоками проміння.

Космічна ж суть цього хреста була в тім, що Сонце є тим механізмом, в якому перехрещуються і поєднуються два потоки:
Матерії і Духу; потоки, що дарують нам життя. На перших київських церквах були саме такі хрести. За твердженням Ю.Канигіна вони були на Русі вже в IV сторіччі, за гуннів... Та й зараз на деяких церквах в тому ж Києві можна ще бачити хрести з сонячним символом на перехресті 81 . Не всім відомо, що Ісуса Христа розіп'яли не на хресті, а на його подобі , що той хрест який ми бачимо як символ віри православної, з'явився пізніше після навали на Європу гуннів. Вірогідно, що саме тоді поєднались між собою змістом хрест арійський з розп'яттям Христовим, як символом перемоги Ісуса Христа над злом , пітьмою. Сьогодні ми спостерігаємо велике розмаїття форм , оздоблення хрестів, але щоб зрозуміти їх зміст, необхідно повернутись до аріїв... Найближчим до арійського є мальтійськіїй хрест, а на нашій Батьківщині то був козацький.

Якщо розставити наші національні символи за змістом, то вишикуються вони в наступному порядку:

Спочатку створив Бог небо і землю (вакуум та речовину). Земля ж була безводна і пуста, і темрява над безоднею, і Дух Божий носився над водою. І сказав Бог: хай буде світло. І стало світло. І побачив Бог світло, що воно гарне і відділив Бог світло від пітьми. І назвав Бог світло днем, а пітьму ніччю. І був вечір, і був ранок: день перший.
І сказав Бог: хай буде твердиня посеред води і хай відокремить вона воду від води. І стало так. І створив Бог твердь, і відокремив воду, яка над тверддю, від води, яка під тверддю. І стало так. І назвав Бог твердь небом. І побачив Бог що це добре. І був вечір, і був ранок: день другий.
І сказав Бог: хай збереться вода що під небом в одне місце і хай з'явиться суша. І стало так...
І сказав Бог: хай народить вода душу живу...
І сказав Бог: створимо людину по образу нашому і по подібності нашій...

Як видно з приведених слів першої книги Моісея "Буття" з Біблії, символіка Русі по змісту перегукується з порядком творення Всесвіту і людини. Спочатку Бог створює речовину, відділяючи її від вакууму і збирає її в зірках і планетах; потім Дух опліднює Матерію через світло. Після того як відокремлена вода від суші, на планетах через випромінення зірок іде посів життя на воду; і, нарешті, вода народжує душу живу, все живе з наступним створенням людини по образу і подібності...

Як бачимо, символіка нашого народу суто космічна і не так багато символік подібного змісту в інших народів планети. Лише японці, араби, китайці, індійці, євреї та деякі інші народи мають, або мали подібну символіку 82 . Але таку глибоку і послідовну мабуть мали лише арії, а згодом Русь-Україна. І все ж, незважаючи на змістовність символіки, можна запитати: а яке відношення має все це до нас з вами, до нинішнього стану суспільства, до нашого майбутнього? Щоб відповісти на це запитання, потрібно спочатку розглянути "інваріанти" нашого етносу.

зміст в початок

Етнічні інваріанти і потенціали

Як уже йшла мова, кожному етносу притаманні риси як загального, так і особливого змісту. Етнічні риси, що відрізняють даний етнос від інших і не змінюються з часом, називаються етнічними інваріантами. Враховуючи триєдність природи Людини, етнічні інваріанти слід розглядати через біологічну, ментальну та духовну призми.

Фізичний стан. Відомо, що ще гітлерівці та їх ідеологи шукали ідеальний образ арійця і знайшли його... в полку полонених бійців Радянської Армії, набраного в північній частині Росії: довгообразі, з голубими очима, русяві, високі, стрункі - але то були не німці. Гітлерівці стверджували, що високий інтелект мають лише довгообразі - з подовженим черепом, а ті, що круглоголові - то нижча ступінь людства, то Азія, яка ні на що путнє не здатна... Та археологи знаходили круглоголових в усіх країнах світу, як і довгообразих; тільки кількість перших збільшувалась в напрямку з північного заходу на південний схід, а других - навпаки.
І все ж, майже безпомилково, можна відрізнити жителя Прибалтики від жителя України, Британії від Греції, Ефіопії від Конго, Японії від Китаю, Єгипту від Ірану і т.п. Чим же відрізняється українець від інших навколишніх народів? Якщо відстежити всі слов'янські типи, то перше, що впадає у вічі - це два типи слов'ян: північні і південні. Серед північних більше русявих з голубими очима, з білішим кольором шкіри, серед південних більше темноволосих, карооких, з більш смуглим кольором шкіри. За цими ознаками до північних слов'ян слід віднести поляків, литовців, білорусів та слов'ян північно-західної і західної частини Росії. Україна, Словакія, Чехія, Югославія, Сербія, Словенія, частково Болгарія, а також слов'яни чорноземних областей півдня Росії (Кубань, Воронеж та інші) - до південних. Можливо, що умови проживання впродовж тисячоліть на різних широтах призвели до домінанти більш відповідних для цієї місцевості рис; можливо, що ще за добу аріїв в єдиному арійському казані змішались різні за походженням народи - так чи інакше, але єдності слов'янських рис не спостерігається.

Більше того. Хоча в Україні за генетичними ознаками крові домінують слов'яни, але відстежуються і інші гілки білої арійської раси: угро-фінської, тюркської, ірано-кавказької та романо-германської; причому не лише в окремих особистостях, а в суміші генетичних ознак окремої особистості, що ще раз обґрунтовує не тільки спільне походження, але й спільну колиску цих народів, територіально віднесену до басейнів рік, що впадають в Чорне море. Може саме тому так важко виділити біологічні домінанти типового українця, щоб виділили його між інших представників білої раси.

По складу нервової системи серед українців можна знайти і холериків, і меланхоліків, і сангвініків, і флегматиків, може що більше за інших - сангвіно-флегматиків. За фізичними ознаками - теж повне різноманіття. Згадаємо хоча б деяких чемпіонів світу і Олімпійських ігор: спринт - Борзов, стрибки з жердиною - Бубка, важка атлетика - Писаренко, боротьба - непереможний Піддубний, бокс - Кличко, спортивна гімнастика - Шахлін, Підкопаєва, художня гімнастика - Турищева тощо. Безліч імен в усіх видах спорту, в особистих і командних змаганнях. Та всі ці види спорту потребують окрім природних даних ще й великої працелюбності, тягучості й терплячості, витривалості, уміння і можливостей пристосовуватись до самих різних умов функціонування організму.

Таким чином, аналізуючи чисто біологічні можливості, ми можемо стверджувати, що наш народ має дуже добрий набір генетичних можливостей для перебудови і виживання в самих різноманітних умовах навколишнього середовища.
І все ж - це лише один бік медалі. Бо з іншого боку, для неупередженого спостерігача зразу ж впадає в очі яскраво виражена фізична деградація населення України. Два відсотки населення (більше мільйона осіб) - офіційні інваліди. За даним" Міністерства охорони здоров'я, серед тих, хто вступає в доросле життя, лише одиниці мають здоров'я, що відповідає світовим нормативам. Народжуваність менша за смертність в кілька разів Фізично організми майбутніх мам не готові і не здатні до повноцінного відтворення етносу. Населення похилого віку складає більшість. А ще слід додати наслідки Чорнобиля, надзвичайно високу інфікованість (туберкульоз, гепатит, інфекція ВІЧ та інші епідемічні захворювання), несприятливі життєві умови - соціальні і екологічні, поширена наркоманія (від паління і зловживання алкоголем до вживання сильних наркотиків). Висновок із сказаного можна зробити лише один: фізичний організм етносу перетворився в старе, трюхле та ще й важко хворе дерево, якому важко розраховувати хоча б на якесь майбутнє.

Другий висновок протирічить першому, та лише на перший погляд, бо якщо перший говорить про потенціальні можливості, то другий про важку хворобу етносу. Для більш повного розуміння причин етнічного занепаду нашого народу потрібно розглянути ще два аспекти його буття: інтелектуальний (ментальний) і духовний.

Інтелектуальні можливості. Ще перед Великою Вітчизняною війною японці досліджували інтелектуальні можливості різних народів і знайшли, що значення коефіцієнта інтелектуальності слов'ян приблизно на п'ятдесят відсотків вищий, ніж японців і китайців. Так це чи ні - важко сказати. Та якщо взяти якусь із визнаних світом енциклопедій, то неважко помітити, що більша частина сучасних знань про навколишній Всесвіт завдячує вченим Європи, більшість лауреатів Нобелівської премії - вихідці з Європи, найбільш кардинальні ідеї і проекти запропоновані представниками романо-германської та слов'янської гілок арійської раси 83 . Щоб оцінити інтелектуальні можливості українців, потрібно переглянути досягнення представників нашого народу в усіх галузях інтелектуальної діяльності. Серед найяскравіших зірок математики Остроградський, Боголюбов, Ляпунов, фізики Іофе, Будкер, Векслер, творець теорії пружності і міцності Тимошенко 84 , один з самих видатних конструкторів авіаційної техніки Сикорський, творець неврівноваженої термодинаміки - цариці сучасної фізики - Пригожин, один з найвидатніших медиків в світі хірург Пирогов, видатні конструктори ракетно-космічної техніки Ціолковський (з роду козацького отамана Наливайка), Кибальчич, Корольов, Янгель, Глушко і багато інших, не менш вславлених імен. Одне прізвищє Вернадського, по осмисленню природи Всесвіту якому немає рівних у світі, першого президента Української академії наук творця науки про ноосферу - як ніяке інше характеризує інтелектуальні можливості народу України. На Україні виростали і творили видатні педагоги Прокопович, Смотрицький Ушинський, Дорошкевич, Левицький, Огієнко, Русова, Ващенко і інші, що створили надзвичайно ефективну систему освіти і виховання для всього слов'янського світу. Серед юних українців переможці міжнародних конкурсів і олімпіад, чемпіони світу в галузі інтелектуальних ігор. І зараз, в годину важкого занепаду всього суспільного життя, єдине, що ще тримається, - це інтелект народу. Та й тут хмари все густіші і все більш непевна перспектива. Обдарована молодь покидає країну (останнім часом близько 5000 найбільш талановитих молодих вчених щорічно). старіє науково-педагогічний склад, невпинно збільшується відсоток дітей, не здатних по причині природних вад до повноцінного навчання, спотворюється сама система освіти. І все ж надія на інтелектуальне відтворення етносу ще є. Є в тому разі, коли всі зрозуміють, що наш етнос важко хворий, і що причина цієї хвороби криється в духовній структурі етносу.

Духовний стан. На перший погляд духовне підґрунтя нашого етносу міцне і стале. На відміну від багатьох народів світу ми маємо свого духовного вчителя - Т.Г.Шевченка, один з найбільш давніх і духовних епос; надзвичайно гармонійну. співучу і емоційну мову, багату літературу, театр, живопис. архітектуру, велику музичну культуру, одну з найбільш демократичних і духовних православну віру. Відомі всьому світові композитори Бортнянський і Березовський, Чайковський і Лисенко, Прокоф'єв і багато-багато інших; широко відомі письменники Гоголь і Чехов, Короленко і Достоєвський, Франко і Українка, Котляревський і Булгаков 85 . З України вийшли знамениті художники Рєпін, Куїнджі, Айвазовський; філософ Сковорода. Та хіба можна перерахувати всіх великих митців творців духу народу, починаючи з невідомих авторів билин і епосів до кобзарів і гумористів? Дотепність і кмітливість, винахідливість і гострий розум - скільки раз ми спостерігали ці риси хоча б в зустрічах команд клубів веселих і винахідливих, коли почергово всі команди з України майже щороку ставали чемпіонами. А скільки талановитих композиторів, співаків, акторів театру і кіно, музикантів вийшло з України і яких рознесло по всьому світові?!
Та все це губить свій сенс, коли вмирає душа етносу. Коли одна з самих жахливих рис нашого етносу - самогубство - весь час у всі історичні відрізки приводить суспільство до одного і того ж стану, який влучно ще в ХVII - ХVIII віках назвали одним словом "руїна". Коли кожний українець вважає себе "розумнішим" за всіх 86 , коли скільки українців, стільки й поглядів; коли "де два українці - там три гетьмани", чи можна чекати спільної ходи до єдиної мети? Зрозуміло, що ні... І все ж, з одного боку, ця риса дозволяла зберегти свої етнічні риси за всілякі негаразди, вижити етносу в будь-яких умовах; з іншого, як наслідок, виживання переходить в пристосування за всяку ціну до інших умов, аж до зміни етнічної незалежності і знищення власного етносу. Хіба не найбільшими ворогами свого етносу в усі часи були українці, що набули "чин"-ності в інших етносах, особливо в Польщі і в Росії? Саме свої "виродки", або за їх допомогою, в багатьох випадках знищували українську мову і культуру, етику і мораль; вбивали фізично своїх братів і сестер. Якщо ж до цієї пухлини добавити 300-річний молох московсько-ординського етносу 87 , що мов жорна перемолов в собі східну, південну і центральну Україну 88 , знищивши майже всі етнічні ознаки на цій території, то загальний духовний стан етносу можна визнати критичним.

Більше того, вплив цього етносу привів до крайнього духовного зубожіння, до розпаду етики і моралі, до заміни духовних цінностей на антицінності 89 ; коли антикультура, антигуманізм, антиетика і антимораль тюремної свідомості стали органічною суттю душі багатьох і багатьох колишніх українців тих, кого Е. Кант, а за ним і інші європейські лідери називали і називають етнічним сміттям історії. Коли на вулицях з'явились тисячі бездомних, сотні тисяч сиріт при живих батьках, коли все. від душі до тіла - продається і купується, коли той, хто "має", дбає лише про своє пузо і свої кишені, в той час, коли навколо мільйони обкрадених ними напівголодних і голодних громадян коли забуті всі духовні цінності, а в думках лише гроші та "фізіологія" - що можна чекати від ракової пухлини власного етносу, своїх "виродків", від етносу "орди", якій не потрібні ні Україна, ні українці, навіть свої власні діти. Бо ким вони будуть. коли не буде України? Китайцями, турками чи американцями? Чи просто сміттям, нікому і ні для чого не потрібним? Бо без своєї Батьківщини, за межами свого етносу, в межах іншого (нічиєї території не буває ні в фізичному, ні в інтелектуальному, ні, особливо, в духовному плані) - людина перетворюється в бур'ян, у відходи; і, лише, іноді, за відповідних умов і ціну (за скільки себе продаси) - в елемент чужого етносу. Саме духовне зубожіння, скоріше падіння в прірву бездуховності, привело до інтелектуального зубожіння, а ще в більшій мірі - до фізичного виродження етносу. Навіть не віриться, що надворі кінець XX сторіччя.

зміст в початок

Майбутнє України

Що ж тебе чекає, Україно?
Вище вже йшла мова про закони життєспроможності етносу. То ж подивимось, чи є в цьому плані якісь надії на майбутнє у нашого народу? Перша ознака етносу - мова, як інваріант історичного визначення етносу, інструмент, необхідний для виконання задач суспільного розвитку планети. Чи відродиться мова? Надія є, бо є на Україні ще міста і села, де звучить руська мова і де люди цінять і люблять її. А коли ще залишилось коріння, то за підтримкою держави все можна відродити. Та це залежить від людей, готових на самопожертву "ради свого народу, заради її мови, культури, духовності. Чи є вони на чолі держави? Якщо і є, то чому їх ніхто не чує? Народ повинен мати своїх провідників в майбутнє, своїх духовних лідерів і героїв. Де вони?

Немає відновлення етносу, про народжуваність годі й мовити. Зате всюди, куди не глянеш, сміття, бруд, звідусіль потоки лайки, ненависті, глуму, матерщини, брехні... То ж давайте спитаємо себе: чи потрібен планеті народ, який перетворив свою країну і свої душі в Чорнобиль, в планетарний смітник, а суспільне середовище в помийну яму? Чого можна чекати від такого народу в майбутньому? Чи можна дати йому перспективу без ризику перетворення всієї планети в Чорнобиль? Якої б думки ми не були відносно себе, треба сказати відверто: ні!.. Народ, етнос в тому стані, в якому перебувають пострадянські країни, планеті не потрібен і повинен піти з теренів історії. Звичайно, якщо ми самі не змінимо себе на краще; якщо не доведемо, що ми не безнадійно хворі, що у нас є майбутнє. Необхідно вилікувати і перебудувати себе і через себе свій етнос. Необхідно відновити духовні цінності свого народу і повернути загально-людські цінності в душі українців. І кожен повинен почати з себе, і перш за все - з мови, бо казав Платон: немає мови - немає народу, немає держави.

Найбільшу увагу слід приділити етнічному вихованню молоді. З психології відомо, як важко перебудувати свідомість дорослої людини. Моісей водив по пустелі народ Ізраїлю сорок років, поки не повмирали всі, хто був рабами, поки не підросли вільні спадкоємці цього народу. Надія нашого народу - в дітях, від них залежатиме: "Бути, чи не бути на планеті руській душі і руському духу?!"

Але навіть перебудований, здоровий етнос має історичну перспективу лише за умови, що знайде свою суспільну нішу в суспільному середовищі планети. Вище вже йшла мова про різновиди етносів. І хоча в епоху науково-технічної революції багато чого змінилось в житті народів, але визначення етносів за ознакою джерел існування залишається без змін. Так, найбільшим , кочовим етносом сучасності є Сполучені Штати, джерелом існування якого є долар. Де є умови для живлення долара, де він пасеться", там і пастух - народ Сполучених Штатів, там його Батьківщина. За долар можна купити все: від матеріальних до духовних цінностей. Звідси і мораль, і етика народу, якому непотрібні ніхто і ніщо, а лише той і те, що годує долар; а тому інших "пасти" долар на свої пасовиська вони не пустять. Тим паче, важко хворий руський етнос.
Найбільшим етносом-споживачем зараз є Росія, що має величезні природні ресурси, змогу їх експлуатувати і жити завдяки цьому, не хвилюючись за нинішній і майбутній день (якого у нього може і не бути). Як кочові, так і етноси-споживачі живуть за рахунок знищення навколишнього середовища, бо, як казав ще К.Маркс, немає такого злочину, на який не пішла б людина заради грошей і власного егоїзму за відсутності духовного середовища в суспільстві.

До складу третього різновиду етносів - етносів-виробників слід віднести в першу чергу європейські країни і Японію джерелом існування яких є відтворення і збереження природного і етнічного середовищ.

В якому ж напрямку спрямує Доля наш руський етнос? На протязі тисячоліть наш етнос був аграрним, виробничим. Чи залишиться він і надалі таким же? Ймовірно, що ні, бо скрізь по селах залишились люди похилого віку і майже зовсім немає молоді. А, отже, немає кому передати тисячолітній досвід співіснування землі, поля і Людини; і нове покоління не стане продовжувачем споконвічних традицій. І навіть, якщо колись молодь і повернеться до поля - місце вже буде зайняте, бо природа не терпить пустоти. Доки йде перебудова етносу, вільну нішу займуть представники інших аграрних етносів. Навіть в кращому випадку аграрне виробництво уже не стане головним в діяльності нового етносу. Не стане новий етнос ні кочовим (бо туди, де "пасеться" долар, його ніхто не пропустить), ні етносом-споживачем (бо продати окрім своєї душі нічого). З іншого боку. в найближчі десятки років неможливо розраховувати і на те, що з суспільної свідомості народу раптово зникнуть етнічні гени русів і їх замінять відповідні євреїв, німців, японців, інших етносів. Отже єдиним шляхом в найближчому майбутньому може бути лише шлях продовження етнічних традицій, але не в площині матеріального виробництва. Майбутнє людства не в матеріальному виробництві і суспільних відносинах, побудованих на ньому, а в переході на якісно новий рівень досконалості. Вже сьогодні в суспільному розвитку на передній план виходять інформаційні технології, а завтра вони будуть визначати майже всі пріоритети суспільного життя. Та ще вище знаходиться духовна сфера розвитку людства і потреба в духовних цінностях буде зростати з кожним роком.

Найбільш цінними для майбутнього розвитку Людства будуть етноси, здатні ТВОРИТИ інтелектуально-духовний Всесвіт; етноси, для яких першим і головним завданням стане "не нашкодити"; головним правилом планування і побудови суспільного життя і кожної особистості буде гармонійне співіснування з природою; таке, щоб Природа "не відчувала присутності і діяльності Людини", щоб Людина і суспільство завжди залишались гармонійними клітинами організму планети, гармонійною складовою розвитку Всесвіту. І в відповідності до потреб розвитку суспільства наш етнос має стати творцем нових інтелектуально-духовних цінностей. Та чи можливий такий перехід в найближчі роки? Ні. Більшість русько-українського етносу, загубивши свої етнічні ознаки, втратила і основу для створення етнічних духовних цінностей 90 . Відтворенню матеріальних цінностей ця частина етносу ще може слугувати, але не більше. Зважаючи ж на загальний стан "духовного Чорнобиля", більшість нашого етносу повинна залишити сцену історії (може тому й така низька народжуваність?) Повинні народитись, а потім їх потрібно буде ще відповідно і виховати, нові руси-українці, високого інтелекту і ще вищої духовності. Та чи маємо ми на це час і передумови?

Так, ми маємо одну з найбільш музикальних і гармонійно побудованих мов, придатну як для створення інтелектуальних 91 , так і культурних цінностей. Ми маємо глибокі етнічні корені, що сягають глибини тисячоліть і відстежуються в епосі, в пісні, в народних культах і обрядах, в православних нормах етики і моралі; в нас присутні гени творчості, великі можливості і нахил до навчання, до інтелектуального самовідтворення. Незважаючи на страшне духовне зубожіння, ще живе пісня і слово, ще є в нашому народі поети і композитори, співаки і вчителі, художники і вчені, люди різних професій і різного походження, які, не зважаючи ні на що, продовжують створювати найвищі людські цінності. І якщо хоча б найбільш свідома частина етносу зрозуміє необхідність в переосмисленні нашого місця в історії, відчує потребу інтелектуально-духовної перебудови, перенесе пріоритет на виховання нового, придатного і необхідного для майбутніх поколінь - може й буде жити в віках арійський дух і руський етнос.

зміст в початок

Не зовсім коректні прогнози майбутнього

Відносно найближчого майбутнього, то з високою ступінню ймовірності можна стверджувати, що найближчі десять-п'ятнадцять років, доки будуть на чолі держави представники партійної номенклатури Радянського Союзу, Україна знаходитиметься в стані глибокої кризи. Повинні підрости й вийти на чільне місце нові лідери, не обтяжені псевдокомуністичною свідомістю, виховані новими суспільними відносинами. Відбудеться це, найвірогідніше, в період 2010-2015 рр., а можливо й дещо пізніше. А до тих пір буде спостерігатись надзвичайно велика смертність, пов'язана зі старінням етносу і наслідками Чорнобиля. З 2005-2008 рр. можливе збільшення народжуваності (з точки зору перебудови етносу, щоб старше покоління не могло кардинально впливати на формування нової свідомості). Зміни, пов'язані з перебудовою етносу, до того часу будуть малопомітні, але з 2013-2015 рр. вони стануть енергійними і відчутними. В кінці першого десятиріччя третього тисячоліття на авансцені політичного театру і суспільного життя України слід чекати появи нового національного лідера, відносно молодого (близько 40 років), ймовірно з Західної України, де процес перебудови етносу протікатиме енергійніше. Новий лідер об'єднає етнічно народ України і зробить рішучі кроки в перебудові руського етносу в цілому. Пріоритети будуть віддані справі виховання майбутнього етносу.

В цей час Україна буде дуже тісно взаємодіяти зі слов'янськими країнами, особливо з Словакією, Словенією. Сербією, Білорусією і в дещо меншій мірі з Польщею і Болгарією Тісні контакти будуть встановлені з Грецією, Німеччиною. Швецією і Норвегією.
За етнічними законами до 2020 року Росія поступово перетвориться на конфедерацію практично незалежних держав. найбільшими з яких будуть безпосередньо російська (зі столицею в Новгороді або в Петербурзі), що знаходитиметься в межах колишнього угро-фінського етносу від Балтики до Уралу і від Оки до Льодовитого океану; Південна Русь, зі столицею в Ростові, що об'єднає козацькі області Дону і Кубані, і яка тісно взаємодіятиме з країнами Кавказу; Далекосхідна, зі столицею у Владивостоку і широкими зв'язками з Японією і Кореєю. В той же час Сибір, від Уралу до Далекого Сходу поступово перейде під вплив Китаю (навіть якщо і збереже автономність), а поволжські республіки все більше підпадатимуть під вплив ісламу.

Для русько-українського етносу велике значення буде мати швидкість і якість перебудови: той, хто перший вирушає в дорогу, стає лідером на новому шляху еволюції суспільства. Народи, що знаходяться в зеніті благополуччя, на швидку перебудову не здатні - діє закон історичної суспільної інерції, а тому у України є шанс на непогане майбутнє.
Взагалі XXI сторіччя буде сторіччям протистояння двох великих народів - Індії і Китаю. Саме там нині збираються величезні людські і матеріальні ресурси планети до "планетарної битви". В якій сфері - в матеріальній, інтелектуальній чи в духовній - вона протікатиме, зараз прогнозувати важко, бо мають місце лише ознаки її наближення. Можна лише стверджувати, що від результатів цього протистояння залежатиме подальший шлях розвитку людства... Не виключено, що хмари можуть і розсіятись.

В XXI сторіччі відбудеться багато змін на всіх рівнях буття планети. З 2003 року Земля остаточно ввійде в сузір'я Водолія, господарем якого є планета Уран. Уран - бог неба і наречений Геї, богині Землі, - приходить на зміну Сатурну, господарю сузір'я Риб - божеству підземного царства, що поїдає власних дітей. Всім відомо, що прихід нового господаря віщує і нові порядки. Колись слов'янські народи народились під патронажем Сонця, Урана і Меркурія. Нині ж лише Україна та Білорусія знаходяться під покровом цих небесних тіл. Росія виникла завдяки взаємодії Юпітера і Сатурна і знаходиться під їх покровом. Ці ж планети разом з Венерою стояли біля колиски Золотої Орди, угро-фінського етносу і кавказько-іранської гілки білої раси, а тому не дивний потяг Росії до влади (Юпітер) і знищення власних дітей (Сатурн). Уран і Сатурн - полярні планети і, якщо Сатурн намагався припинити все, що створено під проводом Урану, то в XXI сторіччі події, вірогідно, будуть розвиватись за іншим сценарієм. Двадцять перший вік - це вік інформаційних технологій. На рівні інформаційного простору події будуть розгортатись настільки стрімко, що навіть більшість аналітиків в області прогнозування планетарних змін не зможуть відповідно реагувати, а тим більше робити вірні висновки.

Найближчі десятиріччя - це точка розгалуження шляхів розвитку людства і планети. Якщо людство кардинально не зміниться своєму відношенні до планетарного середовища і до сфери духовності в цілому, воно знищить середовище свого життя, загине, бо багато планетарних змін уже набирають незворотного характеру. Але поки що є ще один шлях - духовної перебудові суспільства, порозуміння з природою і розвиток в гармонії з нею Це наша надія, може остання для України. Це її доля і наша з вами, і залежить вона, в першу чергу, від нас самих. То хто ж ще, як не ми?!

зміст в початок

РУСЬ

ВІД СЕРЦЯ ДО СЕРЦЯ,
ВІД ДЖЕРЕЛ ДО ДЖЕРЕЛ
ЧАСТИНА II

Передмова до другої частини

Від серця до серця

Від джерел до джерел

Євангеліє від Матфея: Нагорна проповідь Христа

Заповіді Христові

Євангеліє від Іоанна

Заповіді пророків

Євангеліє від Луки

Із книги Екклезіаста

Із "Повчання Володимира Мономаха синам"

"Детка" Порфирія Іванова

Карлос Кастанеда: заповіді магів майя

Беттельгейм Бруно: "Освічене серце"

Честерфільд. Листи до сина

Ліхтенберг. Афоризми

Різне

РОЗУМ У ВСЕСВІТІ

зміст в початок

Передмова до другої частини

Проведений екскурс в історію русько-українського етносу дозволяє зробити невтішний висновок про глибоку етнічну кризу, яку він переживає. та про невеселі перспективи його подальшого існування. І все ж, як зазначається в кінці першої частини, шанс на подальше сходження існує. І цей шлях пов'язаний із змістовною перебудовою і духовним відродженням руського етносу. Розраховувати на те, що така перебудова можлива на старому фундаменті радянського суспільного ладу, з використанням людей. вихованих в комуністичному концтаборі - нереально. Коли Моісей творив новий народ, то водив євреїв по пустелі сорок років, поки не повмирали "раби" і не виросло нове покоління, з новим мисленням і новим - світоглядом. Якщо ми бажаємо мати нову перспективу і нову Україну:
необхідно будувати її починаючи з виховання; необхідно покінчити з тяжкою спадщиною ординського менталітету, повернутися до властивих нашому народу етнічних рис, взявши найкращі, як основу для подальшої розбудови руського етносу.

Саме тому друга частина книги починається з думок про виховання дітей. Аналізуючи сучасний стан духовності нашого етносу і розглядаючи тенденції в розвитку планетарного суспільства, робиться спроба звернути увагу на необхідність суттєвих змін в процесі виховання дітей, а саме - в змістовності і якості трьох його складових: фізичного, інтелектуального і духовного. У відповідності з принципом Короленко-Кюрі наголошується необхідність екологічного виховання, починаючи з екології душі, з розуміння бережливого відношення до суспільних і етнічних цінностей, до обраного шляху в житті в контексті з поняття м "шляху Дао", робиться спроба зазирнути в завтрашній день комунального середовища двадцять першого сторіччя.

Для духовного виховання дітей, для розуміння ними змісту законів, за якими живе людина і суспільство, в розділі "Від джерел до джерел" приведена, хоч і незначна, але важлива, з точки зору автора, підбірка думок і висловів на цю тему.
І, нарешті, в кінці книги подано доповнення про "Розумний Всесвіт". яке, на думку автора, допоможе читачеві зрозуміти дещо нетрадиційне викладення матеріалу як в першій, так і в другій частинах книги.

зміст в початок

Від серця до серця

Хто безкрилий,
Той безсилий,
Тому не літати!

Ми народились і живемо в країні, що розташована в центрі Європи. Давно промайнули ті часи, коли в Причорномор'ї формувалась, зростала набирала силу індоєвропейська гілка білої раси. Саме тут, близько семи - восьми тисяч років тому, планетарна цивілізація зробила ще один крок в своєму розвитку - перейшла до орного землеробства, одомашнивши коня і вола і одержавши стале джерело для свого існування. В межах від Дунаю до Дону зійшло і почало зростати етнічне дерево арїїв-оріїв, яке на протязі тисячоліть змінювало зовнішні ознаки, але в своїй основі залишалось все тим же, виробничим, з відповідною культурною, моральною і етичною основою.

Обробляючи землю людина осягнула свою залежність від природи і свої можливості впливати на стан навколишнього середовища, а це, в свою чергу, навчило її піклуватись і дбати про нього, жити не лише нинішнім днем, але й майбутнім.

Минали століття, раз за разом наші пращури переживали страшні часи, і все ж кожного разу Аратта-Орантія-Русь відроджувалась, зростаючи як інтелектуально, так і духовно. Та починаючи з XVII століття почалось методичне знищення русів, як етносу, ординським менталітетом. Цей натиск став майже смертельним після виникнення в двадцятому столітті єдиного інформаційного простору на теренах Радянського Союзу. Ми звикли сприймати війни як фізичне явище і лише зараз почали розуміти, що для поневолення іншого народу зовсім не потрібно нікого завойовувати, руйнувати, знищувати. Це можна зробити економічно за умов єдиного економічного простору. Але набагато страшніше за фізичне і економічне є рабство інтелектуальне і духовне. І те і інше можливі за умов єдиного інтелектуального і духовного простору, в якому, згідно з принципом Кюрі - Короленко, більш сильна культура знищує інші.

До фізичного знищення руського етносу добавилось духовне. Старше покоління ще пам'ятає ті часи, коли вживати "матерщину" було великим гріхом. Першими носіями цього смердючого мовного сміття були учасники Вітчизняної війни, які набрались цієї зарази від росіян. Вони ж, герої, захисники, переможці, ті, що врятували східноєвропейські народи від германського націонал-соціалізму - фашизму - стали носіями російського інтернаціонального азіатського "комунізму", носіями трансформованих морально-етичних основ Орди. Ні, не треба звинувачувати в цьому росіян, бо заклали ті основи в 1917р. основи нового напрямку розвитку суспільства, представники іншої нації, нації, що дала світові Ісуса Христа і Божу Матір. Але поєднання ординського феномену з псевдокомуністичними ідеями призвело до страшного фізичного і духовного зубожіння всіх народів великої імперії. Та найжорстокішого удару зазнали слов'яни. Забруднення мови перетворило її з життєдайного джерела в смердючий потік, що отруює духовну сферу русів. Все більшого поширення набувають п'янство, лінощі, відсутність моральних обмежень, злодійські нахили. Ще до Вітчизняної війни на Україні той, хто напивався, ставав самим негативним прикладом у вихованні дітей, а жінка, яку односельці бачили п'яною, підпадала під такий тягар презирства, що лишалося тільки тікати на край світу. Те ж стосувалось і паління, особливо у жінок. Взяти чуже, щось вирвати у іншого на городі - це був важкий гріх, а тому не було на домівках ані ґрат, ані замків Батьки вчили дітей, що зламати гілку на дереві - те ж саме, що зламати руку людині...

Не віриться, що все це було зовсім недавно, що за такий короткий час ординський молох перемолов майже всю духовну сферу руського етносу. І винні в цьому не стільки росіяни, скільки самі руси - українці, білоруси і руси в самій Росії. Не можна нарікати іншим народам за їх звичаї, мораль, норми суспільного життя - це їх вибір і їх доля. Але якщо один народ вбиває душу іншого, перетворюючи його в собі подібного, а той, кого неволять, ще й продається, то що ж то за народ?!

Ще Ісус Христос казав: "Потрібно, щоб прийшли спокуси але горе тій людині, через яку спокуса приходить". Частина нашого народу не витримала, сприйняла московський менталітет, втратила національні ознаки, гідність і самосвідомість. Як же вилікувати народ від тої страшної хвороби, що загрожує знищенню самого етносу? Що чекає нас і наших дітей? Чи можна повернути колесо історії в іншому напрямку; подібно Моісею вилікувати душу народу? Якщо дійсно є така можливість, то скористатись нею можна лише розуміючи сутність розвитку суспільства в XXI столітті, і лише на основі великих духовних здобутків власного етносу і людства в цілому. Що ж чекати нам на шляху в третє тисячоліття?

Якщо поглянути на історію людства в цілому, то перше, що кидається в вічі, це надзвичайно бурхливі зміни в усіх сферах буття людини в останні тисячі років. Що таке кілька тисяч років в порівнянні з мільйонами років становлення людства? Це те ж саме, що одна доба в житті людини. А нам досвід говорить, що одна доба мало що вирішує, якщо це не особлива доба.

Виходячи з загального космічного закону, згідно з яким космічні явища протікають в космічні відрізки часу, не слід чекати впродовж найближчих десятиліть і навіть століть кардинальних планетарних змін. Не слід, якби не деякі тривожні тенденції, про які говорять майже всі дослідники, а саме: катастрофічна руйнація планетарного середовища - екологічна катастрофа і створення незалежної від планетарної ноосфери інформаційно-комп'ютерної.

Руйнація ландшафтних структур, механічне, теплове, хімічне і електромагнітне забруднення атмосфери, гідро - і літосфери, генетичне забруднення біосфери, інформаційне і духовне забруднення; руйнація суспільного середовища - що далі? Людиною повністю знищені цілі класи рослин, птахів, земноводних і тварин, захиталась вся піраміда біосфери Землі і ніхто не може сказати чи зворотні зміни, що відбулись, і чи є ще надія, чи Людству вже ніхто і нічого не допоможе на шляху до прірви. Інакше чим можна пояснити те, що більшість населення Землі дивиться і не бачить, слухає і не чує?! А з іншого боку, за останні десятиріччя в той же часовий відрізок спостерігається бурхливий розвиток інформаційних систем, побудованих на комп'ютерній основі. Від найпростіших калькуляторів до віртуальної реальності, від розрізнених програм і алгоритмів до планетарної комп'ютерної мережі "Інтернет" - і це лише початок. Змінюється само мислення тих, хто має справу з комп'ютерною технікою, їх світосприймання, їх світогляд.

На початку XX сторіччя видатний український вчений В.І.Вернадський ввів поняття розумної біосфери планети - ноосфери, що поєднує все живе на Землі, від біоатомів до Людини, в єдину живу інформаційну систему. То чим же пояснити те, що саме в той час, коли над ноосферою нависла загроза руйнації, людство почало поспіхом, ще не усвідомлюючи змісту цього кроку, створювати техногенне інформаційне середовище? Чому Людство замість гармонійного співіснування з Природою тисячі років іде шляхом самоізоляції, будуючи навколо себе мертві оболонки будинків, міст, машин? Чому замість того, щоб користуватись природними пристроями і технологіями, воно руйнує створене Богом лише для того, щоб з палацу природи зробити техногенний хлів? Можливо, що це шлях навчання, творчості, шлях еволюції Розуму і Духу, де можна очікувати звершень і помилок. А якщо ні? Якщо Хаос і Пітьма заволоділи суспільством і ведуть Людство до самознищення? І при тому, чомусь дуже поспішають, бо зміни що відбуваються, дуже нагадують якісну зміну змісту буття, або фазовий перехід, як розуміють його в фізиці.

Ще в 1919 році в листах до Луначарського великий письменник-гуманіст Короленко писав: "Якщо оселити принца в конюшні, він не заспокоїться доти, доки не створить в ній хоч якісь пристойні умови для життя. Але, якщо поселити в палац конюха, то він теж не заспокоїться, аж доки не перетворить його в конюшню". Існує глибока відповідність між людиною і середовищем, в якому вона знаходиться. В фізиці постулат Короленко називається принципом Кюрі, згідно з яким середовище поширює свою симетрію на об'єкт, існуючий в ньому, або навпаки. Те ж саме ми спостерігаємо в розвитку людини і суспільного середовища, суспільства і природного середовища.

У відповідності до теореми Ешбі про необхідну надлишковість в усьому, що відбувається навколо, а також згідно з другим законом термодинаміки необхідно визнати, що людське суспільство формується під впливом незалежного від нього процесу. Таких процесів спостерігається два: природний, пов'язаний з загальною течією космічних процесів, і штучний, що створює техногенне суспільне середовище шляхом руйнації природного. Не потрібно далеко ходити, щоб кожний, хто мас очі, побачив, яким і чиїм шляхом ми йдемо.
Темпи "фазової" перебудови різні на теренах окремих етносів; найбільш відчутні вони в межах слов'янських етносів східної Європи, де має місце етнічна перебудова, пов'язана з пошуком подальших шляхів свого розвитку. Якщо подивитись в глибину віків, то мабуть більше ніде на планеті не спостерігалась ситуація, коли майже кожного століття на територію Русі накочувались хвиля за хвилею інші народи, катуючи і караючи Русь; за що? Готи, гунни, булгари, угри, печеніги, кипчаки, хазари, половці, татаро-монголи, литовці поляки і нарешті, 300-річне іго Московського царства. І попри все цей етнос виживав, відроджувався, розвивався, бо фізичне знищення навіть більшої частини етносу не могло знищити духовного коріння. Та ситуація кардинально змінилась в ХХ сторіччі, коли почалось цілеспрямоване знищення етнічних підвалин, руйнація культури і духовності русів. Казав Ісус Христос: "І не бійтесь вбиваючих тіло, душі ж не в змозі вбити, а бійтесь тих, хто в змозі і душу, і тіло загубити". Знищити народ можна лише за умови знищення етнічної приналежності, етнічної самосвідомості, етнічної культури, душі етносу. Поки жива душа етносу - є надія і є майбутнє. Який же нині стан духовності русів- українців? Не треба далеко ходити, щоб побачити:

- більшість українців загубила свою мову, спілкується і мислить поняттями іншого народу; при тому в більшості негативними, брудними;
- скрізь домінує масова, американська культура, що обслуговує не душу, а тіло, його фізіологію; культура грошей;
- нормою буття стає цинічний принцип "людина людині вовк", в суспільстві домінують зграї хижаків, організованих за кримінальними принципами;
- аморальність і вседозволеність поведінки і вчинків від верховних ешелонів влади до шкіл, церков і дитячих садків;
- втрата особистої гідності і значущості більшістю членів суспільства;
- втратили цінність найважливіші категорії духовно здорового суспільства: любов, сім'я, продовження роду, Батьківщина, освіта, людяність, духовність;
- нормою буття стає наркоманія в усіх її різновидах: від паління і алкоголізму до самих жахливих наркотиків, діючих на всі фізіологічні ланки організму; все більший прошарок населення шукає забуття в наркотичних проявах антидуховності;
- втрата перспективи майбутнього, що робить безцільним існування самого етносу.

Кому не відомо, що майбутнє етносу - це діти. Але навіщо народжувати дітей, якщо у них, у клітинок етносу, немає майбутнього? По відношенню суспільства до дітей можна говорити про стан духовності самого суспільства. Та коли на вулицях тисячі бездомних дітей, кинутих цим суспільством напризволяще, коли вихованням навіть тих, що ростуть в "благополучних" сім'ях ніхто не займається, коли руйнується навіть та система виховання, що була, чого можна чекати в майбутньому? Виховувати дітей повинні кращі члени суспільства, найрозумніші, духовно багаті, фізично розвинені. А що маємо? Більшість учителів в школах випадкові люди. З часів застою Радянського Союзу і донині, близько 30 років, в школи в своїй більшості йшли працювати недоучки і невдахи; ті, кого не брали на більш престижні напрямки суспільного життя. То чому може навчити вчитель, який пас задніх по професії, не вилазячи з трійок і двійок? Фізичне виховання перетворилось в бридку, нудну казенщину, дітей, що більше всього на світі полюбляють рух та ігри, на фізкультуру треба тягти силоміць, бо хто викладає гімнастику тіла? Не вихователі, не вчителі в прийнятому розумінні цього слова, а в більшості ті, кого природа наділила фізично, але нерідко забула наділити в іншому.

Про духовне виховання годі й говорити. Про яку перспективу етносу може йти мова, коли ті, хто виховує, самі не мають ні вогню в серці, ні поклику душі, ні професіональної гідності?! А хто не горить -. іншого не запалить, хто не має Бога в серці - чому він може навчити?!
Можна знайти тисячу пояснень, причин, обставин, щоб обгрунтувати свою позицію по відношенню до будь-якої проблеми, лише б нею не займатись і не вирішувати. Неповноцінний вчитель, робітник, фермер, адміністратор, лікар, журналіст звинуватить всіх і все в своєму непрофесійному відношенні до справи і в своїй безталанності, але не визнає своєї вини; того, що майже всі ми живемо за принципом: "якомога більше взяти від суспільства при найменшій віддачі від себе". І коли чуєш такі висновки, як "куди їх народжувати? Щоб були жебраками і обвинувачували нас за те, що ми їх народили?!.." - то нічим іншим, окрім "турботи" про себе, цей вислів пояснити не можна. Особисто мене батьки народили десятим, коли мамі було 43 роки, а батькові. В хаті не було чого їсти, одні драні чоботи на всіх, ні одежі, ні книжок, лише безпросвітне колгоспне ярмо від зорі до зорі. Але, якщо б батьки думали про те, то мене просто не було б на білому світі! То ж дякувати Богові і їм за те, що вони мене народили, за те, що я є!

Де ж і чому навчатись дитині?
Кожна людина в повсякденному житті користується не стільки своїм розумом, скільки стереотипними моделями поведінки в побуті і на роботі, взятими у знайомих, із літератури, преси, телебачення. Для дітей найбільш цінними є моделі запозичені у старших від них на кілька років. Звичайно, кращим варіантом було б мати в сім'ї не менше трьох - чотирьох дітей з інтервалом в розвитку від двох до чотирьох років, які ^ показували приклад молодшим, виховували їх. Коли ж своїх братиків і сестричок немає, дитина вчиться "жити" у других, на вулиці. Бо чого можна навчитись в набагато старших за себе батьків? Все у них може і вірно, тільки не придатні їх моделі в дитячому світі. На життєві моделі нинішніх батьків орієнтуватись, на жаль, і не можна, бо саме завдяки їх зусиллям маємо те, що маємо. Яблуко від яблуні далеко не відкотиться. Є ще телебачення, та і там нерівність, заздрість, ненависть, жорстокість, насильство, цинічність, брехня, культ сили, грошей, доступності, фізіологічних "цінностей". І дитина, не встигнувши сформувати позитивну духовну сферу, потрапляє під вплив брудного негативного духовного суспільного середовища, починає розуміти матеріальну, фізичну, інтелектуальну нерівність, шукає в темряві душі свій шлях і попадає не на вузьку дорогу добра і світла, а на широку дорогу, що веде вниз. Вниз, де все дозволено, де немає ніяких моральних і етичних обмежень на думки, слова і вчинки. Цеглина за цеглиною формується Майбутнє, без перспективи і майбутнього.

Для того ж щоб мати надію на краще, щоб змінити ситуацію, необхідно:

- змінити стан свідомості тієї частини суспільства, в якій ще живе біль за свою Батьківщину, за Майбутнє всіх дітей планети, за планетарний дім (глухі все одно не почують, а сліпі не побачать);
- цілеспрямовано формувати особистість дитини, згідно з кращими набутками Духу і Розуму;
- перейти в суспільному житті від цінностей фізіології до духовних цінностей; щоб не душа обслуговувала тіло, а тіло -душу:
- необхідно змінити саму структуру суспільства таким чином, щоб духовність людини була над усе.

Рішення першої задачі пов'язане з кількома аспектами, і першим серед них є вічне філософське запитання: "Що первісне - матерія чи свідомість?" Якщо це приймається за первісний елемент матерія, точніше речовинно-вакуумний Всесвіт, в якому розум сприймається як похідна - Бог не потрібен. І тоді все в усьому Світі випадкове і безцільне, а відповідно не мають сенсу ні мораль, ні етика, ні людська спільність взагалі. Якщо ж свідомість Це загальний стан матерії, то тоді необхідно визнати доцільність всього живого і відповідальність за життя, за свої вчинки, за все, що відбувається навколо тебе. І та, і протилежна думка мають своїх прихильників і свої аргументи. Ми ж в подальших роздумах будемо відштовхуватись від аргументації, приведеної в доповненні "Розум у Всесвіті", від висновків розумності не лише живого, але й Всесвіту в цілому.

Згідно з вищеозначеною точкою зору, будова людини дуже складна. Коли йшла розмова про символічність тризуба, малась на увазі триєдність Природи Бога, Всесвіту і людини, триєдність тіла, розуму і духу, точніше речовинно-енергетичної складової свідомості і духу. З одного боку, будова людини нагадує матрьошку, з іншого - всі складові матрьошки присутні відразу в усіх точках простору, хоча і не співпадають в межах біологічного тіла, яке бачимо. Це щось на зразок грунту, в якому є місце воді повітрю, але водночас і разом, і нарізно. Розвинута думка не безпідставна: за допомогою рамки (аналога рамки лозоходця, можна дослідити енергетичну, інформаційну і духовну сфери людини, їх структуру. Можливо будова людини набагато складніша, але на сьогодні означені лише перші три складові, про інші навіть не йде мова. Особливо, коли говоримо про визначення того, що розуміємо під словом "Бог": в цьому випадку можна лише сказати словами Ісуса Христа, що "і тут - теж"; іншими словами, можна стверджувати лише те, що Людині притаманні деякі із неозначеної множини якостей Творця Всесвіту.

В кожній людині, як і у всього, що є у Всесвіті, є щось первинне, те, що в переказах, в постулатах різних релігійних систем, у філософських працях визначено як монаду, те, на чому будуються всі інші тіла. Впродовж життя Людини будується біологічне тіло, розвиваються і будуються далі його ментальне (розумове) і духовне тіла, ті, що взяті разом ми розуміємо під поняттям "душа". Первинне серед них духовне тіло, для його розвитку будується тіло розуму, а для існування того і іншого -біологічне. Через біологічне тіло ми пов'язані з навколишнім енерго-речовинним світом і тому так багато уваги приділяється Людиною саме цьому тілу. Для більшості з нас саме воно стає домінантою, його обслуговують і турбуються, його лікують і йому служать. В роки Великої Вітчизняної війни поширеним було гасло "життя заради перемоги". Але є і інший вислів "перемога заради життя". Щоб розставити акценти, давайте запитаємо:

"Що вагоміше - душа чи тіло?!" І згадаємо слова Ісуса Христа "чи не душа більше за тіло?!".
Звичайно, тіло потребує догляду, харчування, води, повітря Для підтримки тіла в доброму фізичному стані потрібне постійне і різноманітне навантаження. Відомо, чим закінчується перебування космонавтів впродовж тривалого часу в невагомості Але ті ж наслідки очікують і інші складові Людини - ментальне і духовне тіла. Кожне з них потребує поповнення свого запасу необхідного для існування; кожному з них потрібне постійне навантаження. Коли дитину не навчити розмовляти і читати в дитинстві, доки формуються структури її мозку, всім відомо, як важко це зробити пізніше. Якщо дитину не навчити працювати, то ставши дорослою вона буде робити що завгодно - спати, гуляти, красти, але не працювати. Ті ж наслідки очікують людину в разі, коли в дитинстві не привили, не розвинули духовність.

До тих пір, поки людина не задовольнить фізіологічні потреби, вона шукає засоби вирішення задач біологічного тіла, бо без нього функціонування інших тіл в земних умовах неможливе. Вирішуючи задачі тіла, людина шукає, творить, розвивається, еволюціонує. Та згадайте, що стає з людиною, коли у неї все є, коли вона забезпечена всім необхідним? Починається спершу духовна, потім розумова, а за нею і фізична деградація. Фізіологічний потенціал вичерпався, розумовий і духовний людина не напрацювала: немає, не сформувалось ментальне тіло - не потрібна інформація, не потрібна робота свідомості; не сформувалось духовне тіло - ситуація аналогічна. Коли б у людини були розвинуті інтелектуальні і духовні запити (потенціали), то після задовільнення попиту біологічного тіла вона б могла працювати в інтелектуальній, а після вдосконалення цієї - в духовній сфері, межі яких, на відміну від біологічного тіла, не окреслені.

Отже, для гармонійного розвитку Людини в ній уже в дитинстві необхідно сформувати всі три тіла. Виховання дитини повинно складатись з фізичного, інтелектуального і духовного. Кожного дня дитина повинна мати відповідне навантаження, необхідну практику. Бажано, щоб всі три компоненти виховання поєднувались в діяльності дитини водночас, щоб фізична підготовка доповнювалась інтелектом і духовністю, інтелектуальною гімнастикою тіла і серця, а духовна несла на собі відбиток фізичної досконалості і розуму. В кожній родині, в дитячому садку, в школі, в вищих учбових закладах необхідно гармонійно поєднувати всі компоненти виховання. І лейтмотивом виховання повинні бути всеосяжна любов до навколишнього Всесвіту, душевна потреба творити добро. Ще Л.М.Толстой казав, що ми любимо людину за добро, яке їй робимо і ненавидимо за зло, що спричиняємо. Людина повинна творити Добро, творити красу і гармонію, бо, як говорив той же Л.М.Толстой: "Людина, створюючи потвору, дичавіє, стає злою, ненавидить себе і оточуючих". Спираючись на безцінні набутки духовності величних постатей людства необхідно створити з розрізнених блоків школу духовного виховання, що гармонійно б поєднувалась з традиційною школою виховання. Дитину слід виховувати таким чином, щоб всі її вчинки будувались з врахуванням обмежень - не нашкодити, щоб вся діяльність її, як людини, зводилась до розуміння гармонійного співіснування з навколишнім середовищем, щоб вона була не руйнівним фактором в природі, а її лікарем, оберегом, її невід'ємною складовою; в ідеалі, щоб природа помічала Людину лише тоді коли сама природа потребуватиме допомоги.

Дитина повинна розуміти, що все навколо живе, що біль, радість, сум, інші почуття притаманні не лише Людині; і що не можна без надзвичайної потреби рвати квіти і ламати віти дерев, вбивати, руйнувати і нищити, перебудовувати створене Богом по власному нерозумінню. Необхідно, щоб сама природа відстежувала закони розвитку і еволюції живого. Людина не має права втручатись ні в які процеси, що відбуваються на планеті і в космосі, якщо останні не загрожують знищенням життя, або планеті взагалі. Всі члени суспільства повинні зрозуміти одне: людина може користуватись лише тим, що їй дано, бо дано їй все необхідне для розвитку і еволюції. Не помічаючи даного і створюючи потворні аналоги, Людина руйнує всі сфери Землі, вбиває в них життя, перетворюючи сушу в мертвий смітник, океани в помийні ями, а атмосферу в газову камеру. Людина не має права втручатись ні хімічно, ні генетично, ні інформаційно в життя планети, вона повинна зрозуміти раз і назавжди, що якщо ми хочемо зберегти свій дім, то не можна нічого тягнути в нього з Космосу, особливо додаткову енергію, речовини, інформаційні структури, бо все, що йтиме від людини, зрушить точку рівноваги і гармонії, причому завжди з небажаними наслідками.

Те ж саме відноситься і до "освоєння" Людиною Космосу. Ми можемо туди літати, досліджувати (звичайно в розумних межах), але не маємо морального права щось перебудовувати і змінювати за власним бажанням. Коли мова йде про "завоювання Космосу", то це лише аналог "завоювання території" на стадії племінного розвитку. Зразу палили ліс разом з усім тим, що в ньому жило, потім обробляли землю, аж доки вона не перетворювалась в пустелю. Скільки їх на Землі? Хто дасть гарантію, що те ж саме не очікує нас в Космосі, на інших планетах? Хто сказав, що там немає життя? Що ми, колонізуючи Космос, не зруйнуємо його так само, як руйнуємо своє планетарне середовище?!

Якось в одному ставку зустрілися два карасі. Один і говорить другому: "А ти чув, що наші вчені карасі стверджують нібито існують інші ставки? Більше того - вони вважають, що там також має бути життя! Уявляєш, якби ми могли збудувати ракети (заповнені водою), ми б змогли полетіти до інших ставків і там знайти життя! І, навіть, інші карасячі цивілізації! Ми б познайомилися з представниками іншого розуму, набули б нових знань, відкрили для себе нові горизонти..." А в цей час на гілочці дерева, що нахилилось над водою, співав соловейко, та його пісня була карасям нечутна і невідома.
Так і Людина, шукаючи собі подібних, думаючи про своє майбутнє повинна завжди пам'ятати, що нічиєї, незайнятої території не буває, що все навколо розумне і живе; і що Людство займає лише свою нішу в розумному, живому Всесвіті, але цей розум не людський. Пам'ятати так само, як і те, що не буває добра без зла, а любові без ненависті, що все у Всесвіті має два полюси (в крайньому разі в тому стані, в якому ми його сприймаємо). Є розум спрямований на творення краси і гармонії, а є той, що руйнує, вбиває, знищує; є духовність любові, добра, високих почуттів, ідеалів і творчості, і є антидуховність зла, пітьми, ненависті, слід завжди пам'ятати, що на всіх рівнях організації розуму і духу Всесвіту мають місце обидва полюси, що скрізь є свої вчителі і злодії, лікарі і вбивці, великі душі і паразити, але все це і те, і не те, до чого ми звикли і що знаємо.

Наявність двох полюсів на всіх планах буття дає велику різноманітність для формування і розвитку людини, суспільства в цілому. Сценарій розвитку всього живого побудований таким чином, що близько 70-80 відсотків подій, що стосуються нас і до яких ми причетні, протікають незалежно від нас і лише в 20-30 відсотках ми можемо впливати на перебіг подій. В теорії інформації і в теорії статистики співвідношення між можливостями людини і детермінізмом буття має назву коефіцієнта стохастичності, або коефіцієнта волі вибору людини.

Доля людини обумовлена законами природи і законами суспільства, в межах дії яких людина може дозволити собі діяти за власним розсудом (але згідно з тими ж законами). При цьому все суспільство теж розподілене таким чином, що невелика частина (20-30 відсотків) визначає шляхи розвитку людства, інша (і більша) слідує за першою. Є люди - оператори, які формують суспільство, і є люди - елементи суспільного середовища, яких суспільство формує під себе. Співвідношення позитивної і негативної духовності в суспільстві формує духовність людини, а співвідношення творців позитивної і негативної духовності впливає на будову духовної сфери суспільства. Коли суспільство має негативні відтінки духовності, більшість членів такого суспільства приречена на антидуховність свого існування і своїх вчинків. Для перебудови духовної структури суспільства необхідно мати позитивне співвідношення між носіями і творцями духовності в бік її позитивної складової.

Щоб можна було говорити про корекцію майбутнього суспільства, необхідно виховати нових носіїв і творців позитивної духовності, при цьому їх чисельність повинна становити 10-15 відсотків чисельності суспільства серед активних громадян з впливом не менш ніж на 50 відсотків членів суспільства в цілому. При цьому слід зважати на відчайдушну протидію (інерцію) перебудові з боку того стану, в якому перебуває суспільство, а також мати на увазі, що для виховання нової людини потрібно створити навколо неї відповідне інтелектуально-духовне середовище з боку тієї частини суспільства, яка розуміє необхідність позитивних змін, але не мас достатнього числа носіїв нового для впливу на суспільство в цілому. Формування духовного ядра суспільства слід починати з сім'ї, дитячого садка, школи, церкви, з тих установ і закладів, в яких виховується майбутнє етносу; з перегляду підходів до самого процесу виховання і його змісту в відповідності з гармонійним поєднанням всіх аспектів буття людини і суспільства: фізичного, інтелектуального і духовного.

В сучасному суспільстві позитивний духовний досвід дитина отримує лише в перші роки свого життя, коли перші кроки і перші слова освічені і зігріті любов'ю і ніжністю мами, інших членів сім'ї, родини. Як показують дослідження, майже у всіх людей, за невеликим винятком, подальший духовний досвід негативний. І перші уроки такого досвіду дитина теж отримує в сім'ї. Байдужість, нещирість, зрада, брехня, лінощі фізичні і духовні, відсутність не те що мети, а навіть бажання чогось доброго і світлого окрім задоволення фізичних потреб, зневажливе ставлення до старших членів родини, відсутність ідеалів, п'янство, неохайність особиста і суспільна - хіба можна перелічити всі ознаки бездуховності, які отримала сім'я за радянські часи і в умовах якої виховується дитина? То ж очевидно, без перебудови сім'ї сподівання на краще безпідставні.

Самою міцною є сім'я, що створюється за духовними принципами. Колись у давніх греків було чотири різних змісти у слова любов. Любов до рідних, статева любов, любов до їжі, , води, тварин, рослин з точки зору споживача навколишнього середовища і любов до Бога, до Всесвіту, безкорислива і безмежна. Всі ці різновиди любові мали різні назви і різне визначення. На Русі любов поділялась на кохання і просто любов до всього іншого, в Росії зміст цього слова був найбільш наближений до цінностей споживання. Саме тому сім'ї Радянського Союзу і на пострадянському просторі створювались і створюються здебільшого за фізіологічним покликом статевих ознак. Та й то, у всякому разі, коли у тих хто "парується" взагалі є думка про створення сім'ї. Зараз кажуть - нехай звикають до одруження один до одного, щоб потім не розходились, забуваючи, що просто фізіологічні відносини руйнують духовну сферу і юнака і дівчини, що якщо вони "розбігаються" і колись будуть створювати власну сім'ю, то що вони принесуть в неї, окрім руїн і відчуття втрати цінності самого світлого і чистого почуття кохання, натомість отримавши сірість, буденність, відчуття нікчемності свого буття.

Сім'я, побудована лише за статевими та матеріальними ознаками, нестійка, діти їй не потрібні, а якщо і народжуються, то лише для того, щоб показати навколишнім членам суспільства, що батько й мати не каліки і можуть щось народити. В багатьох сім'ях дитина стає або іграшкою, якщо вона одна, або тягарем, якого молоді батьки не проти якось позбутись. Бо дитина потребує догляду, жертви, а молодих ніхто не привчив ні до праці, ні до терпіння, ні до , піклування про інших, їм просто хочеться "пожити". А відтак руйнуються майже кожні три сім'ї з чотирьох. Пояснення лише суспільними причинами цього процесу нічого не варті, бо як показує світовий досвід, чим вищий життєвий рівень народу, тим менша в ньому народжуваність.

В суспільстві необхідно відновити культ сім'ї. А для цього потрібно, щоб по телебаченню, радіо, в літературі домінувала не фізіологічна насолода, що більше нагадує механічне дійство, а кохання, як першопочаток духовного сходження молодого подружжя з продовженням роду; щоб в суспільстві відновився культ духовності етнічних традицій в сім'ї, щоб підтримувалось все, що зміцнює культ сім'ї і нещадно засуджувалось те, що її руйнує. Бо казав Христос: "Всяке царство, розділене внутрішньою ворожнечею, перетвориться у пустелю, і ні одне місто чи дім, розділений внутрішньою ворожнечею, не встоє". Суспільство у якому зруйноване відчуття родини, сім'ї, народу - не устоїть, і суспільство, у якому зруйнована сім'я - не має майбутнього.

Та сім'я - це лише найменша гілочка родового дерева етносу. А тому починаючи з сім'ї, де виховується шанобливе ставлення до всього навколишнього світу, необхідно крок за кроком прививати любов до своєї Батьківщини, географічної і Духовної, до свого Роду. До кожного члена суспільства необхідно Донести розуміння того, що людина поза межами свого етносу втрачає себе як особистість, можливості відтворення свого роду, позбувається коріння, що живить його розум і душу. Глибоко помиляється той, хто твердить, що культура, етика, мораль, духовність мають загальнолюдське забарвлення, єдину планетарну цінність, а тому духовні цінності створюються в незалежності від національності, більше того - національне стримує розвиток планетарної духовної сфери, а тому необхідно боротись з будь-якими проявами націоналізму. Та не потрібно мати ніякої упередженості, щоб помітити очевидне: все, що створене в духовній сфері - створене на національному грунті; і лише потім набуває загальнолюдських цінностей.

Дехто може заперечити цю тезу вказуючи на приклади багатьох творців Духу і Розуму, що жили і працювали за межами свого етносу, на грунті інших. Але, по-перше, всі вони спочатку виховувались в конкретному етносі і все, що вони створювали потім, несло відбиток і забарвлення саме того етносу, в якому вони сформувались; по-друге, в їх творах гармонійно поєднувались і збагачувались риси різних національних культур (звичайно на користь того етносу, в якому доживали свій вік творці, все інше, що суперечило етнічним ознакам цього етносу, знищувалось, бо в протилежному випадку міг загинути сам етнос). В сфері Духу нічийної території не буває, так само, як і географічної. І, по-третє, діти цих творців, були вже самими заурядними членами іншого етносу, а якщо щось і створювали, то вже на грунті і в межах нового етносу. Етнічне виховання буде безплідним, якщо дитина не бачитиме перспективи і не відчуватиме сенсу свого життя, його цінності.

А тому в процесі виховання дитина повинна усвідомити невипадковість свого земного буття і відповідальність за всі свої думки, слова і вчинки; зрозуміти, що просто так у Всесвіті нічого не відбувається і що все, до чого причетна людина, має зворотний зв'язок. Великий німецький філософ XX сторіччя Хайдегер, розвиваючи вислів Христа про те, що людина повинна вчитись, вчитись і вчитись, писав: "Життя людині дано не для того, щоб вона "пробігла" з точки А в точку В і з піною на вустах впала на фініші, і не для того, щоб вона сиділа або блукала, не знаючи куди себе подіти, а для того, щоб кожний день і кожну годину вона прожила". Кожна людина має своє призначення і свою долю. І як школяр, який першого вересня приходить до школи, за рік повинен засвоїти всі обумовлені процесом навчання теми і 25 травня перейти до старшого класу, так і людина повинна пройти свій шлях у цьому житті. І в кожному житті є 1 вересня і 25 травня, та кожний приходить до нього з різними набутками і різними перспективами на майбутнє. Можна вчитись, а можна марнувати час, можна творити добро і красу, а можна жити у злі, перетворювати свій і планетарний дім в помийну яму.

Це вже залежить від самої людини, від того, як вона долає свій шлях у житті. Коли вона слідує шляхом свого призначення - її будуть заохочувати, в потрібний час і в потрібному місці її чекатиме необхідна книжка і невипадкова людина, і все буде йти найкращим чином. В Китаї такий шлях символічно називають шляхом "Дао". Та коли людина відхиляється від свого шляху, умисно чи ненавмисно блукає, йде супроти своєї долі, ігноруючи своє призначення - її поправляють, як школяра. Правила навчання і сходження у Дусі мають назву "Карми". Карма - це те, що в народній мудрості краще всього виражено в прислів'ї: "що посієш, те й пожнеш". Карма буває позитивною і негативною. Позитивною, коли кажуть: його твір приречений на успіх, а про негативну - біда не приходить одна. Вже пращури добре розуміли, що таке Карма і сформулювали чотири причини позитивних і негативних наслідків діяльності людини.

В Євангелії вони подані як чотири гріхи:

першородний, пов'язаний з походженням людини (вірогідно з хижацькою сутністю її, як біологічної особи) і з вигнанням її з Раю за порушений закон не зривати плодів з дерева знань без дозволу, другий, пов'язаний з наслідками життя батьків, що впливають на їхніх дітей і на їх рід до п'ятого коліна (умовно) - батьківський гріх; третій -особистий, коли людина пожинає плоди того, що посіяла; четвертий - суспільний, в якому пов'язані всі людські взаємовідносини, суспільна мораль, етика; це вплив карми суспільства на конкретну людину, і вплив самої людини на долю інших, тих, що є і тих, що будуть.

Задача кожної людини і суспільства в цілому нейтралізувати вплив негативної карми, стійко, по-людськи, переносячи все, що дісталось в спадок, і створюючи необхідні умови для позитивних наслідків на майбутнє. Та все це при умові сходження шляхом свого призначення, шляхом Дао. Якщо людина не розуміє своєї сутності, свого шляху, своєї мети - вона рухається навпомацки, весь час набиваючи собі синці; коли ж вона починає розуміти сенс свого буття - шлях стає зрозумілим, а хода швидкою і впевненою.

Те ж відноситься і до етносу. Кожний етнос має своє місце і призначення в розвитку планетарного суспільства, а це, в свою чергу, визначає призначення багатьох і багатьох членів цього етносу. А тому відстежуючи шлях великих творців етносу, маючи їх за приклади і світочі виховання, необхідно формувати позитивне майбутнє етносу. В першу чергу прикладів у вихованні слід поставити великих духотворців, творців інтелектуальної і духовної сфер свого етносу і людства взагалі. Щоб в історії і літературі, на телебаченні і в повсякденному житті людини Її супроводжували не ті, хто "наклав гори трупів" як Македонський. Наполеон, Петро І та інші, а ті, хто жив для людей і заради людей, хто ніс високе слово і робив добру справу в ім'я кращого майбутнього.

Та приклад інших - це лише приклад. Згадаймо ще раз слова Л.М.Толстого: "Ми любимо людей за добро, яке їм робимо і ненавидимо за зло, яке їм спричиняємо." А тому невід'ємною складовою повноцінного виховання дитини повинна стати обов'язкова духовна практика в сім'ї, в школі, в інших учбових закладах. Дитину треба навчити творити добро, так само як і математиці, фізиці, гімнастиці; навчити працювати і одержувати насолоду від осмисленої праці, дати можливість їй відчути себе в ролі творця і захисника природи, дати відчути свою необхідність і відповідальність за свої слова, вчинки, за все, що діється навколо.

Для перебудови етносу необхідно хоча б в загальних рисах передбачити шляхи розвитку суспільства і серед них визначити шлях руського етносу. Не потрібно бути пророком, щоб разом з більшістю вчених і просто розумних людей стверджувати: найближче майбутнє людства залежатиме від вирішення проблем екології. Зрозуміло також, що вирішення цих проблем неможливе в рамках традиційних схем життя і господарювання, тих, що довели планету до екологічної катастрофи. Необхідно створити такі умови життєдіяльності суспільства, при яких кожна людина несла б моральну і юридичну відповідальність за стан навколишнього середовища.

В межах сучасних мегаполісів, об'єднаних навколо життєво важливих виробництв і комунікацій, це неможливо, бо неможливо зупинити виробництво, яке забезпечує працею і необхідною продукцією десятки і сотні тисяч громадян. Неможливо перекрити водовід або енергетичні комунікації, скільки б бруду вони не несли і якої б шкоди не завдавали навколишньому середовищу. З іншого боку, немає більш вразливого місця в сучасних державах, ніж комунікації. Навіщо в конфліктній ситуації застосовувати зброю, коли достатньо відключити воду, світло або заблокувати інші комунікації, щоб уже через деякий час місто поринуло в хаос. Доти, поки все навколо будувалось і розвивалось за принципом економічної доцільності - все відбувалось так як маємо. Та настав час, коли головним критерієм всієї діяльності людства повинне стати гасло гармонійного співіснування людини з природою, гасло "не нашкодь". Іншими словами: головним критерієм повинен стати Критерій екологічної цінності людини і суспільства. Чи може існувати суспільство, побудоване за таким принципом? Так. І одним з можливих варіантів може бути перехід на сучасні, індустріальні, натуральні господарства, щось на зразок сучасного хутора. Кожне з таких господарств базується на території, достатній для життєвого забезпечення однієї сім'ї.

Для створення біологічно-замкнутого циклу по забезпеченню однієї людини всіма необхідними продуктами харчування необхідно мати близько трьох тонн біоречовин і біля 25 кВт енергії для відновлення якості води, повітря і підтримання біопроцесів в необхідних рамках. На відстані орбіти Землі від Сонця потужність сонячного випромінювання складає близько 1,4кВт/м2. З урахуванням різного роду втрат сонячної енергії на шляху до Землі (навіть якщо відсоток використаної енергії не перевищить 5%) достатньо мати 300-400 м2 поверхні Землі для відтворення необхідних умов існування на одну людину, а якщо з деяким запасом, то для тисячі громадян лише один квадратний кілометр. Займаючи 3/4 поверхні Землі під недоторкане планетарне середовище можна організувати прийнятні умови для життєдіяльності близько 10 мільярдів людей, а при покращанні технологій і підвищенні коефіцієнта використання сонячної енергії - набагато більше.

Життя людини на такому "хуторі" повинно бути організовано за правилом відновлення всіх продуктів життєдіяльності, щоб виключити найменшу можливість забруднення навколишнього середовища. Всі продукти харчування, більша частина одягу, інших предметів вжитку повинні виготовлятись на місці з органічних речовин та місцевої мінеральної сировини. Все, що неможливо буде виготовити на місці, буде виготовлятись в спеціалізованих центрах, де процес відновлення матеріалів і конструкцій відбуватиметься теж в межах замкнутих циклів і лише за умови використання сонячної енергії. Виробництво струму буде місцевим, але з можливістю підключення до комунікацій загального вжитку в якості не користувача, а джерела енергії. Всі інші джерела можуть використовуватись лише як допоміжні.

Великого значення набудуть транспортні комунікації. Вірогідно це буде екологічно чистий киснево-водневий та електричний транспорт, який використовуватиме енергію сонця. Всі комунікації будуватимуться таким чином, щоб не зашкодити природним процесам і біосфері Землі; з таких матеріалів, що могли б з часом розкладатись до первісних структур без шкоди для грунту і води. Всі наукові і освітні заклади будуть територіальними, як і заклади відновлення та виробництва. Разом із закладами культури і гімнастики вони створять регіональні центри промислового виробництва та інтелектуально-духовні центри. Не менше половини всієї території відійде під планетарні парки та заповідники, де людина матиме право пересуватись лише на обмеженій території. При цьому людина піклуватиметься про безперешкодне пересування птахів і тварин, інших представників біосфери, йдучи, при необхідності, на обмеження своїх власних можливостей. Такі заходи допоможуть не тільки зберегти, а й відновити природну піраміду біосфери.

Головним в діяльності людини стане відтворення навколишнього природного середовища, пізнання себе і Всесвіту. всеосяжна духовна творчість. Людина відмовиться від вбивства живого для виготовлення продуктів харчування, створивши необхідні технології на базі синтезу відповідних компонентів харчування з інших біоречовин (але не шляхом втручання в генетичну бібліотеку біосфери з наслідками генетичного забруднення).

зміст в початок

ВІД ДЖЕРЕЛ ДО ДЖЕРЕЛ

Євангеліє від Матфея: Нагорна проповідь Христа

Заповіді Христові

Євангеліє від Іоанна

Заповіді пророків

Євангеліє від Луки

Із книги Екклезіаста

Із "Повчання Володимира Мономаха синам"

"Детка" Порфирія Іванова

Карлос Кастанеда: заповіді магів майя

Беттельгейм Бруно: "Освічене серце"

Честерфільд. Листи до сина

Ліхтенберг. Афоризми

Різне

зміст в початок

Євангеліє від Матфея: Нагорна проповідь Христа

Піднявшись на гору вчив Христос:

-блаженні убогі духом, бо їх є Царство небесне;
-блаженні сумуючі, бо вони будуть утішені;
-блаженні сумирні, бо вони успадкують землю;
-блаженні жадібні і прагнучі правди, бо вони будуть насичені;
-блаженні милостиві, бо вони будуть помилувані;
-блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога;
-блаженні миротворці, бо вони будуть названі синами Божими;
-блаженні гонимі за правду, бо їх є Царство Небесне;
-блаженні ви, коли будуть ганьбити вас і гнати, і лихословити, і брехати на вас із-за Мене.

Радійте і веселіться, бо нагорода ваша велика на Небесах; так гнали пророків, що були раніше вас.

Ви сіль землі. Якщо ж стане сіль прісною, чим зробити її солоною? Ні на що вона більше не придатна, хіба що викинути її геть, щоб топтали її люди.

Ви світло світу. Не може сховатись місто, розташоване на вершині гори. І коли запалюють світильник, не ставлять його під посудину, а на підсвічник, і світить всім в домі. То ж хай засяє світло ваше перед людьми, щоб побачили вони ваші добрі справи і прославили Батька вашого, який на Небесах.

Не подумайте, що я прийшов скасувати Закон чи Пророків. Я прийшов не скасовувати, але виконати. Бо істинно кажу Вам: доки не пройдуть Небо і Земля, жодна нота, жодна риса не пройдуть в Законі, поки все не збудеться.

Тому, хто скасує одну з заповідей цих найменших і навчить так людей, найменшим буде названий в Царстві Небесному, а хто виконає і навчить, той великим буде названий в

Царстві Небесному. Бо кажу вам: якщо праведність ваша не буде більшою праведності книжників і фарисеїв, не ввійдете ви в Царство Небесне.

Ви чули, що було сказано прадавнім:

-не вбивай, хто ж вб'є, буде підлягати суду;
-не прелюбствуй;
-якщо хто відпустить дружину свою, хай дасть їй розвідну;
-не принось неправдивої клятви, але виконуй перед Господом клятви твої;
-око за око і зуб за зуб - не вчиняйте так, не суперечте злому;
-не лицемірте і не виставляйте добро напоказ.

Моліться лише так:

Отче наш, Який на Небесах!
Хай святиться ім'я Твоє; Хай прийде Царство Твоє; Хай буде воля Твоя і землі, як на небі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні. І прости нам борги наші, як і ми простили боржникам нашим. І не введи нас в спокусу. Але врятуй нас від лукавого. Бо твоє Царство, і сила, і слава навіки. Амінь.

зміст в початок

Заповіді Христові

Не збирайте собі скарбів на землі, де міль і тля руйнують і де злодії підкопують і крадуть; але збирайте собі скарби на небі, де ні міль, ні тля не руйнують і де злодії не підкопують, і не крадуть. Бо де скарб твій, там буде серце твоє.

Світильник тіла є око. Око чисте - і тіло чистим буде, око погане - тіло буде темне. Отже: якщо світло, яке в тобі, є пітьма, то яка велика ця пітьма?!

Не можна слугувати двом панам. Не можна служити Богу і служи багатству.
Тому кажу Вам: не турбуйтесь для душі вашої, що вам їсти чи що пити, ні для тіла вашого в що вам вдягнутися. Душа чи не більша їжі, а тіло - одягу?

Не судіть, щоб і ви не були підсудні. Що ти дивишся на смітнику в окові брата твого, а колоду в твоєму окові не помічаєш?

Просіть і дано буде Вам, шукайте і знайдете; стукайте і відкриють Вам.
І так в усьому, як хочете, щоб люди вчиняли з вами, так з ними вчиняйте і ви; бо це Закон і Пророки.

Заходьте вузькими воротами, бо широкі ворота і просторий шлях, і веде до загибелі, і багато йде ним. Бо вузькі ворота і вузький шлях, що веде до життя, і небагато знаходять його. Стережіться лжепророків, які приходять до Вас в одежі овечій, всередині ж вовки хижі. По плодах їх впізнаєте їх.

Нема нічого прихованого, що не відкрилось би, і тайного, чого не взнали б.
Істинно кажу вам: не поставало серед народжених жінками більшого, ніж Іоанн Хреститель, але найменший в Царстві Небесному більший за нього.

Хто має вуха слухати, хай чує!

Знаючи помисли їх. Він сказав їм: всяке царство, розділене внутрішньою ворожнечею, перетворюється в пустелю, і ні одне місто чи дім, розділене внутрішньою ворожнечею, не встоє.

Добра людина з доброго скарбу виносить добре, а зла із злого - зле.
Бо хто має, тому і дано буде; і буде в нього достаток, а хто не має - у того буде забране і те, що має.

Бо потрібно, щоб прийшли спокуси; але горе тій людині, через яку спокуса приходить.
Бо де двоє чи троє зібрані в ім'я Моє, там Я посеред них. Чоловік і жінка - вони вже не двоє, а плоть єдина. Отже, що Бог поєднав, того людина хай не зруйнує.

І ще кажу вам: легше верблюду ввійти у вушко голки, ніж багатому - в Царство Боже.
Як і Син Людський не для того прийшов, щоб Йому слугували, а щоб послугувати і дати душу Свою як викуп за багатьох.

І все, чого не попрохаєте в молитві з вірою, отримаєте.

Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм і всією душою твоєю, і всім розумінням твоїм. Це найбільша і перша заповідь. Друга: полюби ближнього твого як самого себе. На цих двох заповідях тримаються Закон і Пророки.

Нехай не називають вас равві, бо один у вас Учитель, ви ж всі брати. І батьком своїм не називайте нікого на Землі, бо один у вас Батько - небесний. І хай не називають вас наставниками, тому що наставник у вас один - Христос.

Небо і земля пройдуть, слова ж Мої не пройдуть. Про день же той і годину ніхто не знає, ні ангели небесні, ні Син, а один лише Батько...

Готуйтесь, бо в час, в який не думаєте, прийде Син Людський. Якою мірою ви міряєте, відмірено буде й вам. Давайте, і вам буде дано. Головні заповіді: не вбивай, не перелюбствуй, не крадь, не лжесвідчи, шануй батька й матір, полюби ближнього свого як самого себе.

Думаєте ви, що Я прийшов дати мир на землі? Ні, говорю вам, а меч і роз'єднання; бо віднині п'ятеро в одному домі будуть роз'єднані: троє проти двох і двоє проти трьох... Вогонь прийшов я звести на землю; і як хочу я, щоб він уже розгорівся! Хрещенням повинен я хреститись; як я томлюсь, доки це не звершиться!

Якщо хто не буде народжений від води і Духа, не зможе ввійти в Царство Боже. Народжене від плоті є плоть, і народжене від Духа є Дух. Не дивуйтесь, що Я сказав тобі: потрібно, щоб ви народились згори. Вітер віє, де захоче, і голос його чуєш і не знаєш, звідки приходить і куди йде. Так і народжений від Духа.

Майте віру в Бога. Істинно, істинно кажу вам: хто скаже цій горі: підіймись і кинься в море, і не засумнівається в серці своєму, а буде вірити, що збудеться те, що він каже - буде йому.

Ось знамення, які будуть супроводжувати увірувавших: іменем моїм будуть виганяти бісів, будуть говорити на нових мовах, будуть брати зміїв, і, хоч би смертельне що випили, не зашкодить їм, на хворих будуть накладати руки, і вони будуть здорові.

Або назовіть дерево добрим і плід його добрим.
Або назовіть дерево поганим і плід його поганим.
Бо по плоду пізнається дерево.

Виродки зміїні, як можете ви говорити добре будучи злими? Бо від надлишку серця говорять вуста.

І не бійтесь вбиваючих тіло, душі ж не в змозі вбити, а бійтесь хто в змозі і душу, і тіло загубити в геєні. Чи не два горобці продаються за асірій? І ні один з них не впаде на землю без волі Батька вашого. У вас же і волосся на голові все пораховане. Не бійтесь же: ви кращі багатьох горобців.

Я - Хліб життя. Хто приходить до Мене не буде плакать, і віруючий в мене не матиме спраги ніколи... Батьки ваші їли в пустелі манну і вмерли. Цей Хліб з неба сходить, що людина від нього вкусила і не вмерла. Хліб, який я дам, є плоть Моя, яку Я даю за життя світу...

Поїдаючий мою плоть, і п'ючий мою кров в Мені перебуває і Я в ньому.

Я перебував в іншому світі "раніше Авраама". В Мені Батько і Я в Батькові.

Отже не хвилюйтесь і не кажіть: "що нам їсти?", або: "що нам пити?", або: в що вдягнутись?", бо цього шукають язичники; знає Батько ваш небесний, що маєте потребу ви у всьому цьому.
Не здоровим потрібен лікар, хворим. Підіть і навчіться, що значить: милосердя хочу, а не жертви. Я прийшов призвати не праведних, а грішних.

Коли молитесь, не будьте, як лицеміри, які люблять молитись в сінагогах і стояти на перехрестях вулиць, щоб показати себе людям... Ти ж, коли молишся, ввійди у внутрішній покій твій і, закривши двері твої, помолись Батькові твоєму, який в тайні і Батько твій, що бачить в тайні, відплатить тобі. Молячись не просторіч, як язичники, бо вони думають, що в багатослів'ї своєму будуть почуті. Отже не уподібнюйся їм; бо знає Батько ваш в чому маєте ви потребу.

Те, що зробили ви одному з братів Моїх менших, те зробили Мені. Батько буде судити не по переконанню людей, а по їх справах. Той, хто слугує ближньому, слугує богу, нехай навіть він цього не розуміє.

Дві головні заповіді: Господь Бог наш є Бог єдиний і полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всім розумом твоїм, і всією кріпостю твоєю. І друга: полюби ближнього твого, як самого себе. Немає інших заповідей, більших за ці. На них держиться Закон і Пророки.

зміст в початок

Євангеліє від Іоанна

Спочатку було Слово,
І Слово було з Богом,
І Слово було Бог;
Воно було спочатку з Богом,
Все через Нього виникло,
Що виникло,
В ньому було життя,
І життя було світло людям,
І світло в пітьмі світить,
І пітьма його не обняла,
І Слово стало плоттю,
І існувало серед нас,
І ми побачили Славу його,
Славу Сина єдинородного від Батька,
Повного благодаті і істини,
Бо Закон був даний через Моісея,
Благодать же і істина через Ісуса Христа.
Бога ніхто не бачив ніколи:
Єдинородний Син, сущий в лоні Батька
Він відкрив.

Цей є, про Которого я сказав: за мною йде Муж, який став попереду мене, тому що він був раніше мене.

Всякий, хто п'є воду цю, прагнутиме знову, а хто буде пити воду, яку я дам йому, той не буде бажати навік, бо вода, яку я дам йому, зробиться в ньому джерелом води, що тече в життя вічне.
Бо хліб Божий є той, що сходить з небес і дає життя світу.

зміст в початок

Заповіді пророків

Осія: Любов між людьми дорожча Богові всіх пишних ритуалів. "Милосердя хочу, а не жертви", - говорить Господь через пророка.

Ісайя: До чого Мені безліч жертв ваших? - говорить Бог. Коли ви приходите перед лице моє, хто вимагає від вас цього? Досить топтати двори Мої. І не приносьте більше непотрібних дарів. Віддаліть від очей Моїх злодіяння ваші, перестаньте творити зло, навчіться робити добро, шукайте правди, стримуйте насильників, захищайте сиріт, вступіться за вдову.

Галлель: Суть Закону в золотому правилі: "Не роби іншим того, чого не бажаєш собі".

Від Іоанна: Настане час і настав уже, коли істинні поклонники будуть поклонятись Батькові в дусі і істині, бо таких поклонників Батько шукає собі. Бог є Дух, і ті, хто поклоняється йому, повинні поклонятись в дусі і істині...

зміст в початок

Євангеліє від Луки

Вам, хто слухає, кажу: любіть ворогів ваших, благотворіть ненавидячих вас, благословляйте проклинаючих вас і моліться за обіжаючих вас. Тому, хто вдарив тебе по щоці, підстав і другу, і віднімаючому в тебе верхній одяг, не перешкоджай взяти й сорочку. Всякому, хто просить у тебе, давай і від того, хто взяв твоє, не вимагай назад. І як хочете, щоб з вами вчиняли люди, так і ви чиніть з ними. І якщо любите люблячих вас, яка вам за те подяка? Бо й грішники люблячих їх люблять. І якщо робите добро тим, які вам роблять добро, яка вам за те подяка? Бо й грішники те ж роблять. І якщо в борг даєте тим, від яких надієтесь отримати назад, яка вам за це подяка? Бо й грішники дають в борг грішникам, щоб отримати назад більше. Але ви любіть ворогів ваших і благотворіть, і в борг давайте, не очікуючи нічого;
і буде вам нагорода велика, і будете синами Всевишнього, бо він благ і до неблагодарних і злих. Отже, будьте милосердні, як і Батько милосердний.

Не судіть, і не будете пісудні, не осуджуйте, і не будете осуджені; давайте і дасться всім мірою доброю, втрясеною, нагніченою і переповненою відсиплять Вам в лоно ваше; бо якою мірою мірите, такою ж відміряться і вам.

..Чи може сліпий водити сліпого? Чи не обидва впадуть в яму? Учень не буває вище свого вчителя; але й удосконалившись, буде всякий, як вчитель його.

Що ти дивишся на сучок в оці брата твого, а колоди в твоїм оці не помічаєш? Або, як можеш сказати брату твоєму: брат! Дай я дістану сучок з ока твого, коли сам не бачиш колоди в твоїм оці? Лицемір! Дістань раніше колоду з твого ока, і тоді побачиш, як дістати сучок з ока брата твого.

Немає доброго дерева, яке приносило б поганий плід; і немає поганого дерева, яке б приносило плід добрий; бо всяке дерево пізнається по плоду своєму, тому що не збирають смока з терновника і не знімають виноград з куща. Добра людина з доброго скарбу серця свого винесе добре, а зла людина із злого скарбу серця свого винесе зле, бо від надлишку серця говорять вуста його.

Що ви звете Мене: Господи! Господи! - і не робите того, що я говорю?
Всякий, хто приходить до Мене і слухає слова Мої і виконує їх, скажу вам, кому подібен. Він подібен людині, що будує дім, яка копала, заглибилась і поклала основу на камені; чому, коли сталась повінь і вода натиснула на цей дім, то не змогла порушити його, тому що він був заснований на камені. А слухаючий і не виконуючий подібен людині, що побудувала дім на землі без фундамента, який, коли натиснула на нього вода, той час обрушився і руйнування дому цьому було велике.

Кому мало прощається, той мало любить...

Вийшов сіятель сіяти зерно своє, і коли він сіяв, якесь впало при дорозі і було затоптано і птахи небесні склювали його; а інше впало на камінь і зійшовши засохло, тому що не мало вологи; а якесь впало між тереном і виріс терен і заглушив його; а якесь впало на добру землю і, зійшовши, принесло плід сотенний. Сказавши це, промовив: хто має вуха слухати, хай чує!

Ніхто, запаливши свічку, не накриває її сосудом, або не ставить під ліжко, а ставить на підсвічник, щоб ті, хто заходить, бачили світло. Бо немає нічого тайного, що не зробилось би явним, ні сокровенного, що не стало б відомим і не відкрилось би. Отже наглядайте, як ви слухаєте: бо хто має, тому дано буде, а хто не має, у того відніметься і те, що він думає мати.
Бо хто хоче душу свою зберегти, той загубить її, а хто загубить душу свою ради мене, той збереже її. Бо що користі людині придбати весь світ, а себе самого загубити чи нашкодити собі?

Хто не проти вас, той за вас.

Ніхто не робить латки до старої одежі, відірвавши від нової одежі; бо інакше й нову розірве і до старої не підійде латка від нової. І ніхто не наливає молодого вина в старі міхи, бо інакше молоде вино порве міхури й само витече, і міхи пропадуть; молоде вино необхідно вливати в нові міхи, тоді збережеться і те, і інше. І ніхто, пивши старе вино, не захоче в той час молодого, бо каже: старе краще.

Прощаються її гріхи чисельні за те, що вона полюбила багато, а кому мало прощається, той мало любить.

Всяке царство, що розділилось само в собі - опустіє, і дім, що розділився сам в собі, впаде, якщо ж сатана розділився сам в собі, то як встоє царство його?

Не хлібом одним буде жити людина, але й всяким словом Божим. Істинно кажу вам: ніякий пророк не сприймається на своїй Батьківщині.
Не здорові мають потребу в лікарі, а хворі. Я прийшов призвати не праведників, а грішників до покаяння.

Горе вам, багаті! Бо ви вже одержали свою втіху. Горе вам, пересичені нині! Бо жадатимете. Горе вам, хто сміється нині! Бо заплачете і заридаєте. Горе вам, коли всі люди будуть говорити про вас похвально! Бо так поступали з лжепророками батьки їх.
Коли нечистий дух вийде з людини, то ходить по безводних місцях, шукаючи спокою, і, не знайшовши, каже: повернусь в дім мій, звідки вийшов і, повернувшись, знаходить його підметеним, вбраним; тоді йде і бере з собою сім інших духів, зліших за себе і зайшовши живуть там, і буває для людини тої останнє гірше першого.

Горе вам законники, що ви взяли ключ розуміння; самі ж не зайшли і входячим перешкодили.
Віддавайте кесареве кесарю, а Боже Богу.

І сказав Йому диявол: Тобі дам владу над всіма царствами і славу їх, бо вона передана мені і я кому хочу даю її.

Кому більше прощається, той більше любить.

Коли хтось сказав Йому: Господи! Я піду за тобою, куди б ти не пішов. І він відповів йому: лисиці мають нори, і птахи небесні - гнізда; а Син Людський не має де прихилити голову. А іншому сказав: іди за Мною. Той сказав: Господи! Дозволь мені раніше піти і поховати батька мого. Але Ісус відповів йому: залиш мертвим захороняти своїх мерців, а ти йди, благовіствуй царство Боже.

Один законник встав і, спокушаючи його, сказав: Вчителю! Що мені робити, щоб спадкувати життя вічне? Він же відповів йому: в законі що написано? Як читаєш? Він сказав у відповідь: Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм і всією душею твоєю, і всією кріпостю твоєю, і всім розумінням твоїм, і ближнього твого, як самого себе. Ісус відповів йому: вірно ти відповідаєш, так роби, і будеш жити.

Просіть і дано буде вам; шукайте і знайдете; стукайте і відкриють вам, бо всякий, хто просить, отримає, і хто шукає знаходить, і тому, хто стукає, відкриють.

Отже, якщо ви, будучи злі, умієте справи добрі робити дітям вашим, тим більше Батько Небесний дасть Духу Святого просити у нього.

Всяке царство, що розділилось само в собі, опустіє; і дім, що розділився сам в собі, впаде.
Ніхто, запаливши свічку не ставить її в потайному місці під сосудом, а на підсвічнику, щоб ті, що заходять, бачили світло.

Світильник тіла є око; отже, якщо око твоє буде чисте, то і все тіло буде світлим; а якщо воно буде погане, то й тіло буде темне. Отже дивись: світло, яке в тобі, чи не є пітьма?
Немає нічого сокровенного, що не відкрилось би, і тайного, чого б не взнали.

Не бійтесь вбиваючих тіло і потім не в змозі більше нічого зробити; але скажу вам кого боятись. Бійтесь того, хто після вбивства може ввергнути в геєну.

Не піклуйтесь для душі вашої, що вам їсти, ні для тіла, в що вдягнутись, душа більше їжі, а тіло - одежі... Не шукайте, що вам їсти і що пити, і не хвилюйтесь, тому що всього цього шукають люди цього світу; ваш же Батько знає, в чім ви маєте потребу; краще слухайте Царство Боже і це все прикладеться вам.

Від всякого, кому дано багато, багато і вимагатиметься, і кому багато довірено, з того більше спитають. Вогонь прийшов я звести на землю і як бажав би, щоб він уже загорівся. Хрещенням повинен я хреститись; і як я томлюсь, доки це збудеться! Чи думаєте ви, що я прийшов дати мир землі? Ні, кажу я вам, а роз'єднання; бо віднині п'ятеро в одному домі стануть розділятись, троє проти двох і двоє проти трьох.

Бо всякий, підіймаючий сам себе, принижений буде, а принижуючий себе возвиситься.
Вірний в малому і в більшому вірний, а невірний в малому, невірний і в більшому.

зміст в початок

Із книги Екклезіаста

Всьому свій час, і час всякій речі під небом: час народжуватись, і час вмирати; час саджати, і час виривати посаджене; час вбивати, і час лікувати; час руйнувати, і час будувати; час плакати, і час сміятись; час нарікати, і час танцювать; час розкидати каміння, і час збирати каміння; час обіймати, і час ухилятись від обіймів; час шукать, і час губити; час зберігать, і час кидати; час роздирати, і час зшивати; час мовчать, і час говорити; час любити, і час ненавидіти; час війні і час миру. Що користі працюючому від того, над чим він трудиться? Бачив я цю турботу, що дав Бог синам людським, щоб вони вправлялись в тім. Все створив Він прекрасним в свій час, і вклав мир в серця їх, хоча людина не в змозі осягнути справи, які Бог робить від початку до кінця. Пізнав я, що немає для них нічого кращого, як веселитись і робити добро в житті своєму. І якщо який чоловік їсть і п'є, і бачить добро у всякому труді своїм, то це ~ дар Божий. Пізнав я, що все, що робить Бог, перебуває навіки: до того нічого добавити і від того нічого відняти, і Бог робить так, щоб благоговіли перед лицем його. Що було, те і тепер є, і що буде, вже було - і Бог покличе минуле.

Ще бачив я під Сонцем місце суду, а там беззаконня; місце правди, а там неправда. І сказав я в серці своїм: "праведного і нечестивого буде судити Бог; тому що час для всякої речі і суд над всякою справою там". Сказав я в серці своїм про синів людських, щоб випробував їх Бог, і щоб вони бачили, що вони самі по собі тварини, тому що участь синів людських і участь тварин - участь одна: як ті вмирають, так вмирають і ці, і одне дихання у всіх, і немає у людини переваги над твариною, тому що все - суєта! Все йде в одне місце: все виникло з праху і все повернеться в прах. Хто знає: дух синів людських сходить вгору, чи дух тварин сходить вниз, в землю?

Отже побачив я, що немає нічого кращого, як насолоджуватись людині справами своїми: тому що це - доля його; бо хто приведе його подивитись на те, що буде після нього?

зміст в початок

Із "Повчання Володимира Мономаха синам"

Діти мої! Хваліть Бога! Любіть також людство. Не піст, не усамітнення, не монашество врятують вас, а благородні справи. Не забувайте бідних: годуйте їх і думайте, що всяке надбання є боже і доручене вам лише на час. Не ховайте багатство в надрах землі: це противно християнству. Будьте батьками сиріт,.. не давайте сильним губити слабих. Не вбивайте ні правого, ні винуватого: життя і душа християнина священні. Не призивайте просто так імені бога; давши клятву, не порушуйте її. Не оставляйте хворих; не бійтесь мертвих, бо всі вмремо. Не майте гордині ні в умі, ні в серці, а думайте: ми не вічні, нині живі, а завтра в труні. Бійтесь всякої брехні, п'янства та шкідливих пристрастей, однаково пагубних для тіла і душі. Шануйте старих людей, як батьків, любіть юних, як братів... Шануйте гостя і іменитого, і простого, бо гості розповсюджують в чужих землях і добру, і погану про нас славу. Вітайте всяку людину, коли йдете мимо. Любіть своїх дружин, але не давайте їм влади над собою. Все добре пізнавши, ви повинні пам'ятати, чого не знаєте, тому навчатись. Батько мій (Ярослав Мудрий), сидячи дома, розмовляв п'ятьма мовами, за що поважали нас іноземці. Лінь - мати пороків, стережіться її. Людина повинна навчатись завжди: в дорозі, на коні. Вночі відпочивайте, але хай не застане вас сонце в постелі.

...Двічі розбивав я собі голову, пошкоджував руки і ноги, не боячись за життя в юності і не шкодуючи голови своєї. Але Господь беріг мене. І ви, діти мої, не бійтесь смерті, ні битви, ні звіра, а будьте мужами у всякому випадку, надісланому від Бога. Якщо проведіння визначило кому вмерти, то не врятують його ні батько, ні мати, ні брати. Варта божа надійніша людської.

зміст в початок

"Детка" Порфирія Іванова:

- живи з бажанням робити людям добро;
- все роби з задоволенням;
- не пий ні вина, ні горілки; їж якомога менше м'яса;
- один день на тиждень голодай;
- ходи босоніж по снігу і траві хоча б декілька хвилин в день;
- зранку і ввечері обливайся холодною водою;
- побільше бувай на повітрі з відкритим тілом.

зміст в початок

Карлос Кастанеда: заповіді магів майя

В своєму житті людина має чотири вороги: страх, ясність розуму, силу і старість. Страх необхідно подолати; ясності - протистояти, бо то лише омана; потрібно усвідомити, що сила не твоя; а старості, яка бажає спокою протистояти.

зміст в початок

Беттельгейм Бруно: "Освічене серце"

(закони фашистського концентраційного табору і вони ж імперські, вони ж закони держав-тираній.)

Для того, щоб держати людей в покорі, необхідно перетворити людські умови життя в бездуховні і бездумні умови існування свійської тварини. А для цього в усі часи темні ієрархії користувались правилами:

- лишити людину інформації з зовнішнього світу з тим, щоб вона (людина) не знала і не думала про краще життя;

- розповсюджувати інформацію про те, що будь-які зміни приведуть до того, що буде ще гірше;

- дозволити користуватись інформацією, яка нічого не варта з точки зору змін; при цьому повинна домінувати думка про неможливість змін;

- привити людині психологію і поведінку дитини з акцентом на фізіологічні потреби;

- роздувати "муху до слона": при всіх перевіряти чисті руки, ставити в куток, зняти штани і т.п.;

- відсутність законів і правил; зведення їх до асоціації з особистістю:

- я хазяїн - я закон; я керівник - ти дурак, можу дозволити, а можу - і ні; хочу підтримаю, хочу покараю;

- використовувати в якості зворотного зв'язку донос;

- впровадити колективну відповідальність, караючи всіх за винного одного;

- впровадити правило "не висовуйся". Хто висунувся - не зносити голови;

- навчити дивитись - і не бачити, слухати - і не чути, поки не дозволять;

- пересварити людей чергами, привілеями, увагою, нагородами і т.п.;

- знищити віру у власні можливості;

- створити серед рабів еліту; гірше чужих катів бувають лише свої;

- перетворити людей в зомбі, довести виконання наказів до автоматизму без усвідомлення їх суті (показові в цьому відношенні армія, поліція та інші державні інститути);

- привчити не бачити очевидне; говорити на біле - чорне, на чорне - біле;

- привити постійне почуття страху: постійне очікування біди, болі, кари, смерті і т.п.; погроза повинна бути страшніша за її виконання;

- знищити ознаки особистості з підгонкою рис людини до рис і ознак еліти
суспільства;

- програмувати свідомість, безперервно прокручуючи одну і ту ж інформацію.

Для того, щоб залишитись людиною за будь-яких умов, необхідно дотримуватись двох правил:

- створити для себе область автономної поведінки, де лише я сам можу приймати рішення;

- мати в свідомості етичну межу, опуститись нижче якої для людини гірше смерті.

Модифікації перелічених законів в радянському і пострадянському просторі:

- при наявності зовнішньої дисципліни знищити внутрішню, особисту;

- створити атмосферу бездіяльності і безвідповідальності під дахом кругової колективної поруки;

- створити атмосферу терору: скорочення штатів, пониження посади, залишити без заохочення і т.п.;

- створити атмосферу невартості - будеш робити, що скажуть, а не те, що можеш;

- власна творчість і діяльність лише з дозволу;

- вчись, але не для справи, бо знання не мають відношення до діяльності;

- ввести характеристики і подібні їм документи на відповідність еліті;

- заохочувати до спільних дій і до адаптації: навіщо працювати, коли можна вкрасти, або забрати - крадуть всі;

- створити атмосферу брехні і подвійної моралі - закон викривленої реальності;

- платити не за роботу, а за відповідність системі;

- створювати атмосферу секретності: бери, але щоб ніхто не бачив; роби, але щоб ніхто не знав, що ти робиш;

- нікому не довіряй, слідкуй за всіма, донось на всіх; навколо тебе всі зрадники, негідники, шпигуни.

зміст в початок

Честерфільд. Листи до сина

Честолюбство дурня створюється і обмежується прагненням до гарних речей і їжі. Честолюбство розумного - в прагненні до знань, в правдивості і благородстві, до якостей, які не продаються, а отримуються тими, в кого ясна голова і добре серце.

В юності необхідно вирішити три задачі: привити почуття обов'язку, накопичити необхідні для життя знання, одержати добре виховання.

Для того, щоб пізнати Людину необхідні увага, реальність, проникливість.
У кожної людини багато пристрастей, але завжди є одна, пануюча, якій підкорені інші. Знайди її і не довіряй всьому, що її зачіпає.

Лінь, неуважність і байдужість - недоліки, які можна пробачити хіба що старим. В молодої людини повинно бути прагнення вирізнитись і бути першою. Вона повинна бути пильною, діяльною і невтомною в пошуках засобів, щоб цього досягти.

Презирство людям перенести важче всього і вони дуже неохоче його прощають, їм набагато легше забути будь-яку завдану їм шкоду, ніж просто кривду.

Якщо ти бажаєш подобатись людям, будь до них уважний, пам'ятай, що у кожної людини є своє маленьке самолюбство, і своєю увагою ти їм догоджаєш.

Недостатня увага зачіпає його гордість і неминуче викликає обурення або, по меншій мірі, недоброзичливість.

Насолода - це риф, об який розбивається більшість молодих людей... В звичайному змісті слово життєлюб - всього-навсього гуляка, непробудний п'яниця, справжній розпусник і відчайдушний лихослов... При виборі насолодження користуйся принципом: поклади на одну чашу терезів всю ту радість, яку несуть насолоди нинішньої години, а на іншу - наслідки, і зроби свій вибір. Роби завжди щось одне і ніколи не відкладай на завтра те, що можеш зробити сьогодні. Уважність і пильність - вірні ознаки людини незаурядної, тоді як поспішність, хвилювання і метушливість - характерні риси людини легкої поведінки і слабкої волі.

Необхідно всіляко уникати неприємних для оточуючих поз і незграбних жестів.
Бажати, щоб кожний думав так, як і ти - все одно що бажати, щоб кожний був твого зросту і твого складу. Немає нічого більш злочинного, низького і сміхотворного, як брехня.
Брехня витікає з боягузтва, мстивості, неохайності. До останньої відноситься брехня розповідачів і істориків.

Щирої дружби з першого погляду не буває, буває корислива - бійся її. Є ще одна різновидність "дружби" - змова, частіше у молодих людей на грунті низьких цілей: розгулу, п'янства і т.п., яку можна інтерпретувати як змову проти моральності і людяності.

Дуже приємний і послужливий співбутильник може виявитись дуже непідходящим і дуже небезпечним другом.

Думка про тебе залежить від думки про твоїх друзів. Скажи мені, хто твої друзі, і я скажу тобі, хто ти. Вибір друзів визначає вибір товариства. Приклади всі зусилля до того, щоб спілкуватися з тими, хто розумніший і кращий за тебе, що спонукає тебе до самовдосконалення. Спілкування з людьми більш низького рівня змусить тебе опуститись. Яке товариство, в якому ти знаходишся - такий і ти сам.

Людина здібна, достойна і гарно вихована скрізь прокладе собі шлях. Міцні знання введуть його в краще товариство, а манери зроблять його бажаним гостем. Ввічливість і гарні манери необхідні для краси інших якостей. Без них ніякі знання, ніяка досконалість не предстануть в належному світлі. Без них вчений перетворюється в педанта, філософ - в циніка, військовий -в грубу скотину.

Вірний спосіб сподобатись іншим - це відноситись до них так, як бажав би ти, щоб вони відносились до тебе. Завжди дотримуйся тону пануючого в товаристві, в яке ти попав. Не говори про себе - це втомлює, навіває нудьгу. Не виставляй напоказ свої достоїнства - якщо вони дійсні, про них узнають і так. Пам'ятай, що в кожній компанії є свої звички і нахили; і те, що якнайкраще підходить до однієї, може бути цілком непристойним в іншій. Те, що розважає одну компанію, може виявитись безглуздим і образливим в іншій.

У відношеннях з людьми, до яких відчуваєш прихильність, постарайся розпізнати їх найбільше достоїнство і найбільшу слабкість. Віддай належне першому і похвали те, що є їх слабкістю (особливо, якщо вони не впевнені в якійсь якості). Предметом гонористості є те, про що людина любить більше всього говорити. У жінок це краса - ніякі лестощі тут не виглядатимуть грубо, а якщо жінка красива - то розум, якщо вона негарна й дурна, то потрібно похвалити щось невловиме особливе... Чоловік бажає, щоб його сприймали розумнішим, ніж він є насправді, а жінка - щоб її вважали красивішою.

Непогано запримітити невеликі звички, пристрасті, антипатії і смаки людей і постаратися потакати їм. Увага до таких дрібниць викликає прихильність людей до тебе і іноді має значення більше, ніж значні речі.

Знання - це впевненість і притулок в похилому віці, але оволодівають ними в молодості. Чим більше знає людина - тим вона вільніша.

Немає людини, яка б була чудова у всіх відношеннях, і навряд чи можна знайти таку, яка була б зовсім ні на що не здатна.

Повне володіння собою, терпіння, тактовність, гнучкість, проникливість, спокій, уміння здаватись відвертим і при цьому не видати своїх думок -це якості політичного і громадського діяча.

Кожному достоїнству і кожній добрій якості людини протистоїть який-небудь недолік, або який-небудь порок; розвинувшись черезмірно щедрість стає марнотратством, бережливість - скупістю, хоробрість - безрозсудством, обережність - боязливістю тощо.

І якщо добрі чесноти прекрасні, то порок відворотний. Особливо важливе почуття міри в міркуваннях. Чим більше ти знаєш, тим скромнішим тобі необхідно бути.

Приємна зовнішність, вишуканість руху, вміння зі смаком одягатись, мелодійний голос, відкритий, привітний вираз обличчя - якості, що прихиляють до себе, на відміну від незграбності, неохайності, невміння поводити себе в суспільстві, поганої розмови і т.п.

Особливо необхідно звертати увагу на сміх, який часто буває проявом невихованості і обмеженого розуму. За сміх приємніша посмішка. Мова (як і сміх) повинна бути приємною для слуху. Люди частіше слідують голосу Серця, ніж розуму. Шлях до серця лежить через почуття; зумій сподобатись вухам і очам, і половина справи зроблена. Перше відчуття (зовнішність і мова) найбільш важливе і рідко переоцінюється. Вміння говорити, благородна осанка і уміння впливати на інших - ті якості, які просто необхідні, особливо для оцінки чоловіка жінками, які створюють більшу частину репутації.

Є дві різновидності розуму: ліниві і легковажні. Перші не дають можливості досягнення мети, другі роблять людину смішною. Для людини ж настирливої і працелюбної всяку ціль можна досягти, для неї немає нічого неможливого.

Жінки - це дорослі діти, які нерідко підкоряються більше емоціям, ніж розсудку і здоровому глузду. Якщо думка самої жінки про її якості применшується - це викликає гнів, що заперечує всяку логіку, якщо ж вони завищені через улесливість і компліменти - це дуже прихиляє їх до вас. Вони надзвичайно гордяться серйозністю справи, але рідко вміють робити її добре, люблять встромити ніс не в свої справи, чим нерідко приносять шкоду. Жінки з подякою сприймають будь-яку помсту. Вони карбують репутацію в суспільстві і пускають її в обіг.

В великому натовпі люди збуджують один одного. І якщо лідери не знайдуть вихід накопиченому збудженню, натовп знайде його сам. Через лінощі розуму до аналізу і витвору власної думки люди нерідко повторюють те, що чують від інших, а потім вперто стоять на цьому, бо сказали так самі.

Вчиняй з іншими так, як ти бажав би, щоб вчинили з тобою. Інші вчинки неправомірні, несправедливі і злочинні.

Невимушеність, витонченість, приємне обходження і чудова зовнішність надзвичайно діють на жінок.

Ідеал людини - це невимушене відкрите обличчя і стислі, стримані думки. Не переказуй і не слухай плітки. Плітки - це свого роду злодійство: того, хто покриває крадене, мають за такого ж негідника, як і злодія.

Людину зустрічай як хвору, якщо вона приїхала з району епідемії, хоча вона й здорова.
Лайка з вуст нерозумної і поганої людини звучить похвалою для розумних і благородних людей.

Стиль мови має таке ж значення, як і зовнішність. І якщо поетами народжуються, то оратором людина робить себе сама.

Ніколи не роби висновків про людину лише за словами інших.

Для чоловіка бути правдивим те ж саме, що для жінки бути невинною.

Найцінніше, що є у Людини - це її добре ім'я.

Швидкість - це душа справи, а для того, щоб все вирішувалось якомога швидше, необхідно відпрацювати систему для всього, чим доводиться займатись, і неухильно її дотримуватись. Навіть в читанні книг необхідні послідовність і цілеспрямованість.

Щоб зберегти і не проґавити найбільш цінне з прочитаного, заведи зошита і занотовуй все, що може тобі стати в нагоді в майбутньому.

Людина стає особистістю тоді, коли на все має власні міркування, а не сліпо користується чужими.

Люди ненавидять тих, хто дає їм відчути власну неповноцінність.

В здоровому тілі - здоровий дух. Хвороби накладають свій відбиток на психіку, рішення і вчинки людини.

Розумна людина може поспішати, але вона ніколи нічого не робить поспіхом, вона знає, що все, що робиться поспіхом, неминуче робиться погано. Дрібні люди можуть поспішати, коли справа, за яку вони взялись, виявилась їм не під силу.

Бережи і покращуй здоров'я; пам'ятай, що без нього всі радощі життя - ніщо.
Година в молодості коштує доби в похилому віці, якщо вона прожита з користю. Забобони - це наші коханки. Розум - в кращому випадку - дружина: ми його часто чуємо, але рідко замислюємось над тим, про що він говорить.

Ніщо так не улещує людей і не прихиляє їх до привітності і гостинності, як сприйняття їх звичаїв і звичок.

Неуважність до співрозмовника - вірна ознака людини дрібної, легковажної, пустої і невихованої.

Читай краще менше, але краще те, що веде до визначеної мети, або має до неї пряме відношення.

Для джентльмена і талановитої людини е лише два варіанти дії: або бути зі своїми ворогами підкреслено ввічливим, або збити їх з ніг.

Молоді люди звичайно впевнені, що вони цілком розумні; як п'яні бувають впевнені, що вони достатньо тверезі.

Пристрасть без досвіду загрозлива; досвід без пристрасті безпомічний і в'ялий. Союз того і іншого є досконалість.

Досвід і аналіз життя по книгах відрізняються так само, як жива квітка від свого зображення.
Мистецтво подобатись - це по суті справи мистецтво піднестись, вирізнитись, створити собі ім'я і добитись успіху.

Державні діячі і красиві жінки не відчувають як старіють, стаючи предметом насмішок і презирства.

Гулящий образ життя - різновидність самогубства. Духовна суть гине, тваринне продовжує жити. Справи не заважають втіхам, а їх гармонія лише підсилює і те, і інше.

Як в дружбі, так і в ворожнечі, необхідно окреслити межі довірливості і неприйняття, щоб перша не стала загрозливою, а друга - непримиренною.

Особиста відданість ціниться вище суспільних заслуг і сильніше винагороджується.
Хитрість і віроломство нерідко є єдиною зброєю обмежених жінок.

зміст в початок

Ліхтенберг. Афоризми

Пригноблюють лише той народ, який дозволяє себе пригноблювати. Кожний народ має владу, якої заслуговує. Людство розподіляється на три класи:
- не молись і не трудись (каста влади);
- молись і не трудись (підлабузники, пройдисвіти, духовенство);
- молись і трудись (трудовий люд).

Я віддав би багато, щоб узнати, для кого власне були здійснені подвиги, про які офіційно кажуть, що вони здійснені "на благо батьківщини"?

Майбутнє повинно бути закладене в сучасності. Це зветься планом.

Вченість також може родити листя, не даючи плодів.

Люди, що занадто вникають в тонкощі, рідко бувають великими людьми, а їх дослідження в більшості настільки ж безкорисні, наскільки й тонкі. Небезпечно бути правим в тому, в чому неправі великі світу цього. (Вольтер) Вчимось не для життя, а для школи. Наш розум занапащають звички.

Хто не розуміє нічого крім свого розділу знань, той і його розуміє недостатньо.

Просто неймовірно, як сильно можуть нашкодити правила, якщо тільки навести в усьому занадто суворий порядок.

Невже це такий рідкий випадок, коли філософія не дає можливості пофілософствувати.
Щоб побачити нове, його необхідно спочатку винайти. Для того, щоб блукати по лабіринту, його спочатку необхідно побудувати. Шукай в малому велике, а в великому - мале.

Те, що здається дивним, рідко залишається без пояснення. Навпаки, нез'ясоване з часом вже не здається дивовижним і, можливо, ніколи таким і не було. Якщо природа - вчитель, то ми - школярі, які більше слухають розмови товаришів, ніж вчителя. І невігластво буває іноді корисним. Виховання - це друге народження. Найзначніші події в світі не робляться, а відбуваються. Перший крок мудрості - нападати на все, останній - все зносити. Дух протиріччя приносить більше користі, ніж дух єдності. Для невинності монахинь важливіший не стільки обіт, скільки грати на вікнах.

Католики колись спалювали євреїв, поклоняючись богоматері. Невгамовне честолюбство і недовірливість завжди йдуть поряд. У кожної людини є своя моральна "зворотна сторона", прикрита штаньми благопристойності.

Люди роблять все з особистої зацікавленості. І якщо говорять, що він живе для інших, то лише тому, що особисте співпадає з суспільним.

Характер людини проявляється в снах сильніше, ніж в житті. Всяка благопристойність штучна. Сама безпартійність партійна. Безталанні мрійники - небезпечні люди. Велику людину може оцінити лише велика. В результаті натовпом керують найчастіше ті, кого може оцінити натовп. Найгарніші і найздоровіші люди - це ті, яких ніщо не дратує. Чесна людина і шахрай просто плутають поняття моє і твоє . Один сприймає перше за останнє, а другий - друге за перше. Шкільний вчитель і професор вирощують не особистості, а виключно види.

Про людей слід судити не по їх поглядах, а по тому, що роблять з них самих їх погляди.
Люди, яким завжди ніколи, звичайно нічого не роблять. Похилим дають на допомогу молодих. В багатьох випадках було б краще навпаки.

Те, що звичайно називають глибокими знаннями, в більшості не що інше, як самоаналіз, зворотнє віддзеркалення власних слабкостей.

Гарний тон знаходиться октавою нижче.

Навіть дотепи здатні іржавіти.

Мірилом прекрасного і вірного є природа.

Добра книга впливає таким чином на людей: дурні стають ще дурнішими, розумні - розумнішими, а дев'яносто відсотків ні в чому не змінюються.

Несподівана дотепна думка своєю появою більш ніж наполовину завдячує дурню, в якого вона вцілила.

Найстрокатіші птахи співають гірше за всіх.

Багато людей читають для того, щоб мати право не думати.

Хто міг би наслідувати якнайкраще, наслідувати не стане.

Людину краще умовити, ніж переконати, оскільки для останнього вона повинна бути освіченою і самостійною в міркуваннях.

зміст в початок

Різне

Успіх залежить не лише від того, що ми робимо, але й від того, чого не робимо. /В.Плетт/

Людина звикає і до неподобства, і до краси коханої жінки. /Езоп/

В житті кожний "вовк" є вівцею для "вовка" іншого рівня. /"Вовки і вівці", Островський/

Всяка істина проходить в людському розумі три стадії: спочатку - яка нісенітниця! Потім - в цьому щось є! Нарешті - хто ж цього не знає!

Головна задача в людських відношеннях - звернути увагу, наступна - утримати її.

Світ ламає кожного, й багато хто потім міцніший на зломі. /Хемінгуей/

Хто йде слідом ніколи не буде першим. /Мікеланджело/

Краще бути першим на селі, ніж другим в місті. /Цезарь/

Про людину, як і про суспільство взагалі, слід судити по її відношенню до дітей.

Людина не переносить, коли їй говорять про три речі: про те, що в неї поганий смак, що вона погано відноситься до людей, що вона не вміє думати. /Р.Уейл/

Людські бажання в цілому пов'язані з професією.
Не краще було б людям, якби всі їх бажання звершувались. /Геракліт/

Хто нікуди не пливе, для того не буває попутного вітру.

Ви мало, або нічого не виграєте, якщо будете розумнішим або більш освіченим, ніж суспільство, в якому ви знаходитесь. /Ньютон/

В непевні роки сліпий іде за божевільним. /Шекспір/

Якщо ти гарно закрив вівчарню, це ще не значить, що там ти не зачинив і вовка.
Благо не в тім, щоб мати гроші, а в тім, щоб мати владу над тими, в кого вони є. /Курій/

Не думай, що ти закінчив справу, якщо необхідно ще що-небудь доробляти. /Цезар/

Хай підніме людина себе сама, Хай не принизить вона сама себе, Бо лише вона одна собі друг, І немає більшого ворога їй, ніж вона сама собі. /З Махабхарати/.

зміст в початок

РОЗУМ У ВСЕСВІТІ

На протязі тисячоліть дивує людину навколишній світ, викликаючий безліч запитань: звідки все це? Чому все так, а не інакше? В чім сенс буття людини, живого, Всесвіту? Як все почалось і чим закінчиться? Як діяти і як жити? Та безліч інших, подібних, на які важко і дуже непросто знайти відповідь. Особливо якщо враховувати ту обставину, що людина, яка шукає відповіді на подібні запитання, робить спробу пояснити призначення системи, елементом якої є вона сама. Згідно з теоремою Гьоделя, засобами системи неможливо доказати не тільки те, що виходить за рамки системи, а навіть несуперечність того, що ми стверджуємо про будову та властивості самої системи. І все ж, незважаючи ні на що, людина ставить запитання і робить спробу за спробою зрозуміти навколишній Світ і своє місце в ньому. В залежності від набутих знань, діалектичності мислення в пошуку відповіді можна піти двома шляхами. Один з них - це шлях сприйняття Всесвіту таким, яким він є, з наданням йому статусу вічності; зміни в якому відбуваються згідно з раз і назавжди сталими законами Природи. В такому Всесвіті все відбувається хвилеподібно, а сам розвиток Всесвіту механічний, без кінцевої суті і мети. Всупереч другому закону термодинаміки, згідно з яким всі процеси у Всесвіті протікають з незворотними втратами енергії і з спрощенням структур, вводиться гіпотеза випадковості ускладнення структур, випадковості виникнення життя, випадковості появи Людини, а з нею і розуму. Така точка зору дозволяє зробити Людину центральним об'єктом розвитку Всесвіту, поставити її над Природою, ствердити вседозволеність її дій. Для обгрунтування цієї точки зору її прибічники використовують весь арсенал сучасної науки "яка нібито не потребує" Бога для пояснення існуючої суті речей. Та надзвичайно вірно висловився з цього приводу англійський мислитель Оуен: "Малі знання віддаляють нас від Бога, великі -наближають".

Чим більше знає людина, тим більше вона розуміє не випадковість Всесвіту, розуміє, що його краса, складність, доцільність у всьому несе в собі щось таке, що стоїть над людським сприйняттям і осмисленням, багато вище, від того, що можна уявити і про що може йти мова взагалі. Може саме тому всі великі вчені були глибоко набожними людьми, бо вони, як ніхто інший, розуміли те, що Всесвіт в тому стані, який ми маємо змогу спостерігати, не міг виникнути випадково, що над актом утворення Всесвіту стоїть Щось таке, чого людський розум не може осягнути. Та розуміючи за народженням Всесвіту Творця такі вчені шукають не нові закони будови Всесвіту, а розуміння їх. Вони йдуть іншим шляхом - пошуку відповідей на "вічні запитання".

Спробуємо і ми пройти цим шляхом, на якому для розуміння суті буття використаємо ті знання, які вже маємо, а там, де будемо відчувати їх нестачу - будемо використовувати присутні людям почуття гармонії і довершеності системи, що будується чи розглядається. Опорою на цьому шляху нам буде теорема Роса Ешбі, сформульована останнім в повоєнні роки при створенні перших безпілотних літальних апаратів: "Для керування літальним апаратом потрібна система керування (управління) функціонально більш різноманітна, ніж керований апарат". Це надзвичайно важлива теорема, бо вона по своїй суті являє собою один з основних принципів організації Всесвіту.

Дійсно, для того щоб збудувати дім, потрібно мати хоча б "на цеглину" більше, бо руйнування лише одної цеглини призведе до неможливості закінчити будову; щоб розв'язати задачу, необхідно знати більше ніж треба для рішення цієї задачі; "згубивши" лише якусь деталь ми ніколи не знайдемо відповіді. І так у всьому, в усіх сферах діяльності людини. В усьому, завдячуючи другому закону термодинаміки, "на вході затрати будуть більші, ніж матимемо ні виході", скрізь потрібно мати надлишок. Виходячи з цього принципу можна стверджувати, що ні одна система не може створити іншу систему рівну собі, чи більшої складності, а лише таку, яка буде відтворювати частково можливості самої системи (навіть, якщо це відтворення збільшене, або піднесене на кілька порядків, воно не змінює суті). Отже людина не може створити "Людину" в повному розумінні цього слова. Для створена "Людини" потрібна система "багатша, різноманітніша", ніж Людина. А це вже вищий рівень розуму. Повторюючи процедуру ми прийдемо до висновку, що Всесвіт створено "Розумом точніше "Системою", яка більш багатша і різноманітніша, ніж сам Всесвіт. Як ми будемо називати Те, що виходить не тільки за кордони нашого розуміння, але й Всесвіту - Вищим Розумом, Абсолютом, Вищою Свідомістю, Творцем Всесвіту, Богом - ці все проблема найменування, бо відобразити суть визначеного ніякою назвою ми не взмозі. Ми можемо лише прийти висновку, що Всесвіт і ми з ним, створено. Яким чином - це вже інше питання і про це згодом. А зараз потрібно звернути увагу на те що теорема Р.Ешбі - це віддзеркалення більш відомої теореми К.Гьоделя в математиці, про яку ми вже згадували вище.

Ще перед війною австрійський (за чеським походженням, бо жив і працював у Чехії) інженер К.Гьодель, займаючись проблемою Д. Гільберта про несуперечність базової системи аксіом, яка використовується для побудови якогось розділу знань, сформулював наступну теорему: "Засобами системи неможливо доказати несуперечність вибраної системи аксіом". Для доведення несуперечності даної системи аксіом, а отже і всього розділу знань потрібно їх доповнити зовнішніми, тобто з іншого розділу знань. Але як тільки ми це зробимо, ми можемо об'єднати обидва розділи в один і знову виникне те ж питання: "Вірна чи не вірна отримана таким чином область наших знань?" І так до нескінченності - для доказу справедливості нижчого рівня потрібен більш високий, а це вже те ж саме, чого потребує і теорема Р.Ешбі.

Та якщо існує ієрархія розуму Всесвіту, то виникає запитання: чи все, що оточує нас, створене "Розумом" і "розумне"? Дійсно, якщо сприймати Всесвіт крізь призму теореми К.Шеннона, згідно з якою "розумною можна вважати систему, що може сприймати інформацію, зберігати її, обробляти і передавати", то розумними є вже елементарні частки, такі як електрон. Електрон може поглинати фотон, зберігати його, впливати на його характеристики і випромінювати його, або кілька, в залежності від умов, в яких знаходиться. З такої точки зору, все з того, з чим ми зтикаємось у Всесвіті, наділене розумом. Розумні тварини і рослини, планети і зірки. Та розум цей "не людський". Принаймні на рівні живого він дає можливість розуміти і діяти, але не дає можливості "творити в дусі".

Давайте ж іще раз поміркуємо над тим, що є розум. Прийняте визначення розумності збігається з поняттям інформації та роботи з нею. З цього боку розумність є лише властивістю того агрегату матерії, з якого складаємось ми. Перефразуючи вислів Святого Августина "світ створений з часом, але не в часі" можна стверджувати, що "Всесвіт створений з розумом, але не розумом". Чи можливо підтвердити цей вираз якимись доказами? Якщо звернутись до глибинної інформації, до її найбільш стійкого ядра, то ніде не знайдемо визначення Вищої Сутності через розум. В Біблії це

"... Земля була безводна і пуста, і морок над безоднею, і Дух Божий носився над водою"; в індійських переказах це "перша біла центральна точка - Дух-Матерія", і Самосущий Господь, і Єдине Всесвітнє Світло, і Вогонь, і Вітер-Дух, і Простір-Дух. І лише в Євангелії від Іоанна сказано: "Спочатку було Слово, Слово було У Бога, і Слово було Бог. Воно було спочатку у Бога. Все через Нього почало бути і без Нього ніщо не почало бути, що почало бути. В ньому було життя і життя було світло людей. І світло пітьмі світить, і пітьма не обійняла його".

До цього вислову ми ще повернемось, бо він хоча побічно і індетифікує Бога із Словом, все ж говорить про інше. Та ще більшу неідентичність Бога розуму бачимо в семи Творіннях Бога: 1) Безмежного Розуму; 2) стихій шляхом диференціації Всесвітньої неподільної Субстанції 3) органічного світу, його еволюції, його почуттів, розвитку нерозділеної природи; 4) творіння неживих, неорганічних, не надихнутих тіл; 5) творіння живого; 6) творіння божеств і 7) творіння Людини. Як бачимо, розум є теж (творіння) витвір Бога. І саме він був створений першим: "...і Слово було у Бога". На рівні нашого розуміння це був Задум майбутнього Всесвіту, програма його створення і розвитку в найбільш загальних рисах Бог творив і творить новий Всесвіт в дусі, як творять свої полотна художники, вірші - поети, музику - композитори...

Що ж все-таки розуміють під словами Бог, Дух...? Колі запитали Ісуса Христа, що є Бог? - Він підняв камінь і сказав: " тут також". Ще більш визначено сказав апостол Павло: "І ми всі в Ньому". Можливо це слід розуміти як те, що Всесвіт є частиною самого Творця, який "жертвує собою", розчиняючись у створеному Всесвіті, відтворюючись в різноманітності складових членів і залишаючись Самосущим, Невиразимим, Непізнаваємим. Це і джерело енергії, руху, і джерело розуму, і джерело форм, джерело всього сущого. Навіть більше того, бо, на жаль, ми можемо зрозуміти лише те, що входить до кола нашого з вами буття, до можливостей нашого обмеженого мозку і, відповідно, нашої обмеженої свідомості.

Ще один аспект творення Всесвіту відкривається в кожній з моделей творення Всесвіту. Мова йде про первісний простір, він же абсолютний, про безодню, про первісний Хаос, про первісні води, про безмежну темряву, сховище майбутніх світів. Це Лоно, яке запліднюється Богом, з якого під дією енерго-інформаційного - і хто крім Творця знає ще якого променя, чи програми, чи первісного яйця з ДНК майбутнього творіння - народжується Всесвіт... Як це нагадує знайому весняну картину, коли в підготовлене поле кидається зернятко майбутньої рослини... А може це зернятко впало від рослини, що закінчила своє буття. І коли прийде весна, і коли поллються щедрі промені весняного Сонця нова рослина починає свій шлях у часі. І щоб відбулось її життя потрібні три речі: грунт, її ДНК, і сонячна енергія. І не просто енергія, а й інформація на її розвиток. Рослина розвивається, і в кожній її клітині знаходиться інформація про всю рослину, та настає час, і формуються нові зернята, що стануть початком нових Всесвітів. Та все це лише однобічна і не дуже вдала аналогія. Бо створюючи новий Всесвіт, Бог створює і нових творців, які рангом набагато нижче, але на рівні, вище, або на рівні принаймні, Людей. Він творить собі подібних, здатних творити в дусі і робити результати творіння більш різноманітнішими і неповторнішими.

Ще один аспект розуму у Всесвіті дає нам згадувана вище теорема К.Шеннона відносно розумності того чи іншого об'єкту, або системи. Поєднуючи її з теоремою Гьоделя-Ешбі можна стверджувати, що весь Всесвіт розумний. Тільки цей розум на кожному рівні різний, на кожному рівні це зовсім інші інформаційні структури і зовсім інші принципи роботи з інформацією.

Людське суспільство - це лише один із рівнів розуму у Всесвіті, а Людина займає лише свою розумну нішу в розумному Всесвіті. Такий висновок підтверджується словами Ісуса Христа: " Від Духа - дух, від плоті - плоть", який в сучасній фізиці формулюється як "складність об'єкту залежить від складності середовища", "властивості тіла відповідають вихідній речовині", розум може сформуватися лише в розумному середовищі і т.п.

В формальному відношенні це відомий принцип Кюрі: "Симетрія об'єкта відповідає симетрії середовища і навпаки", а також теоремі Кюрі, згідно з якою, в природі можуть взаємодіяти лише сили і потоки однієї розмірності. Згідно з цими принципами, розумна Людина ніколи не може виникнути і розвинутись без розумного середовища, духовна Людина не в духовному середовищі, як і "живе" в цілому із неживої інертної матерії. Більше того, у відповідності з другим законом термодинаміки Людина не може не тільки еволюціонувати і ускладнюватись як розумний об'єкт, вона не може зберегти навіть ті знання, які вона отримує від інших.

В світі немає сталих структур, де б інформація зберігалась впродовж невизначеного часу. Все в природі змінюється і всі зміни відбуваються у відповідності з другим законом термодинаміки, тобто з накопиченням помилок і втратами інформації. Зтираються літери і розсипаються книги, немає жодного каналу передачі інформації, в якому б без надлишкової інформації, потрібна дійшла б до адресата без втрат. І все ж Людство стає все більш розумним, перебудовуючи середовище під себе і змінюючись згідно з цим середовищем. Такі зміни можливі лише в тому випадку, коли людство весь час одержує відповідну інформацію із зовні. Потрібен потік інформації, згідно з яким протікали би процеси у Всесвіті, в тому числі і на Землі.

Згідно з принципом Кюрі, процес, протікаючи через систему, змінює її структуру у відповідності до симетрії потоку. Іншими словами, через Всесвіт повинен текти потік енергії і інформації, несучи програму на його розвиток і еволюцію. Це інформаційно-енергетичний привід Всесвіту, який діє безперервно з моменту творення Всесвіту. Коли Моісей на горі Синай, зтурбований паузою в розмові з богом, питає Його: "Чи не заснув ти Боже?", Бог йому відповідає: "Якби я заснув хоч на мить, цей Світ перетворився б в порох". Отже потрібно визнати, що Всесвіт розвивається згідно з задумом творця, в відповідності до Програми його розвитку. Всі основні оператори, всі основи моменти життя Всесвіту і Людини вже визначені, хоча і на нашу волю в людській долі теж залишається місце.

Розуміння не випадковості Всесвіту і визначеність місця Людини в ньому корінним чином змінює свідомість у відношенні Людини до навколишнього середовища і до себе. Людина починає розуміти, що на кожному кроці вона повинна жити і діяти згідно з законами Всесвіту і нормами суспільства, ще розвиваються за законами добра, краси, істини. Без розумінні цих законів найкращі намагання можуть призвести до самих небажаних наслідків. Так, наприклад, всім відомий закон "вбити дракона", згідно з законами компенсації та стійкості, призводить до того, що той, хто "вбив" дракона сам стає драконом. Саме розуміння дає змогу боротися не з наслідками, а з тими явищами, які породжують дракона. До тих пір, поки існують канали живлення дракона, вбити його неможливо, бо вбивши одного натомість одержите іншого, в чиїсь, чи в своїй власній особі Наведений приклад - характерний для розвитку живого закон "змін і стійкості". Без змін не має розвитку, прогресу, еволюції, але під час зміни система повинна мати запас стійкості для того щоб вижити, щоб не бути зруйнованою. І чим більші зміни очікують на живе, тим більший запас стійкості воно повинно мати.

Стійкість обумовлюється врівноваженістю полярних якостей, в той час, як зміни породжуються асиметрією; останнє ж витікає з суті різниці потенціалів. Різниця потенціалів - це різниця в значенні одного і того ж параметру в двох суміжних точках простору і обумовлюється вона перепоною на шляху розвитку процесу. Звідси витікає, як наслідок, відомий закон карми: не буває наслідків без причин і причин без наслідків. За всі справи, зі всі свої вимоги, за вчинки своїх батьків, за вчинки людства, за все треба платити. Людині дарована можливість волі вибору, але якщо її вибір суперечить основному напрямку розвитку, задуму Творця - вона повинна зрозуміти сама, що її наслідки, від яких вона потерпає - це результат її дій та дій її оточення.

Воля вибору надана людині лише в межах "потоку", параметри якого вже задані. І якщо ця людина одержує більше, то інша - менше, якщо ця порушує принципи - інша, або ж вона сама, повинна компенсувати ці відхилення за кордони обмежень. Щоб краще зрозуміти цей принцип, пригадайте закони руху молекул газу: кожна з них має свою швидкість, але ця швидкість обмежена загальною енергією потоку таким чином, що сума енергій усіх молекул не більша і не менша за наявну енергію потоку. Подібне обмеження повинне існувати і на інформацію. Може тому так символічно звучить відомий вислів: "Воля - це усвідомлена необхідність". Звичайно, це не значить, що загальний об'єм інформації не змінюється, бо в системі є джерело змін: інформаційно-енергетичний потік, і є стік - другий початок термодинаміки.

Незважаючи на те, що параметри потоку життя Всесвіту задані, Людина може сама вибирати. Та для того, щоб вибирати - вона весь час повинна бути в готовності, повинна мати в потрібний час відповідну вісті організацію духу і мислення, душі і розуму. Коли Ісус Христос наголошував на тому, що людина повинна "вчитись, вчитись і вчитись", то саме тому, що немає міцнішої віри і любові, ніж віра і любов, що побудовані на знаннях серця і розуму. Людина повинна розуміти, що вона не випадковість, що вона створена не для забави, не для пустоцвіту, а для високої цілі. День за днем, із року в рік, із життя в життя Людина повинна йти шляхом сходження. З давніх часів відомий вислів "немає бога, який не був би людиною", а також "люди-це павші боги". Між Творцем і людиною знаходиться ціла ієрархія богів різного призначення - від планетарних до космічних. У кожного з них свої задачі і свій вибір, та для того, щоб стати вчителем треба самому закінчити школу розуму і духу. Не кожний учень закінчує школу, а той, хто закінчив, не обов'язково іде далі - це вибір людини. Та той, хто розуміє, що життя - це школа, яка ніде і ніколи не закінчується, що все, що має людина - це теми, які вона повинна засвоїти для того, щоб іти далі - завжди буде заохочуватись вчителями. Немає людини, в якої не було б батьків і вчителів. І вся справа в тому, хто вони, Вчителі - від Бога, чи ні, чому вони вчать і куди ведуть. Бо на кожному рівні організації Всесвіту все подібно і не схоже з організацією людини і людського суспільства. На всіх рівнях є свої лікарі і вчителі, воїни і поліція, спостерігачі і спокусники, раби і работоргівці, колекціонери і туристи, носії духу і зла...

В кожної людини є свій вчитель. В залежності від рівня розвитку і призначення змінюється вчитель, програма навчання. Так само, як і в школі, людина повинна послідовно пройти і засвоїти всі теми. Хто на вчив математику - не зрозуміє фізику, хто не плакав - той не зрозуміє того, хто плаче; у кого не боліло - не зрозуміє, що таке біль, хто не ходив в школу - не зможе вчитись в університеті і не стане вчителем, лікарем, інженером... Хто не пройшов "школи життя" - не стане богом, а, вірніше, не зможе продовжити свій шлях сходження. Легко котитись вниз, не потрібно зусиль для того, щоб стояти на місці, важко йти вгору і вперед... Багато спокус і перешкод на шляху сходження, багато наполегливості і терпіння, віри і жертовності, неспокою і любові потрібно, щоб іти стежками своєї долі, щоб жити в злагоді і гармонії з навколишнім світом, щоб серцем і розумом обійняти. Всесвіт. Іти не зупиняючись, але й не бігти, бо кожний час і день для чогось призначені. Все має свій сенс буття і лише сама Людина може відступити, знехтувати, піддатись спокусі... І тоді в дію вступає закон карми... Коли ж все відбувається належним чином і людина за час свого нинішнього життя виконає програму, то згідно з законом трансформи вона переходить в старший клас, змінюючи "форму" в залежності від подальшої програми становлення, від того, в яких просторово-часових, фізичних станах матерії та її енерго-інформаційних структурах відбуватиметься подальше сходження.

Щаслива дитина, яка має батьків, вірить їм і любить їх. Щаслива людина, яка вірить в Бога і йде з любов'ю до Нього. Та ще щасливіша та, яка не тільки вірить, а й розуміє, знає, чому сам так побудований Розумний Всесвіт, що у нього є свій Батько, Творець Всесвіту, і що всі ми його діти.

зміст в початок

РУСЬ
КНИГА ВЕЛЕСА.
КОСМОС СЛОВ'ЯН.
ЧАСТИНА ІІІ

Передмова до третьої частини

Історична довідка

З Арктики в Причорномор'я. Переселення в інські краї.

Легенда про Богумира. Перша хвиля повернення аріїв

Друга хвиля повернення аріїв

Богумир і Ящер

Третя хвиля повернення аріїв

Заповіт аріям

Патріарх Рус. Русколань. Венеди і Вандали

Троянові віки. Межі етносів в II-I тис д.н.е.

Четверта хвиля повернення аріїв

Бус і Білояр

Після Троянових віків

Наближена хронологія подій за "Книгою Велеса"

зміст в початок

Передмова до третьої частини

Через два роки після публікації першого видання Русі авторові випала нагода познайомитись з книгою Олександра Асова "Слов'янські боги і народження Русі" з повним викладом в ній "Книги Велеса" і ґрунтовними коментарями до цієї книги. Історичні події, подані в Книзі Велеса, сягають давнини в 26000 років і кардинальним чином змінюють наші уявлення про шляхи-дороги наших пращурів в сивій глибині тисячоліть. Офіційна історична еліта Росії заперечує Книгу Велеса, вважаючи її підробкою. Особливо негативно проти неї налаштована православна церква. Щоб зрозуміти атмосферу недовіри до "Книги Велеса", необхідно її прочитати. Звичайно, важко довести достовірність книги після загибелі першоджерела. Та багато фактів, наведених в ній, стали надбанням історії лише в останні десятиріччя, а тому не могли по цій причині бути підробленими.

І все ж, незважаючи на значення відомостей про історію арійських народів, особливу цінність для нас представляють релігійно-філософські уявлення наших пращурів, їх космічний світогляд. Об'єднанні в цілісну систему вони мають таку глибину проникнення в космічну сутність буття, що сучасні світові релігії, порівняно з ними, є лише частковими випадками. І якщо поглянути в майбутнє нашого народу, то віриться, що справдиться "Заповіт Патріарха Арія" нащадкам і ми повернемось до віри пращурів.

Основний зміст "Книги Велеса" викладено дуже конспективно, але в задачу автора і не входив детальний опис подій, висвітлених в книзі в їх послідовності. Головна задача полягала в зрозумілому викладенні історії аріїв і в тому, щоб донести до читача сутність "Космосу слов'ян".

зміст в початок

Історична довідка

"Книга Велеса" є священною книгою всіх слов'ян. Вона була написана (вирізана) кількома авторами з VІ по ІX сторіччя на букових дощечках 92 і присвячена богу Сонця Велесу. Ця книга подає історію слов'ян-русів і багатьох інших народів задовго до нової ери, за день бога Сварога (26000років) і до хрещення Русі. "Велесова книга" відкриває нам духовний Всесвіт древніх русів, передає досвід багатьох тисячоліть духовних пошуків, боротьби, перемог і поразок багатьох народів Євразії. Це єдине Священне джерело народів Європи, що збереглося. Від священних книг греків і римлян (Рапсодичної Теогонії Орфея, творів Мусея, книг Сивілли) до нас дійшло небагато. Античні міфи й священну історію ми знаємо за перекладами пізніших авторів. Зберігся скандинавський епос ХІІІ сторіччя, пісні скальдів "Старша Едда" і "Молодша Едда", та "Коло земне". Від священних книг друїдів залишились лише пізні ірландські перекази.

В цьому ряді "Книга Велеса" займає особливе місце, бо це книга жерців, а тому її текст, найдавніший з відомих, є і найдавнішою духовною спадщиною Європи і Азії, бо за змістом опереджає і доповнює Рігведи, священні гімни аріїв, і давньоіранську авестійську літературу. Сюжети і стиль розповіді "Книги Велеса" про прабатьків наближені до біблейських легенд про патріархів.

"Книга Велеса" спочатку зберігалась в бібліотеці Ярослава Мудрого, а потім з його донькою Анною переїхала у Францію. У Франції книги Анни знаходились в королівській бібліотеці, як і Євангелії 93 , написані глаголицею; пізніше в абатстві Санліс ( майже 800 років) до Великої французької революції. Під час революції, коли "старі реліквії і якісь манускрипти" стали пролетарям не потрібні, співробітник російського посольства П. П. Дубровський скупив за безцінь багато античних, єгипетських, візантійських і старофранцузьких рукописів, в тому числі і більшу частину бібліотеки Анни. В 1800 році П. П. Дубровський повернувся в Росію, де, ймовірно, по причині фінансових труднощів, продав частину свого надбання відомому колекціонеру А. І. Сукуладзеву. В колекції Сукуладзева згадується і "Книга Велеса", вирізана на дощечках, числом 45, за назвою "Патріарси". Можливо що вона мала назву: "Криниця, ІХ сторіччя, Чердиня, Олеха вишерца, про переселення старожилих людей і першу віру". Після смерті Сукуладзева його дружина Софія розпродала більшу частину колекції. Дощечки "Книги Велеса" придбали Неклюдови. Разом з дочкою Неклюдових Катериною вони попали в садибу князів Донських - Захаржевських, неподалік від Харкова. Після Жовтневої революції, під час Громадянської війни, ці дощечки були знайдені офіцером Білої армії Алі Ізанбеком, що цікавився історією. Разом з ним "Книга Велеса" попала до Брюсселю, де з 1924 року літератор (що писав на історичні теми) Ю. П. Миролюбов на протязі 16 років робив з них копії і займався дешифровкою. В 1941 році Ізанбек помирає, а його майно (близько 600 полотен разом з дощечками) реквізує гестапо, після чого доля "Книги Велеса" невідома.
Подальша розповідь про "Книгу Велеса" подається за книгами О. Асова "Слов'янські боги і народження Русі" і "Мага віра" Л. Силенка. Для читачів, що цікавляться подробицями, неважко і корисно познайомитись з цією книгою безпосередньо, бо в подальшій розповіді увага буде зосереджена на двох сюжетних лініях: історичному перебігу подій і на будові світогляду наших пращурів.

Події описані в Книзі Велеса, захоплюють відрізок часу тривалістю в 26000 років - в рік Сварога. Це час прецесії осі нашої планети, її руху відносно дванадцяти зодіакальних сузір'їв.

26000 років тому Земля зазнала значних кліматичних змін. Прабатьківщина аріїв - острови в Льодовитому океані - стала непридатною для житла. Зважаючи на незмінність потоку сонячної енергії на Землю на протязі сотень мільйонів років, зміну кліматичних умов можна пояснити лише зміною положення полюсів планети. За однією версією змінився нахил осі обертання 94 . За іншою версією змінила положення земна кора відносно осі обертання 95. В результаті цих змін на Прабатьківщині аріїв установились полярні умови. Попереднє положення північного полюса, ймовірно, знаходилось в Атлантичному океані, південніше екватора, а південного на Далекому Сході, північніше екватора. В той час лінія екватора, швидше за все, проходила через Нову Зеландію на острови Шпіцбергена. Та близько 26000 років тому Північний Полюс перемістився на Північ, в район Великих озер Канади. Почалось обледеніння Європи, яке сягало межі від Карпат до Уралу. Натомість в Сибіру були досить пристойні умови для життя таких великих тварин, як мамонти, про існування яких не могло бути і мови при глибоких снігах та тривалих лютих морозах. Одночасно з кліматичними змінами відбувалась міграція всього живого, в тому числі і наших предків. Відступаючи перед льодовиком вони дійшли до Причорномор'я і Прикаспію, де і знайшли собі нову Батьківщину.

Близько 12000 років тому на планеті відбулись чергові зміни. За легендами Земля захопила свого супутника Місяця, можливо відбулась інша космічна подія. Так чи інакше, але Північний полюс зайняв сучасне положення, відбувся всесвітній потоп, загинула Атлантида 96 розтанув Європейський льодовик, похолодало в Сибіру, загинули мамонти і деякі інші види тварин. Біля Чорного моря виникає перше державне утворення - Аратта, що залишила після себе протошумерський клинопис на глиняних дощечках в Румунії та на брилах Кам'яної могили біля Мелітополя.

В VI тис. до н.е. нове похолодання змушує частину аріїв шукати кращої долі далеко від Батьківщини - в Інських (інших) краях (Західному Китаї та в Індії). В IV тис. до н.е після катастрофічного потопу частина аріїв (племена русів) з Західного Китаю повертається до Дону і Придніпров'я. Тоді ж, або дещо пізніше, через Іран і Кавказ на Батьківщину, після страшного землетрусу в Пенджабі, повертаються арії з Індії. Вони будують ряд міських поселень, створюють державу Руськолань по лівому березі Дніпра, по Дону і Кубані.

За 2.5 тис. до н.е. під тиском Китайської імперії арії назавжди залишають Семиріччя і відходять на Південь і Захід. Частина з них через Іран і Афганістан іде до Індії, відновлюючи там культуру Рігвед, частина через Вавілон, Малу Азію і Грецію виходить до Карпат. Ще одна частина через Поволжя (Одін і Рус) повертається до північного Причорномор'я.

В кінці I тис. до н.е. карпатські слов'яни (племена Кия і Щека) поновлюють Руськолань, та вже в IV-V ст.. н.е відходять знову до Карпат. На зміну Руськолані приходить держава антів, а згодом Київська Русь. Пращури русів втрачають віру батьків і приймають християнство. Закінчується Коло Сварога і завершуються події описані в Книзі Велеса.

Та перше ніж читач перейде безпосередньо до сюжетної лінії "Книги Велеса", необхідно звернути увагу на одну особливість цієї книги. Коли мова йде про ту чи іншу історичну особу, то необхідно мати на увазі, що під іменами Руса, Арія, Скіфа і т.п. слід розуміти назву народу, племені, чи роду. Князь, що очолював свій рід, отримував і ім'я свого роду, а тому за "Книгою Велеса" відомі кілька Русів 97 , кілька Аріїв і т.д.

зміст в початок

З Арктики в Причорномор'я. Переселення в інські краї.

Дві тьми років тому назад 98 наші пращури під проводом Бога Сонця Яра і Бога аріїв Вишня 99 пішли з арктичної Прабатьківщини, бо настали холодні часи ( Книга Велеса, Род І 100 ) . Бог Яр привів арійські племена до Чорного (Руського) моря, а Бог Вишень дав людям вогонь, напоїв їх сонячним напоєм (світлом, сур'єю).

Звичайно, арії прийшли не на пусте місце, бо біля Чорного моря в ті часи також мешкали люди, і були вони, вірогідно, негроїдами (про що свідчать археологічні знахідки черепів).

Після настання великих холодів в Арктиці - похолодало і в східній Європі, а тому місцеве населення витісняли відразу два вороги: холоднеча і племена аріїв. Все живе - рослини, комахи, тварини і люди - переміщувалось в краї, до умов яких воно було пристосоване. Зміна одного населення іншим не відбувалось без кривавих сутичок між племенами різних рас і народів. І може тому в міфах багатьох народів Європи демони, диви і чорти чорні, а в Африці і Китаї - білошкірі і рудобороді.

Після великих холодів (Книга Велеса, Род 1,2) багато аріїв зневірилось в вірі в Бога, бо знову і знову приходила велика холоднеча 101 . Тому родичі наші стали битись за володіння іншими краями. І багато говорило, що не потрібно звертатись до Роду, бо немає спокою огнищанам. І стали вони вірити в Дия (Чорнобога) і його сина Індру, що стоїть біля трону Дия. І тоді арії пішли в Інські Краї ( Індію і Китай 102 103 ).

За Рігведами (священними гімнами аріїв) в землі Інські аріїв вів великий пророк людства, боголюдина Рама. Частина аріїв зупинилась в Тібеті, на території Західного Китаю, де постала держава Куш з столицею Вер, а частина дісталась Пенджабу в Індії, або П'ятиріччя.

зміст в початок

Легенда про Богумира. Перша хвиля повернення аріїв

Держава Куш охоплювала величезні простори, від Каспію до Тихого океану і від Уралу до Індійського океану (хоча ця територія могла обмежуватись територією Середньої Азії та Західного Китаю). Одним з вождів держави був Богумир (відомий під іменем бога Іміра у скандинавських народів, царя Іми у слов'ян, Йуєші в Китаї, під іншими іменами в різних народів Євразії). В книзі Коляди розповідається, що за часів Богумира "… піднялись води великі, і Богумир з дружиною Славунією, з дочками і синами рятувались в Великому Дворі Кайле-града (коло-града) на Святій горі разом з іншими рослинами, тваринами і людьми 104 .
Після потопу перед Богумиром постала непроста задача одружити своїх дітей, бо земля стала безлюдною.

В Книзі Велеса мова йде про трьох доньок Богумира - Полеву, Скреву і Древу, а також синів Сіву і Руса. За Велесовою книгою від дітей Богумира, що повернулись в Край Руський, пішли основні руські племена сіверян, русів, древлян, полян і кривичів. Спочатку руси займали території пониззя Дону і, ймовірно, їх столицею була Біла Вежа, що розташовувалась там, де Волга через Дон стікала в Азовське море 105 . Сіверяни зайняли території по притоках Дніпра: Десні, Сулі і Ворсклі, а також по Донцю. Столицею сіверян було місто Голунь (Колунь, грецьке Гелон) на Полтавщині, біля нинішнього містечка Бельськ, на Ворсклі. Поляни розташувались в Середньому Подніпров'ї, а столицею в них був Київ. Древляни розселились по Прип'яті і їх столицею, можливо було місто Тур(ов), там, де Горинь впадає в Прип'ять. Кривичі розселились в верхній течії Дніпра і басейні Західної Двіни 106 .

В період похолодання VI-V тис. до.н.е., після відходу частини аріїв на схід, життя в Подніпров'ї поступово згасало. Та після повернення нащадків Богумира і аріїв з Пенджабу в Край Руський, розквітла Трипільська культура.

Що спричинило повернення аріїв на Батьківщину сказати важко. Можливо причиною тому був "потоп", можливо етнічні конфлікти, можливо недостача природних ресурсів. Так, чи інакше, але повертаючись назад арії заснували знамениті міста того часу Аркаїм (Південний Урал) і Асгард, столицю асів.
Асгад знаходився на схід від Танаквісля (Дону) і вождем асів був знаменитий бог-лицар скандинавських народів Одін. Та повернення Одіна було пізніше…

зміст в початок

Друга хвиля повернення аріїв

В ті ж часи, коли арійські племена Богумира потерпали від потопу, в Індії, в П'ятиріччі (нинішній штат Пенджаб) відбувся страшний землетрус. Як розповідає Книга Велеса (Рід 1,2), з причини відходу від віри батьків, від віри у Всевишнього Рода "дуже розсердився і став лютувати … бог Сварог". І будівлі родичів були зруйновані, і скотина загинула, падаючи в глибокі розщілини, що утворювались під час землетрусу. Ті, що залишились в живих, звернулись до Яруни (Арджуни в індійському епосі), щоб він вивів племена аріїв з індійських земель. Так в IV тис. до н.е. відбувся ще один поворот історії. Яруна з синами Києм, Щеком і Хоривом, а також з братом Кісеком повів інських арійців до Причорномор'я.
На Кавказі, поблизу гори Арарат, сини Яруни заснували міста Куар (Кий), Мелтей (Щек) і Хореан (Хорив). На території Північного Кавказу інсько-арійські племена розділились на народ Кісека (майбутніх ванів, пращурів романо-германських народів, і слов'янські племена куявів (відомих пізніше в Польщі), чехів (від роду Щека) і хорватів 107 (від Хорива). Куяви і чехи спочатку мешкали в середньому Подніпров'ї, а вани і хорвати зайняли території по Дону і Приазов'ю.

Розселення племен Яруни і Кісека ослабило дружини арійців, чим скористались яги (угро-фінські племена, що мешкали північніше Середнього Поволжя). В результаті війни з ягами більшість народу Кісека загинула і якби на допомогу не прийшли воїни Яруни, то племена ванів були б знищені повністю. Після цих подій Кісек пішов далеко на північ в Скандинавію. Як сказано в Книзі Велеса: "… до Земель Кісека ходять, наші отари. І там є земля Одіна, який пішов від нас до них. І там бились. І там ми бачили руку, що загрожувала нам, і бачили Суворого Одіна…" (Книга Велеса, Троян, ІV).

В землях Русі інські арії злились з місцевим населенням і племенами русів, що повернулись з Семиріччя 108 , а сини Яруни заснували нові міста на Північному Кавказі, на Дону і на Дніпрі 109 . На час повернення першої хвилі аріїв на Батьківщину і прийшовся спалах Трипільської культури. За археологічними даними Трипільська культура створювалась русами (полянами, сіверянами, русами), що спілкувались на протогерманській мові, і індо-арійськими племенами, що говорили на протослов'янській мові. Підтвердженням тому є письмові знахідки, виконані на різних мовах і різними алфавітами: протошумерським клинописом, протогрецькими буквами і рунічними знаками протогерманської писемності. Із цих трьох найдавнішим був протошумерський клинопис, яким користувалось місцеве населення ще задовго до відходу аріїв на схід 110. Руси і арійці, що повертались на Батьківщину користувались уже дещо трансформованими алфавітами, від напівієрогліфічних (нащадки Богумира) до рунічних - асів Одіна і готів. Характерною особливістю всіх цих алфавітів був різноманітний клинопис 111 .

зміст в початок

Богумир і Ящер

Та повернемось до "Велесової книги". Богумир (за легендами) жив майже тисячу років 112, а його держава займала практично всю Євразію 113 . Богумир вчив людей ремеслам, землеробству, будівництву, дав основи державотворення і знань про будову Всесвіту114.

Та з часом влада і слава затьмарили його серце і Богумир вирішив, що не існує в світі нікого вищого за нього. Він починає вимагати, щоб його мали за основного бога. По всій території Євразії почались конфесійні і етнічні конфлікти, чим скористався Чорнобог - Ящер, що заснував Вавилон. Почалась світова війна поміж прибічниками Богумира (Білобога) і Ящера (Чорнобога), яка після багатьох битв закінчилась поразкою Богумира. За Богумиром залишився лише Китай, до якого на той час (середина ІІІ тис. до н.е.) відносився східний Казахстан, регіони Тянь-Шаню і Алтаю. Саме в цих межах існувала Китайська імперія Сюнну (Хунну) 115 . За переказами, Богумира за "переродження" вбиває Одін, який на той час став втіленням Велеса 116 . Одін, після цієї події, не стає головною діючою особою в державі Богумира, а з племенами асів повертається до Поволжя, де володарює в столиці асів Асгарді.

Після Богумира в Китаї володарює Адвін, він же Двоян 117 , з династійного роду Богумира. Ящеру було заповідано, що йог трон впаде від нащадків Богумира, а тому він шукає їх і знищує. В Китаї Ящер вбиває Двояна. Дружина Двояна з дітьми Арієм, Поришем і Арком-Мосем (Ведмедем) тікає в Семиріччя, де царював старший син Двояна Троян. Від синів Двояна пішли нові роди і нові племена аріїв, що на протязі наступних тисячоліть визначили перебіг подій в Азії і Європі.

В Арія в Семиріччі народились сини Тур і Сармат, в його брата Пориша-Печеніг. Від них пішли торчини, сармати і печеніги - іранські і тюркські племена.
Ящер (він же Чорнобог) захопив Китай і направив війська сюннів в Семиріччя, де зруйнував головні святині аріїв. І тоді Арій сказав: "Йдемо від землі цієї, де хунну братів наших убивають і часто кров ллється (Книга Велеса, Род ІІІ).

зміст в початок

Третя хвиля повернення аріїв

Під проводом Арія і його синів Тура і Сармата арії з Семиріччя пішли на південь і обійшовши Каспій з півдня, зупинились на деякий час в Ірані. Тоді ж арії захопили одне з найбільших міст Старого Світу, засноване атлантами, Алтинград 118 .

Відхід Арія і його роду з Семиріччя був викликаний війною з Ящером, правителем Вавилона. І ця війна не припинялась і надалі ні в Передній, ні в Малій Азії. Перший нищівний удар арії нанесли по цитаделі Ящера місту Бейт-оль-муккадесу, Священному місту, яке арії іменували Єрусалимом. "Ми пішли з Семиріччя, з гір Арійських … і прийшли в Дворіччя і там розбили всіх своєю кіннотою, а потім пішли в землю Сирії", так сказано в Книзі Велеса, Род ІІІ. Саме аріям (Хіберам, Єверам, від яких і пішли Євреї) Бог обіцяв землі в Палестині 119 120 .
З Азії арії, яких вели Арій, Пориш і Мосем (Арк), а також сини Арія Тур і Сармат, пішли в Європу, на землі своєї Пробатьківщини. Арк з Поришем і своїми родами зупинились в Греції. Арк народив Пелега, від якого пішов рід пеласгів, перший арійський народ Середземномор'я 121 .

зміст в початок

Заповіт аріям

Арій пішов північніше, на Дунай 122 і був відомий грекам під іменем скіфського бога війни Ареса. З Дунаю Арій ходив на Кавказ, де вже осіли слов'яно-руські племена, що прийшли туди з батьком Русом 123 .

Заповіт Аріям

На Кавказі Арій отримав від Сварога "Заповіт аріям". В Книзі Велеса, в дощечці Род ІІІ сказано:

І ось Сварог, який суть Сам Творець, сказав Арію:

"Створені ви з праху земного. І будуть про вас казати, що ви сини Творця, і станете ви як сини Творця, і будете як діти мої, і Дажьбог буде Батьком вашим! І його ви маєте слухатись, і Він вам скаже, що вам мати, і про те, що вам робити, і як говорити, і як творити. І ви будете народом великим, і переможете весь світ, і розтопчете роди інші, які видобувають свої сили з каміння і творять чудеса - повозки без коней, і роблять різні чудеса без чарівників.

І тоді всякий із вас буде ходити як чарівник, і прожиток для воїнів буде створюватись за допомогою заклинань. Але воїни стануть рабами багатослів'я. І від багатьох тих слів ви облишитесь мужності, і станете рабами данини і золота, і за золото будете продаватись ворогам.

І тоді Боги скажуть вам:
Любіть Заповіт батька Арія! Він для вас - Світло Зелене і життя! І любіть друзів своїх, і будьте мирними між родами!

За Книгою Велеса "Заповіт" був даний Арію, коли він ішов із світу земного до Бога. І тоді закінчилась епоха Лади (Тільця) і настала епоха Білояра (Овна).

В "Заповіті" батька Арія дано бачення всієї майбутньої історії слов'ян, сказано про майбутній їх відхід від прадавньої віри, і про наступне повернення, про нове явлення "Заповіту" нащадкам батька Арія 124 .

зміст в початок

Патріарх Рус. Русколань. Венеди і Вандали

Як уже згадувалося вище , на Північний Кавказ , в пониззя Дону ще до приходу туди родів Арія свої племена привів Патріарх Рус , син Зоряна , онук Сама , правнук Трояна. На відміну від Арія шлях Руса лежав до річки Ра (Волги, що в ті часи впадала через Дон в Азовське море). Легенди скандінавських народів розповідають , що в тих землях правив Одін , брат Двояна , втілений Велес. Він же цар Асгарду в скандинавській "Сазі про Інглінів". Асгард знаходився на схід від річки Танаквісль (Дону , грецьке Танаїс). Роди Руса в Асгарді з'єднались з родами Одіна і Рус схилився перед нащадком бога Сонця.
З Асгарду руси і аси Одіна ходили походами на Кавказ і в Європу. Спочатку вони билися з ванами , за якими стояв Чорнобог Ящер.Битви з воїнами Ящера відбувались як в Азії , так і в Європі. І тоді костобокам-сакам-рибоїдам дістались землі в Скандинавії , і від них пішли сакси 125 .

Руси другої хвилі створили могутню державу Русколань 126 від Дону до Кубані, що займала більшу частину лівобережжя Дніпра, а також майже всю територію басейнів Дінця , Дону і Кубані. Ймовірно , саме Руси витіснили ванів в Центральну Європу , що отримала назву Венедія. Частина ванів-венедів влилася в германські (вандальські) , частина в західнослов'янські і прибалтійські (венедські) роди.
Рус прийшов на Дон в середині третього тисячоліття д.н.е. разом з братом Словеном і Скіфом. Якщо Руси другої хвилі розташувались по Лівобережжю Дніпра , то словени і скіфи по Азову і Причорномор'ю , відтіснивши ванів на правий берег Дніпра , а потім - в Карпати 127 . Між племенами русів (словенів і скіфів) і нащадками Кісека (що прийшов з інськими аріями Яруни) ванами весь час точились сутички , а тому Словен з своїм родом пішов на північний Захід , до Польщі, де заснував Старград 128 , а пізніше в землях ягів Славенськ 129 .
В ці ж часи (за Велесовою книгою) вперше на території Русі згадуються гунни, що зруйнували Голунь, засновану Києм , Щеком і Хоривом: "... І побачили ми проти себе озброєних готів, і мали битись за життя своє в той час , коли гунни йшли по стопах батьків наших , нападаючи на них , вбиваючи людей і забираючи худобу".
До русів на ті часи "Велесова книга" відносить русів, борусів, дулібів , скіфів, антів і сурожців 130 .

зміст в початок

Троянові віки. Межі етносів в II-I тис д.н.е.

В наступному сюжеті Велесової книги мова йде про Троянові віки (1 тисячоліття д.н.е.-середина 1 тисячоліття н.е.).

В VI ст. д.н.е. в Скіфії 131 (в Руськолані) правив Аріатна. При його царюванні руси перейшли від бронзової до залізної зброї. Аріатна зумів об'єднати всіх скіфів (русів). На початку VI ст. до н. е. він розгромив Урарту 132 , підкорив грецькі причорноморські колонії, значну частину Європи, дійшовши до Балтійського моря і до Берліну.

В IV-V ст.д.н.е. південні межі Русі все більше турбували греки , які захопили майже все побережжя Чорного моря і старовинні руські міста Сурож і Корсунь.

Інські арійці, що прийшли до Карпат з Малої Азіі під проводом Патріарха Арія, конфліктували з дасунями (майбутніми румунами) і даками(предками германців). Очолив боротьбу проти германців король Беріг, що привів свій рід з Скандинавії. В IIIст. н. е. в битві з данами руси терплять поразку і їх флот переходить на службу до данів. Після цього дани вторглись в Скандинавію і завоювали народ "роусі", асів-венедів, нащадків Одіна , племен, що прийшли з Асгарду в часи об'єднання русів Патріарха Руса з ясунями (асами) Одіна. На той час венеди займали всю Центральну Європу і більшість топонімічних назв в Європі мають слов'янське походження, наприклад Берлін, Лаба(Ельба), Прусія і т. п.

Відносно Прусії - то це землі литовських племен, слов'янських за походженням, "скіфів-землеробів", що мешкали в I-IІ тис.д.н.е. в Подніпров'ї і мали назву лотва (землероби). Можливо ця назва споріднена з назвою знаряддя обробки землі лопатою. Лотва пішли зі Скіфії з словенами, які заснували Старград в Польщі, а пізніше Новгород на Ільмені.

Для допитливого читача необхідно зробити ще одне зауваження. Від прочитаного про безперервний рух племен і народів у читача може скластися враження, що всі народи перемішані і ситуативні і що ніколи не існувало чітко окреслених меж етнічних територій. Але при більш уважному погляді можна бачити, що території по Волзі і за Волгою завжди були землями тюркутів. Пращури слов'ян і германців, мешкали в Семиріччі тимчасово (з VI по II тис.д.н.е.). Угро-фінські народи займали територію на північ і схід від умовної лінії Південний Урал - Ока - Прибалтика (нинішня Естонія) - Скандинавія (територія Фінляндії). Угро-фінські племена на той час відомі за назвою ягів-людоїдів. Саме племена ягів і хазар-ягів найбільш досаждали русам з півночі і сходу 133 . Територія розселення русько - слов'янських племен обмежувалась з півночі Нижньою Волгою, далі по Дону до Оки і через Брянськ, Смоленськ, на Західну Двіну; з півдня кордонами Русі були Північний Кавказ, Кубань, Причорномор'я, Дунай, Карпати і більша частина Польщі 134 . До безпосередніх русів слід віднести
племена полян, сіверян, кривичів, древлян і самих русів, а також литовців, прусів, роусі в Швеції і Норвегії (що пішли з Русі в II-I тис. до н.е). 135

Кожний суперетнос займав території, до кліматичних умов яких був пристосований. Тюрські племена займались скотоводством; слов'янські - землеробством і скотоводством; угро-фінські - полюванням і збором дарів природи. Ареал протогерманських племен спочатку співпадав з слов'янським (нижня Волга, Дон, Придніпров'я і Причорномор'я, Дунай, Карпати), поступово прийнявши сучасні межі романо-германських народів.

зміст в початок

Четверта хвиля повернення аріїв

Беріг підкорив всі центральноєвропейські слов'янські племена венедів. Тоді багато слов'янських племен пішло до Дніпра і в Руськолань до Голуні, де відновили слов'янську мову від сармато-іранської і розчинили в собі племена третьої хвилі (скіфів, сарматів і алан) 136 137 .

Відбувались вказані події з VI ст.д.н.е. по 430 рік н. е. В VI ст.д.н.е. Щек привів свій рід в Карпати, а вже в І ст.н.е. відійшов до Дніпра, звідки в 430 р. повернувся знову назад, в Карпати 138 .

В "Велесовій книзі" сказано: ... Кий вів русів, і Щек вів свої племена, а Хорив своїх хорват, і йшли вони в землю ту, бо були онучата Божі. І відійшли Хорив і Щек звідси, а ми сіли в Карпатських горах. І там були інші міста, побудовані другими і мали ми інших співплеменників, і мали багатство велике. І тоді вороги напали на нас і ми побігли до Києв-града і до Голуні. І там оселились.

То ж Кий (кияни-русичі) залишились в Києві, Щек пішов на захід сонця і Хорив забрав своїх воїнів. Деяка частина із роду Щека оселилась з русичами і відновила Руськолань. Ми підкорились Кию і з ним зібралась Русь воєдино. А венеди (західні слов'яни) стали іншою силою і не пішли з Руссю. Але вона мати наша, і ми діти її, і будемо з нею до кінця".
І тоді Кий пішов на болгар ( гунів 139 ), ... і взяв Голунь град ... і русичі там осіли ... і стала та земля нашою ... і була вона Руськоланню ... це земля наша і навіки буде Руссю ... Але пішов Кий від нас, і велика свара пішла між русами за розподіл країни ... І прийшли годи (готи) з єгунами (гунами), і впала Руськолань. І тоді коли створювалася Київська Русь і Антія ... І готи нас злякались і пішли на північ.

Тричі Русь гинула і тричі відновлювалась. І ми бились з гунами і відкинули їх до краю Сінського (за Волгу)... Та знов багато племен прийшло в наші степи , і не видно стало від стріл Сонця , і від дзвону мечів не чути було голосів . І ми б загинули , якби не були єдині.
В 543 р.н.е. готи захопили Київ і вбили князя Свентояра , якого обрали Борусь і Руськолань. Піднялась тоді Русь і з ханом Баяном розбила готів під Воронежцем. Та після готів і гунів прийшли обри і було їх як піску морського. І ми їх зупинили , і бились з ними, але не було ладу на Русі і тому обри перемогли 140 . І пішли наші роди на Дунай і там отримали перемогу над ромеями . А після знову прийшли гуни і ми їх розбили. І ось на Волинь ми прийшли, і бились там з ворогами анти Мезамира, і отримали перемогу над готами, і були розбиті вони нами. Та потім прийшли обри і вбили князя Мезамира... І тоді синє море відійшло від Русі 141 .

зміст в початок

Бус і Білояр

В III ст. н.е. в історії наших пращурів відбулась неординарна подія. 20 квітня 295 року народився Бус Білояр - Бус Біле Сонце (про цю подію мова йде в "Бояновому гімні" і в "Книзі Велеса"), спадкоємець престолу Руськолані - Антії 142 . Дитинство Буса проходило в Києві Антському, де волхви навчали його мудрості по священним книгам, що зберігались в старовинних храмах, побудованих чарівником Кітоврасом (Мерліном) і птицею Гамаюн по повелінню бога Сонця. Пройшовши шлях навчання Бус став Побудом (Буддою, пробудженим), духовним вчителем і вісником волі богів. Він відновив ведичні знання і погляди на Русі.

В Книзі Велеса (Бус I, 2:1) про це сказано так: " Муж Правий сходив на омовницю і рік про те, як іти по Путі Праві. І слова його співпадали з діями і про нього, Старого Буса, говорили, що він творив треби і був лєпим, так як і діди наші". В Бусовому Провіщенні дається космогонія і філософія слов'ян. Бус казав: "Явь - це те, що минає, плинне; те, що створено Прав'ю. Навь же - після неї, і до неї теж Навь. А в Праві є Явь. І все, що відбувається в Яві, є відображенням того, що відбувається в Наві, в світі богів і духів. І, що війні на Землі передує війна на небесах. Часи Буса Білояра були часами протистояння Руськолані і готів Германареха.

Як сказано в Книзі Велеса (Бус I, 6:1) "... І була повергнута Руськолань готами Германареха. І взяв він дружину від роду нашого і вбив її. І тоді вожді наші потекли на нього і Германареха розбили. За свідченням готського історика Іордана конунг готів Германарех був великим полководцем, який завоював майже всю Східну Європу. За Книгою Велеса (Бус II, 2:2) Германарех спочатку "пив вино за дружбу" з слов'янами, а потім "пішов з мечем на нас". Мирний договір був скріплений одруженням Германареха на сестрі Буса Лебеді. Та за кохання Лебеді до сина Германареха останній вбиває і його і дружину, після чого почалась війна між готами і русами. І коли Германарех підступом розбив русів і пішов в Руськолань, проти нього піднялись всі руські племена і під проводом Буса розбили готів.

В Книзі Велеса про цю подію розповідається так: "... це Білобог повів наші раті і кінноту. І тут ми побачили в лісах чарівників, що прийшли до раті і взяли мечі. І бачили ми чудесників, що творили велике диво, як із жмені землі, піднятої до неба, встають раті небесні. І течуть вони на ворогів, і ввергають їх в могилу...

Бус провів реформу календаря, уточнивши дати проходження найбільш яскравих зірок через нульовий меридіан 143 , і, відповідно, дати найбільших ведичних свят (пізніше трансформованих в християнські). Згідно з календарем Буса в 368 році нашої ери закінчилась епоха Білояра (Овна) і розпочалась епоха Роду (Риб). Закінчився Великий День Сварога, настала Ніч Сварога. Втілення Вишня має бути "розп'ятим" 144 , а влада переходить до Чорнобога. Тексти Книги Велеса наповнені очікуванням цієї події. Коли почнеться обертатись нове Колесо Сварога і почнеться новий відлік часу: "І ось Мати Сва співає про День Той. І ми чекаємо Час Той, коли почнуть обертатись Колеса Сварога. Цей час за піснею Матері Сва настане" (Книга Велеса, Троян III, 3:2).

Повернулось Небесне Коло, і настала Ніч Сварога, люта епоха Риб для слов'ян. І прийшов Амал Вінітарій (Венд по слов'янські) новий вождь готів, і хитрістю заманив в пастку Буса 145 , і ще 70 вождів племен слов'янських і розіп'яв їх на хрестах, Римський поет Авзоній писав про ці події так: " Поміж скал скіфських стояв для птахів сухий хрест, з якого з тіла Прометея сочилась кривава роса..." В цих рядках поєднались образи Прометея, Христа і Буса. 31 лютого 367 року (21 березня 368 року по сучасному календарю) настала Північ Сварога. Зупинилось Старе і почало обертатись Нове Колесо Сварога. В ніч розп'яття Буса відбулось повне місячне затемнення, а навколо Чорного моря все було зруйновано страшним землетрусом.

... Русь знову була повержена. І бога Буса, і сімдесят інших князів розіп'яли на хрестах. І смута велика була на Русі від Амала Венеда. І тоді Славен зібрав Русь і повів її. І в цей раз готи були розбиті (Книга Велеса, Бус I, 6:2 - 3)
З розп'яттям Буса Білояра закінчились Троянові віки.

зміст в початок

Після Троянових віків

Після Троянових віків Русь втратила віче із-за хазар , що вперше з'явилися в 567 році з Прикаспію (з пониззя Волги і з північного Кавказу). Столицею хозар було місто Ітіль на річці Ітіль (на Волзі). І стали вони притісняти нас...

В ті часи жив в степу боярин Скотин і попросив він допомоги у іронців (аланів) і ми розбили хозар , а потім готів. Хозари втекли за Дон , а готи були розсіяні. І земля , на якій співали славу Богам , називали Руськолань.

Згідно з подальшою розповіддю Велесової книги в VI-VII сторіччях руси безперервно воюють з греками і хозарами. В ті ж часи на Дунаї княжать Мосх і Родогост (590 р.) Після невдалої війни з волохами Мосх іде на північ і зупиняється на території Підмосков'я 146 .

В 789 році словени заснували на Ільмені Новгород 147 . В IX сторіччі Новгород підпав під варягів і в 870-872 роках проти варягів (Рюрика-Роріха) повстав у Новгороді Вадим з закликом: "відженіть Рюрика від земель наших , женіть його назад , туди звідки прийшов". На той час греки захопили весь південь Русі і тоді Аскольд злий прийшов в Київ (870 р.).

В кінці Велесової книги невідомий автор говорить , що Аскольд не русич , а варяг , і хоче він попрати Землю Руську , але загине роблячи зло. І Рюрик не русич, тому він як лис нишпорив по степах і хитрістю вбивав купців , що йому довірялись.
І далі автор продовжує: Старі люди кажуть , що прийде інший Аскольд на Русь (теж варяг) , а за ним ще три Аскольди, і не для нас , для себе вони жертви приносити будуть. Чужі це князі і силою крадуть владу над нами.

Закінчується Велесова книга рядками: Наші прабатьки йдуть по висохлій землі. І ми не маємо краю того і землі нашої. І Хрещена Русь сьогодні... Не дозволяйте вовкам красти агнців , які є дітьми Сонця!

зміст в початок

Наближена хронологія подій за "Книгою Велеса"

років д.н.е. - Ярій приводить наших пращурів з Арктичних островів до Причорномор'я , до майбутньої Русі.

років д.н.е.- початок кліматичних змін , загибель останніх островів Атлантиди.

- розвинута цивілізація в Причорномор'ї протошумерське письмо Кам'яної могили.

р.д.н.е. -кліматичні зміни , відхід частини аріїв в інські краї: Китай і Індію.

р.д.н.е - потоп в Семиріччі. Правління Богумира. Повернення дітей Богумира (родів Руса , Сіви , Полеви , Скреви і Древи) до Причорномор'я , на Дон і Дніпро. Перші Руси.
Перша хвиля переселення. Катастрофічний землетрус в П'ятиріччі (Пенджаб, Індія). Повернення індійських аріїв через Кавказ на Русь. Яруна з братом Кісеком і дітьми Києм , Щеком і Хоривом повертаються на Батьківщину. Індійські арії-майбутні слов'яни. Друга хвиля повернення. Спалах трипільської культури. Київ , Голунь , Біла Вежа. Перша бронза (спиж).

р.д.н.е. - Китайська імперія витісняє аріїв з Семиріччя. Одін веде асів на Волгу , де засновує Асгард. Другий Рус , син Зоряна , онук Само , правнук Трояна з братом Хозаром ведуть другу хвилю русів на Батьківщину (третя хвиля переселення). Арій Оседень , брат Трояна , з братами Мосем і Поришем , синами Туром , Сарматом і Пелегою через Іран , Вавилон , Сірію і Малу Азію приходять на Дунай і до Причорномор'я (четверта хвиля повернення). Ослов'янені руси. Частина аріїв через Іран повертаються в Індію. Початок створення Рігвед.

Кінець I тис. д.н.е. -Щек і Кий відходять з Карпат на Дніпро і Дон , відновлюють Руськолань і слов'янську мову (проторуська мова Руськолані була наближена до протогерманської).

I тис.н.е. - П'ята хвиля переселення - Щек і Кий повертаються в Карпати. Держава Антів. Розп'яття Буса Білояра. Люта епоха. Боротьба за виживання. Готи , гуни , обри , греки , хозари , варяги. Хрещення Русі.

СХЕМА: Родовід Аріїв за книгою Велеса

В початок