ќћ≈Ќ“ј–≤ ≤ ѕќя—Ќ≈ЌЌя
1. Ќарада - нап≥вбог, наполовину людина, зг≥дно з м≥фолог≥Їю, навчав людей першим знанн¤м по астроном≥њ, математиц≥, землеробству. ≤снуЇ верс≥¤, що Ќарада був одним з останн≥х вчених-жрец≥в јтлантиди. —лово "нарада" з дещо зм≥неним зм≥стом залишилось в украњнськ≥й мов≥ в значенн≥ "рада, порадитись".
 
2. ѕричиною заледен≥нн¤ м≥г стати вибух вулкану, завд¤ки ¤кому в атмосферу були викинут≥ значн≥ маси попелу ≥ газ≥в, що на де¤кий час в≥дчутно зменшило пот≥к сон¤чноњ енерг≥њ на «емлю. јле насл≥дки такого вибуху можуть бути в≥дчутн≥ лише на прот¤з≥ в≥д к≥лькох рок≥в до к≥лькох дес¤тир≥ч. Ѕ≥льш в≥рог≥дною г≥потезою Ї зменшенн¤ потоку сон¤чноњ рад≥ац≥њ за на¤вност≥ хмари пилу, що утворилас¤ п≥д час розпаду ¤когось небесного т≥ла (що оберталось навколо «емл≥ на значн≥й в≥дстан≥) ≥ поступово, за рахунок опору земноњ атмосфери, випала на «емлю. јле в цьому випадку навколо «емл≥, на значн≥й в≥дстан≥, мала б м≥сце п≥двищена щ≥льн≥сть метеорних часток, чого не ф≥ксують косм≥чн≥ апарати. Ќайв≥рог≥дн≥ше в цей час мала м≥сце тектон≥чна перебудова поверхн≥ «емл≥ з≥ зм≥ною м≥сц¤ знаходженн¤ географ≥чних та магн≥тних полюс≥в, ≥з зм≥ною напр¤мк≥в вод¤них та пов≥тр¤них поток≥в, що й привело до значних кл≥матичних зм≥н.
—учасним "комфортним" умовам ™вропа завд¤чуЇ тепл≥й теч≥њ √ольфстр≥м. якби √ольфстр≥м зм≥нив напр¤мок ≥ став об≥гр≥вати √ренланд≥ю - вона знов би стала "зеленою крањною", але б тод≥, зг≥дно ≥з законами г≥дродинам≥ки, мимо ™вропи потекла б холодна теч≥¤ з Ћьодовитого океану ≥ в ™вроп≥ почалос¤ б заледен≥нн¤. ўе г≥рш≥ насл≥дки мали б м≥сце, ¤кщо б ¤кась перешкода зовс≥м перетнула шл¤х тепл≥й течи на п≥вн≥ч. “од≥ б кл≥мат став ще б≥льш континентальним: на п≥вноч≥ стало б ще холодн≥ше, а чим дал≥ на п≥вдень - тепл≥ше.
 
3. ¬ переклад≥ з санскриту ар≥й - це людина холоду, нетутешн≥х знань, творчоњ прац≥, землероб, посланець бога, цар, дитина —онц¤. ÷е не назва народу, це назва людини, ¤ка знаЇ ≥ вм≥Ї б≥льше за ≥нших; це пон¤тт¤, ¤ке в найб≥льш зм≥стовному вар≥ант≥ в≥дпов≥даЇ слову "вчитель". ¬ украњнськ≥й мов≥ - це ор≥й, землероб. ÷≥каво, що найб≥льш попул¤рним в ”крањн≥ Ї суз≥р'¤ ќр≥он, з тим же коренем в назв≥, що ≥ ор≥й, а тому не можна нехтувати верс≥Їю, зг≥дно з ¤кою першими вчител¤ми наших пращур≥в були "ор≥онц≥", а посл≥довники њх м≥с≥њ стали "ор≥¤ми - ар≥¤ми".
 
4. —лово ƒана ≥ зараз розповсюджено в п≥сн¤х ≥ епос≥ украњнц≥в, що мешкають в  арпатах та ѕрикарпатт≥.
 
5. “оњ ж давнини с¤гають ≥ клинописн≥ дощечки, знайден≥ б≥л¤ румунського м≥стечка “ертер≥¤. ÷е найдавн≥ш≥ письмов≥ пам'¤тки ≥з в≥домих археологам.
 
6. Ўумери прийшли в ƒвор≥чч¤ (≈дем) в IV тис.д.н.е. з п≥вн≥чного ѕричорномор'¤.
 
7. ÷≥каво, що к≥льк≥сть звук≥в в санскрит≥ була б≥льша, н≥ж в сучасних ≥ндоЇвропейських мовах. « точки зору математик≥в - це була надзвичайно гармон≥чна ≥ лог≥чна мова; мова, в ¤к≥й один звук в≥дпов≥дав одн≥й букв≥, але були букви, ¤к≥ мали зм≥ст к≥лькох звук≥в ≥ нав≥ть сл≥в. „им не праобраз сучасних звукових ≥ ≥Їрогл≥ф≥чних мов?!
 
8. ÷≥каво, що кор≥нь "рус" задовго до –ус≥ простежуЇтьс¤ в≥д –ус≥, через ѕ-рус-≥ю, ¤ку насел¤ли лужськ≥ серби, а п≥зн≥ше ≥ литовськ≥ племена (слов'¤нськ≥ за походженн¤м), Ўвец≥ю, ¤ку зах≥дн≥ ф≥ни називали Rousi, до Rusenborg-a - в Ќорвег≥њ.
 
9. ÷ю верс≥ю п≥дтверджують дан≥ г≥дроб≥олог≥њ, зг≥дно з ¤кими водна фауна та флора Ѕалт≥йського мор¤ простежуЇтьс¤ майже до „орного, а не навпаки.
 
ƒо прийн¤тт¤ на –ус≥ римського л≥точисленн¤ в≥д –≥здва ’ристового в≥дл≥к починавс¤ саме з 5508р. д.н.е. (року заснуванн¤  иЇва?)
 
10. Ќа м≥сц≥  иЇва ≥снувало поселенн¤ ще за час≥в неол≥ту, про що св≥дчать знах≥дки археолог≥чних розкопок.
 
11. « дещо трансформованою назвою, але з тим же зм≥стом ≥снуЇ ще одне м≥сто - духовна столиц¤ япон≥њ -  ≥-ото. ћабуть невипадково нац≥ональним деревом на ”крањн≥ ≥ в япон≥њ Ї вишн¤, а державним атрибутом япон≥њ - три кола (синЇ, жовте, червоне) в одному - зм≥стовний аналог тризуба в ”крањн≥.
 
12. «а археолог≥чними даними, одомашненн¤ кон¤ в≥дбулось близько 5000 рок≥в д.н.е. на територ≥њ нин≥шньоњ ”крањни.
 
13. ѕриведений розпод≥л не Їдино можливий, бо ¤к не буваЇ в природ≥ чистого сорту, так не буваЇ етносу, в ¤кому б вс≥ його члени мали одн≥ й т≥ ж ознаки.
 
14. Ћюдину, виховану в ≥ншому етн≥чному середовищ≥, майже неможливо привчити до ≥ншого способу житт¤, особливо ¤кщо потр≥бно щось опановувати з самого початку. Ћюдину, незвичну до тривалоњ ф≥зичноњ прац≥, привити до земл≥ можна лише силою або "безвих≥ддю". ј тому дуже неймов≥рно, щоб представники кочових етнос≥в стали елементами аграрного.  оли говор¤ть "и в каком русском не течет татарска¤ кровь", то ц¤ теза глибоко помилкова. Ѕезумовно, ¤к≥сь контакти ≥ зв'¤зки завжди мають м≥сце, але великого впливу на генетичну ≥ етн≥чну спадков≥сть зумовити вони не можуть.
 
15. ўо там були колись родюч≥ земл≥ ≥ гарн≥ кл≥матичн≥ умови говорить етн≥чний вибух монгол≥в на початку другого тис¤чол≥тт¤ в≥д народженн¤ ’риста.
16. «г≥дно з ћахабхаратою та ≥ншими св¤щенними книгами ар≥њв, вони на той час волод≥ли секретами створенн¤ л≥тальних апарат≥в (в≥ман) чотирьох тип≥в, секретами атому ≥ атомноњ зброњ.
 
17. ѕор≥вн¤йте ≥мена фрак≥йських цар≥в з нин≥шн≥ми украњнськими пр≥звищами. ÷≥каво, що археологи та ≥сторики в≥днос¤ть до цих час≥в походженн¤ знаменитих зм≥йових вал≥в. ¬≥д Ѕолгар≥њ ≥ до ќки на величезн≥й територ≥њ спостер≥гаютьс¤ незвичн≥ фортиф≥кац≥йн≥ споруди з земл≥ - величезн≥ канави з насипаними б≥л¤ них валами - зм≥Їв≥ вали, що т¤гнутьс¤ на дес¤тки ≥ сотн≥ к≥лометр≥в, щось под≥бне до  итайськоњ ст≥ни. —порудити њх могла лише могутн¤ держава з великим населенн¤м. ѕризначались вони, в≥рог≥дно, дл¤ захисту в≥д ворог≥в з п≥вдн¤, можливо одрис≥в в≥д лег≥онер≥в –иму. ћожливо, що ≥стор≥¤ зм≥Ївих вал≥в с¤гаЇ ще б≥льш давн≥х час≥в, та в цьому раз≥ у ≥сторик≥в немаЇ н≥¤ких верс≥й в≥дносно њх походженн¤.
 
18. –ус - в переклад≥ леопард, одне з племен ћалоњ јз≥њ в першому тис¤чол≥тт≥ д.н.е. ƒо складу держави одрис≥в входила ≥ знаменита “ро¤.
 

19. –озшифровка назви "слов'¤нин" подв≥йна. ¬ украњнськ≥й (руськ≥й) абрев≥атур≥ кор≥нь ц≥Їњ назви - слово. «гадаймо ™вангел≥Ї в≥д ≤оанна: "—початку було слово, ≥ слово було у Ѕога, ≥ слово було Ѕог". як ≥ ≥нш≥ косм≥чн≥ символи назва "слов'¤нин несе в соб≥ ≥нформац≥ю про призначенн¤ ≥ м≥сце слов'¤н в еволюц≥њ людства. « ≥ншого боку, рос≥йське "слав¤нин" з коренем "слав", що в переклад≥ з латин≥ означаЇ "раб".

Ќезрозум≥ле з ¤ких причин, але саме рос≥йська верс≥¤ ¤вл¤Їтьс¤ найб≥льш поширеною. ўе одн≥Їю верс≥Їю Ї походженн¤ слова "слов'¤нин" в≥д слова "слава". ћожливо вперше слов'¤ни згадуютьс¤ в ≤ ст.н.е. п≥д назвою "венед≥в". ¬чений-енциклопедист ѕл≥н≥й —тарший (24 - 79 р.н.е.) розм≥щуЇ њх поблизу Ѕалт≥йського мор¤ й р≥ки ¬≥сли. –имський ≥сторик “ац≥т (98 р.н.е.) називаЇ венед≥в пом≥ж сус≥д≥в германц≥в. √рецький вчений ѕтоломей (II ст.н.е.) в≥дносить венед≥в до числа дуже великих племен, що пос≥дають земл≥ вздовж ¬енедськоњ затоки (Ѕалт≥йського мор¤).

¬ усьому цьому дивним Ї те, що ¬енедськ≥ гори розташован≥ в ƒонбас≥ (ƒонецький кр¤ж), а ¬енедське море - на в≥дстан≥ майже 2000 км. …мов≥рно, що п≥д ¬енедською затокою необх≥дно розум≥ти јзовське море, або ж ¬енедськ≥ гори шукати б≥л¤ Ѕалт≥йського мор¤.
“ерм≥н "слов'¤ни" вперше з'¤вл¤Їтьс¤ в VI стор≥чч≥ у готського ≥сторика ≤ордана та у в≥зант≥йських ≥сторик≥в ѕрокоп≥¤, јгаф≥¤, ћенандора та ≥нших.
20. ” ‘рак≥њ - ѕеркон, на –ус≥ - ѕерун, в≥дпов≥дно —атре - —трибог, “адз (ƒале) -ƒаждьбог,  ибелла -  упала.
 
21. ѕ≥д ск≥фами в √рец≥њ розум≥ли вс≥ племена, ≥ аграрн≥, ≥ кочов≥, що мешкали в ’олодних, з морозними ≥ сн≥жними зимами кра¤х. Ѕуквально: ск≥фи - люди холоду.
 
22. √елон - одна з назв стародавнього  иЇва. ѕо-грецьки —онце - √ел≥ос. як в≥домо, ар≥њ були сонцепоклонниками. –озкопки √елона провод¤тьс¤ зараз в п≥вденно-зах≥дн≥й частин≥  ињва. √елон спалив перський кн¤зь  серокс в 512 роц≥ д.н.е.
 
23. ¬ скандинавських л≥тописах аж до к≥нц¤ дес¤того стол≥тт¤ –усь називають кн¤з≥вством гунн≥в. –≥вн≥сть чолов≥ка ≥ ж≥нки в рус≥в, в≥рог≥дно, йде в≥д сармат≥в. ѕоходженн¤ самого терм≥ну "–усь" ≥сториками не з'¤совано. ƒавньоруськ≥ л≥тописц≥ називали русами в≥йськовий прошарок населенн¤, а в географ≥чному значенн≥ його ототожнювали з середн≥м ѕодн≥пров'¤м. ¬≥зант≥йц≥ називали наш народ скитами ≥ тавроскитами, але говорили, що себе вони називають русами. јрабськ≥ досл≥дники пр¤мо говорили: "ўодо рус≥в, то вони плем'¤ ≥з слов'¤н". ¬ новгородських л≥тописах говорилось: "послати посл≥в в –усь", або "дружина п≥шла в пох≥д на –усь", маючи на уваз≥  ињвське кн¤з≥вство.
 
24. ћаЇ право на ≥снуванн¤ ≥ хозарська верс≥¤ походженн¤ гунн≥в. ’озари, що кочували в нижн≥й теч≥њ ≤т≥л¤ (¬олги) з сьомого по восьме стол≥тт¤, волод≥ли ѕодн≥пров'¤м. ћеж≥ ’озарського каганату займали ѕрикасп≥й, ѕричорномор'¤ ≥ с¤гали ƒн≥пра. ’озарський каганат виник на уламках ≥мпер≥њ гунн≥в ≥ те, що де¤кий час пол¤ни п≥дкор¤лись хозарам ≥ платили њм данину, говорить про те, що центр гунськоњ ≥мпер≥њ т¤ж≥в не до  иЇва, а до столиц≥ хозар.
 
25. «г≥дно з л≥тописом, кн¤жна гунн≥в (русин≥в) вийшла зам≥ж за кн¤з¤ гот≥в √ерманареха. „ерез наклеп кн¤зь вбиваЇ свою дружину. ѓх син виховуЇтьс¤ у д≥да в  иЇв≥ ≥ коли в≥н стаЇ богатирем, збираЇ дружину ≥ йде на батька, щоб помотатис¤ за неньку.
 
26. Ќа –ус≥ в т≥ часи ≥мена давали по йменню батька, а тому у кн¤з¤ гунн≥в √ана дочку звали √ан≥дою.
 
27. —х≥дну частину нин≥шньоњ √ерман≥њ насел¤ли слов'¤ни - лужськи серби, тому б≥льш≥сть географ≥чних назв тут мають слов'¤нське походженн¤, серед них ≥ назва германського м≥ста Ѕерл≥н.
 
28. —таЇ зрозум≥лим походженн¤ слова "в≥щого", оск≥льки волхви передбачали майбутнЇ.
 
29. ѕ≥д вар¤гами потр≥бно розум≥ти вс≥ народи, що мешкали навколо Ѕалт≥йського мор¤.
 
30. ≤зборськ знаходивс¤ м≥ж ѕолоцьком ≥ —моленськом.
 
31. ќлег послав до  иЇва г≥нц≥в з в≥стю, що йде в  онстантинополь з товарами (¤к купець) ≥ буде радий оказати честь кињвському кн¤зю. “а коли јскольд з дружиною вийшов "за дарами", воњни ќлега, що ховались п≥д товарами, миттЇво оточили кн¤з¤ ≥ вбили разом з його охороною.
 
32. ≈ммануњл  ант, посилаючись на –юрикович≥в та  атерину II (н≥мецьку принцесу —оф≥ю ‘редер≥ку јвгусту) стверджував, що "слов'¤ни - см≥тт¤ ≥стор≥њ", бо нав≥ть сам≥ не можуть орган≥зувати свою державн≥сть, а ту що мають - завд¤чують н≥мц¤м. ѕарадокс в тому, що сам  ант походив з ѕрус≥њ, а ѕрус≥¤ - це територ≥¤ розселенн¤ литовц≥в, за походженн¤м слов'¤н, що близько 3000 рок≥в тому п≥шли з середнього ѕодн≥пров'¤ ≥ ос≥ли в ѕрибалтиц≥, де п≥сл¤ завоюванн¤ хрестоносц¤ми "он≥мечились". «г≥дно лог≥ки, сам  ант в≥дносивс¤ до "см≥тт¤ ≥стор≥њ".
 
33. —в¤тослав - це не Їдиний приклад, коли л≥дери –ус≥ не знали руськоњ мови. “ак, ¬.Ћен≥н, ¤кий виховувавс¤ в дитинств≥ в с≥м'њ д≥дус¤ Ѕланка, добре говорив на п≥вденно-н≥мецькому д≥алект≥ Їврейськоњ мови - ≥врит≥, ≥ погано - на рос≥йськ≥й. « дитинства залишилась за ним ≥ особлив≥сть ц≥Їњ вимови - картав≥сть, пов'¤зана з буквою "р". Ќе дуже гарне волод≥нн¤ рос≥йською мовою призвело до того, що перш≥ своњ прац≥ Ћен≥н писав на н≥мецьк≥й мов≥ ≥ лише п≥зн≥ше перейшов повн≥стю на рос≥йську.
 
34. “радиц≥¤ зараховувати "гр≥шник≥в" до сонму св¤тих в руськ≥й, а п≥зн≥ше в рос≥йськ≥й православн≥й церкв≥ збереглась ≥ донин≥. √оловне, щоб майбутн≥й св¤тий в≥рою ≥ правдою служив держав≥ ≥ церкв≥, ¤ка сама служила т≥й же держав≥, а не Ѕогов≥.
 
35. ѕро мудр≥сть ћономаха та про його людськ≥ ¤кост≥ говорить "ѕовчанн¤", написане кн¤зем дл¤ д≥тей своњх.
 
36. ƒостатньо прикладу јндр≥¤ Ѕоголюбського, що дв≥ч≥ руйнував ≥ палив  ињв. ћ≥ж ≥ншим Ѕоголюбський вив≥з ≥з  иЇва до ¬олодимира чудотворну ≥кону Ѕожоњ ћатер≥, написану, за переказами, апостолом Ћукою за житт¤ ƒ≥ви ћар≥њ, матер≥ ≤суса.  оли ¬олодимир ¬еликий вз¤в за дружину доньку в≥зант≥йського ≥мператора, останн¤ привезла цю ≥кону до  иЇва перед хрещенн¤м –ус≥. ѕ≥зн≥ше чудотворну ≥кону вивезли до ћоскви. ≤снуЇ пов≥р'¤, що занепад –ус≥ почавс¤ саме п≥сл¤ того, ¤к ≥кона залишила  ињв, ≥ що в≥дродженн¤ –ус≥ розпочнетьс¤ п≥сл¤ њњ поверненн¤ до  иЇва. “а чи поверне коли-небудь ћосква душу –ус≥ з полону? –иторичне питанн¤...
 
37. ћоже це й так, але чому пройшовши по болотах та л≥сах в≥д  ами до ћоскви ≥ майже до Ќовгорода завойовники зл¤кались природних умов за два дн≥ ходу до Ќовгорода?
 
38. як пише в≥домий рос≥йський письменник ¬асильЇв в твор≥ "„етьтре лика –оссии", ќлександр, ймов≥рно м≥ркував так: у л≥сах коч≥вникам робити н≥чого, прийдуть ≥ п≥дуть - потр≥бно буде лише платити данину. ј от ¤кщо прийдуть тевтонц≥ - то вогнем ≥ мечем будуть с≥¤ти католицьку в≥ру, а жител≥в перетвор¤ть у раб≥в. —амост≥йно протисто¤ти ќрд≥ Ќовгород не м≥г, бо, в≥дпов≥дно з л≥тописними даними, нараховував б≥л¤ 5000 жител≥в.
 
39. ѕро це св≥дчить обладунок ќлександра Ќевського, що збер≥гс¤. ѕо розм≥ру в≥н придатен х≥ба що на п≥дл≥тка. ћ≥фотворч≥сть торкнулась ≥ особистост≥ ќлександра Ќевського. ¬ творах  арамз≥на в≥н описаний ¤к людина великого зросту, надзвичайноњ сили. —творений ≥сториками образ народного геро¤ –ус≥ ќлександра Ќевського д≥йсно в≥д≥грав надзвичайно важливу роль в становленн≥ рос≥йського етносу. —аме ≥сторичний образ, а не конкретний кн¤зь з ус≥ма його страшними недол≥ками, став символом в≥дданост≥ Ѕатьк≥вщин≥, люд¤ност≥ ≥ св¤тост≥. ≤ коли мова йде про св¤того ќлександра Ќевського - потр≥бно мати на уваз≥ саме св¤т≥сть образу, а не людини.
 
40. —л≥д зазначити, що литовськ≥ ≥ прусськ≥ племена мають сп≥льне, слов'¤нське походженн¤. ƒо новоњ ери ц≥ племена жили в середньому ѕодн≥пров'њ, про що св≥дчать дан≥ археолог≥њ. ѕ≥зн≥ше, з нев≥домих причин, ц≥ племена перебрались до ѕрибалтики ≥, ¤к мовна група, першими в≥докремились в≥д слов'¤нськоњ групи мов. ѕ≥сл¤ захопленн¤ ѕрус≥њ “евтонським орденом останн¤ поступово перейшла на германську мову ≥ перейн¤ла германську культуру.
 
41.  уликовська битва в≥дбулась на 17 рок≥в п≥зн≥ше, в 1380 роц≥. Ќа боц≥ ƒмитра ƒонського виступили сини ќльгерда - јндр≥й ≥ ƒмитро, на чол≥ сильноњ ѕолоцько-Ѕр¤нськоњ дружини.
 
42. ќдночасно упала ¬≥зант≥йська ≥мпер≥¤ п≥д натиском тюркських племен ≥ виникла могутн¤ ќсманська ≥мпер≥¤. ѕочалась трансформац≥¤ руського етносу в украњнський.
 
43. ћосква, ¬олга, ѕечора,  л¤зьма та ≥нш≥ назви р≥чок ≥ м≥ст в ѕ≥дмосков'њ мають угро-ф≥нське походженн¤.
 
44. ¬олга-матушка - не руська, а споконв≥ку тюркська р≥чка ≤т≥ль, по ¤к≥й до –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ сто¤ли тюркськ≥ м≥ста-сарањ. —аратов - спогад про тюркське минуле цього м≥ста.
45. «а даними американського антрополога ќ. ƒражньовського, антрополог≥¤ украњнц≥в ≥ рос≥¤н р≥зна. ѕро це св≥дчать дан≥ антрополог≥њ ≥ генетичн≥ ознаки кров≥. јналог≥чн≥ дан≥ наведен≥ в англ≥йського досл≥дника ј.ћуранта, ¤кий надрукував карту розселенн¤ народ≥в св≥ту за генетичними ознаками кров≥ (за характеристиками ген≥в ≥ антиген≥в).
 
46.  оли њдеш ѕ≥дмосков'¤м, з ћоскви на ѕ≥тер, або ≥ншими п≥вн≥чними област¤ми –ос≥њ, то скр≥зь вас зустр≥чають села, б≥л¤ будинк≥в ¤ких немаЇ н≥¤ких насаджень, особливо дерев. ÷е угро-ф≥нська традиц≥¤.  олись навколо угро-ф≥нських поселень були др≥муч≥ л≥си, в ¤ких було повно хижих зв≥р≥в. ƒерево б≥л¤ будинку могло стати м≥сцем засади рис≥, ведмед¤ чи ≥ншого зв≥ра, а тому вс≥ дерева вирубувались. “опити "баньку по-чорному" - це теж угро-ф≥нська традиц≥¤.
 
47. ѕрикладом може бути "знаменитий рос≥йський мат", ¤кий насправд≥ Ї тюркським, але на в≥дм≥ну в≥д –ос≥њ, в ќрд≥ в≥н використовувавс¤ лише дл¤ приниженн¤ завойованого населенн¤, ¤ке було б≥льш цив≥л≥зованим, н≥ж завойовники. “а, мабуть, попав в≥н на благодатний грунт нового етносу.
 
48. ≤оанн  арп≥н, ¤кий побував з дорученн¤м папи ≤нокент≥¤ IV в ќрд≥, писав:
"...¬они... њд¤ть все нечистими руками, витираючи њх об чоботи та траву, не миють посуду, н≥ одеж≥ своЇњ, любл¤ть кумис та п'¤нство до крайност≥... „олов≥ки не займаютьс¤ н≥¤кими роботами... ≥нод≥ нагл¤дають за табунами та робл¤ть стр≥ли... ∆≥нки на подив трудолюбив≥, вар¤ть, шиють одежу ≥ взутт¤, ремонтують вози та ≥нше... ¬они поважають чиновник≥в, терпл¤ть жару ≥ мороз, голод ≥ з пустими шлунками сп≥вають весел≥ п≥сн≥, допомагають один одному... ¬с≥х чужоземц≥в зневажають, а обдурити ≥ноземц¤ вважаЇтьс¤ похвальною хитр≥стю..."
ўо до цього можна добавити або в≥дн¤ти?
 
49. ѕоказовою в цьому в≥дношенн≥ Ї переписка  атерини II з ¬ольтером, всесв≥тньо в≥домим письменником ≥ ≥сториком.  атерина II писала: "ћи, велика ™вропейська держава –ос≥¤...", а ¬ольтер њй в≥дпов≥дав: "...« ¤ких п≥р аз≥атська держава “артар≥¤ («олота ќрда) стала Ївропейською –уссю? ћи в ™вроп≥ знаЇмо одну –усь -  ињвську. останн≥м королем на теренах ¤коњ був ƒанило √алицький...".
 
50. „итаючи так≥ книги сл≥д пам'¤тати, що ≥стор≥¤, ¤к д≥вчина, п≥дкреслюЇ все, що надаЇ перевагу над ≥ншими, ≥ приховуЇ те, що може завадити. ѕоказовим Ї висл≥в ѕ. ј „аадаЇва в "L'Univers" в≥д 15.1.1854 року: "√овор¤чи про –ос≥ю, пост≥йно думають н≥бито говор¤ть про таку державу, ¤к ≥ ≥нш≥, насправд≥ ж це зовс≥м не так. Ќа противагу вс≥м законам людського сп≥вжитт¤, –ос≥¤ йде лише в напр¤мку власного поневоленн¤ ≥ поневоленн¤ сус≥дн≥х народ≥в".
 
51. "ƒругий –им"- ¬≥зант≥¤ - був завойований турками в 1446 роц≥. ¬≥домий висл≥в ≤оанна III: "Ѕули два –ими, трет≥й - ћосква, а четвертому не бути".
 
52. ќдин ≥з самих ¤скравих приклад≥в новоњ арх≥тектури - храм ¬асил¤ Ѕлаженного, збудований в 1555-61рр., в ¤кому бан≥ в≥дтворюють р≥знобарвн≥ чалми. ¬загал≥ бан≥ православних церков –ос≥њ - це "бан≥" аз≥атських м≥нарет≥в.
 
53. ¬≥дом≥ пр≥звища  утузових, ƒержав≥них, „аадаЇвих, ёсупових,  арамз≥них та багатьох ≥нших - це пр≥звища рос≥йськоњ ел≥ти - татар за походженн¤м. ¬≥домий рос≥йський ≥сторик  арамз≥н був онуком останнього казанського хана. ¬ переклад≥ з татарськоњ кара - чорний.
 
54.  оли рос≥йськ≥ ≥сторики пишуть про  ињвську –усь, ¤к про мат≥р держави –ос≥йськоњ, то це не зовс≥м так. ƒ≥йсно, витоки –ос≥њ багато в чому пов'¤зан≥ з –уссю, але –усь була не мат≥нкою, а бабусею; ненькою ж –ос≥њ була «олота ќрда.
 
55. ѕотр≥бно зауважити, що на той час "ћала –усь " була б≥льша за "¬елику –усь" ≥ по населенню, ≥ по територ≥њ.
 
56. —ин≥в ќльгерда звали јндр≥й ≥ ƒмитро.
 
57. « опису 1510 року б≥бл≥отека —иг≥змунда, корол¤ польського, мала 33 книги руських ≥ лише одну польську. ¬≥домий польський вчений я. Ѕанджке писав в 1815 роц≥: "”с≥ ягелончики, аж до —иг≥змунда јвгуста в Ћитв≥, по-руськи писали, прив≥лењ й наданн¤ давали, ≥ нав≥ть, часом не найкраще по-польськи вм≥ли.  азимир ягайлович IV (помер у 1492 р.) б≥льше вм≥в по-руськи, ¤к по-польськи."
 
58. ≤ пол¤ки, ≥ пол¤ни мають сп≥льне походженн¤, що вит≥каЇ вже з самоњ назви цих слов'¤нських племен.
 
59. «авд¤ки чубам - оселедц¤м козак≥в рос≥¤ни стали звати украњнц≥в "хохлами". Ќатом≥сть украњнц≥ за татарськ≥ р≥дк≥ бор≥дки рос≥¤н називали останн≥х "кацапи" - "как цап".
 
60. ќстрозьку академ≥ю, першу в —х≥дн≥й ™вроп≥, заснував великий патр≥от, кн¤зь  ост¤нтин  ост¤нтинович ќстрозький н м≥ст≥ ќстроз≥ в друг≥й половин≥ XVI в≥ку, ƒесь б≥л¤ 1580 року.
 
61.  иЇво-ћогил¤нська академ≥¤ була створена на баз≥  иЇво-Ѕого¤вленського братства ≥ заснованоњ в 1631 роц≥ ѕетром ћогилою школи при  иЇво-ѕечерськ≥й лавр≥. ƒо 1701 року мала назву колег≥њ.
 
62. ≤ зараз це слово поширене серед слов'¤н. ¬с≥м в≥дома назва "—ербська  рањна", але не —ербська "окрањна", под≥бно до того ¤к називають ”крањну "окраиной" рос≥¤ни.
 
63. —л≥д зауважити, що в т≥ часи пол¤ки уже називали наш≥ земл≥ ”крањною, хоча народ називав себе русами та русинами.
 
64. ≤стор≥¤ полюбл¤Ї кепкувати з тих, хто не вчитьс¤ розуму н≥ на чужих, н≥ на власних помилках.  оли соц≥ал≥сти ÷ентральноњ –ади в 1918р. спод≥вались, що рос≥йськ≥ соц≥ал≥сти не будуть стр≥л¤ти в украњнц≥в, вони так само помил¤лись, ¤к ≥ ’мельницький. Ќасл≥дки обидва рази були одн≥ ≥ т≥ ж.
 
65. ¬чителем д≥тей цар¤ ќлекс≥¤, в тому числ≥ ≥ царевича ѕетра, був —емен ѕолоцький.
 
66. "«наменитим" рос≥йським (точн≥ше татарським) матом на той час були заповнен≥
майже вс≥ рел≥г≥йн≥ книги. Ќа ”крањн≥ матерн≥ слова вважались гр≥хом аж до
¬≥тчизн¤ноњ в≥йни 1941-45рр. нав≥ть в усн≥й мов≥.
 
67. Ѕ≥льш≥сть сюжет≥в руських (киЇво-руських) билин ≥ казок, переказ≥в, обр¤д≥в, п≥сень було перенесено на "московський грунт." ѕри цьому часто зм≥нювалась територ≥¤ д≥йства, а героњ набували рис рос≥йського етносу. ≤лл¤ ћурин з ѕол≥сс¤ став »льЄй ћуромцем з ћурома, кињвська чудотворна ≥кона Ѕожоњ ћатер≥, ¤ку ј.Ѕоголюбськ¤й "викрав" при розоренн≥  иЇва, стала ¬олодимирською чудотворною ≥коною ≥ т.п.
 
68. ќ.—.ѕушк≥н жал≥вс¤ своњм товаришам: "ћалороссы одолели, везде их слова..." Ѕ≥льш≥сть педагог≥в л≥цею, в ¤кому навчавс¤ поет, були вих≥дц¤ми з ”крањни.
 
69. ѕр≥звище Ѕерезовського вибито золотими л≥терами на ст≥нах консерватор≥њ, ¤ку в≥н зак≥нчив, пор¤д з ≥менем ¬ольфганга јмаде¤ ћоцарта. √ен≥й Ѕерезовського ставили на один р≥вень з ген≥Їм ћоцарта. Ќа жаль, це славне ≥м'¤ майже забуте на Ѕатьк≥вщин≥.
 
70. якщо в середин≥ XVII стор≥чч¤ на ”крањн≥ кожне село мало школу (в середин≥ XVIII стор≥чч¤ лише на Ћ≥вобережж≥ було 866 шк≥л), то уже в к≥нц≥ XVIII на Ћ≥вобережж≥ не залишилось жодноњ украњнськоњ ≥ лише де-не-де були рос≥йськ≥.
 
71. як пише ≥сторик  лючевський: "...если бы татаро-монголы не разрушили  иев, не пришлось бы ѕушкину писать свои произведени¤ на угро-финском диалекте, а √оголю - переводить на него свои произведени¤."
 
72. «а ≥ншими оц≥нками в 1933 роц≥ загинуло майже в≥с≥м м≥льйон≥в украњнц≥в. ўе “.√.Ўевченко писав, що т≥лесн≥ та душевн≥ муки поневоленоњ ”крањни не мають ан≥ вим≥рност≥, ан≥ сл≥в, щоб њх змалювати. ѕетроград було збудовано на козацьких к≥стках, а вже за рад¤нських час≥в «апор≥зька √≈—, Ѕ≥ломор-канал, ћагн≥тка та ≥нш≥ витвори ≥мпер≥њ" зростали на к≥стках чолов≥к≥в, ж≥нок ≥ д≥тей з ”крањни. √инули на —оловках, в —иб≥ру, в копальн¤х. «а пер≥од з 1928 по 1937 р≥к був знищений кожний п'¤тий украњнець. јмериканський кореспондент “омас ¬омсер, очевидець цих злочин≥в, описав њх в чиказьк≥й "“рибюн" в≥д 4.03.1935 року - ≥ св≥т здригнувс¤... “а ненадовго, бо уже наступного дн¤ весь тираж газети зник з об≥гу, ≥ нин≥ не знайти цього прим≥рника в жодн≥й б≥бл≥отец≥. «а п≥драхунками ≥сторика ≥ очевидц¤ тих траг≥чних под≥й ѕ.¬асилевського, к≥льк≥сть жертв голоду складала 7125800 душ. ћ≥жнародна наукова конференц≥¤ д≥йшла висновку, що к≥льк≥сть жертв в≥д голоду складаЇ 9000000 чолов≥к. –езультати перепису населенн¤ в с≥чн≥ 1937 року, що показали зменшенн¤ чисельност≥ населенн¤ на 15 мата. чолов≥к, було знищено, а учасник≥в перепису репресовано.
ѕроцес денац≥онал≥зац≥њ в≥дбувавс¤ посл≥довно ≥ неухильно через депортац≥ю, м≥грац≥ю, етн≥чне перетасовуванн¤, а коли й це не давало бажаних насл≥дк≥в, то через знищенн¤. як любив висловлюватись один з найжахлив≥ших кат≥в в ≥стор≥њ людства —тал≥н: "Ќет человека - нет проблем." ѕоказовим ¤вл¤Їтьс¤ в≥дношенн¤ московськоњ ел≥ти до ”крањни, в≥дображене в наказ≥ "знаменитого" енкаведиста Ѕер≥њ та маршала ∆укова "ѕро депортац≥ю украњнського народу до —иб≥ру" лише за те, що ”крањна була окупована фашистами.
 
73. “ак, в 1937 роц≥ вийшла в≥дома постанова в≥дносно викладанн¤ в вищих навчальних закладах рос≥йською мовою, що призвело до студентського страйку в ’арков≥. —трайк зак≥нчивс¤ тим, що б≥л¤ тис¤ч≥ студент≥в було репресовано ≥ б≥льше ста - розстр≥л¤но. «араз спостер≥гаЇтьс¤ зворотна тенденц≥¤, коли т≥ ж викладач≥ ≥ студенти-украњнц≥, що втратили нац≥ональну самосв≥дом≥сть, н≥¤к не бажають повертатись до р≥дноњ мови.
 
74. ќрган≥зм держави в чомусь под≥бний до орган≥зму людини, в ¤кому кожний орган маЇ свою спец≥ал≥зац≥ю ≥ виконуЇ характерн≥ дл¤ нього функц≥њ. якщо б в межах одн≥Їњ крањни з≥брались етн≥чн≥ утворенн¤, ¤к≥ б складали без суперечностей Їдиний орган≥зм, то, можливо, таке утворенн¤ було б сталим. ¬ ¤кост≥ близького прикладу можуть бути —Ўј, де, за даними перепису, маЇ м≥сце етн≥чна спец≥ал≥зац≥¤, своЇр≥дний симб≥оз р≥зних етн≥чних груп. “ак б≥льш≥сть посад в воЇн≥зованих ≥нститутах (јрм≥њ, пол≥ц≥њ, ‘Ѕ– та ≥нших) займають н≥мц≥ за походженн¤м; в банк≥вських структурах (точн≥ше в ф≥нансових) та в юриспруденц≥њ зарекомендували себе Їврењ; в справ≥ орган≥зац≥њ виробництва - англ≥йц≥ та вих≥дц≥ з≥ сканд≥навських крањн; в фермерських справах - де гарн≥ чорноземи - украњнц≥, б≥лоруси, пол¤ки; в машинобуд≥вному комплекс≥ в ¤кост≥ ≥нженер≥в ≥ технолог≥в - вих≥дц≥ з ѕ≥вденно-—х≥дно≥ јз≥њ; в област≥ створенн¤ комп'ютерних технолог≥й - серби та вих≥дц≥ з –ад¤нського —оюзу; на осв≥тн≥й нив≥ - украњнц≥ ≥ т.д.
 
75. «г≥дно з принципом  юр≥- ороленко, при взаЇмод≥њ двох структур б≥льш сильна поширюЇ свою симетр≥ю, прикмети ≥ властивост≥ на менш ст≥йку.  оли взаЇмод≥ють дв≥ культури, то вони, всупереч стал≥й думц≥, не доповнюють одна другу, а ведуть в≥йну на виживанн¤. ≤ в ц≥й боротьб≥ перемагаЇ б≥льш прим≥тивна ≥ жорстока; та, в ¤к≥й менше етичних ≥ моральних обмежень, в ¤к≥й все дозволено.
 оли мова йде про негативний вплив ординськоњ культури, етики, морал≥ на руську, то не потр≥бно ототожнювати рос≥¤н, ¤к особистостей з тим молохом, що роз'њдаЇ душ≥ украњнц≥в. Ѕоротись потр≥бно не з людьми - елементами ≥ншого етносу, а з негативним впливом цього етносу на ≥нший. ≤ коли √.ѕомеранц в статт≥ "Ќравственньњй облик личности" («нание-сила,ћ5/90г) пише: "¬ека татарщиньњ й крепостного права оставили традицию холуйства й хамства", то сл≥д доповнити, що холуйство ≥ хамство Ї ще насл≥дком ≥ деградац≥њ ≥мперських сусп≥льств.
ƒеградац≥¤ духовност≥ сусп≥льства обумовлюЇ багато негативних насл≥дк≥в в сусп≥льному житт≥. ќдин з них пол¤гаЇ в тому, що духовно убоге сусп≥льство створюЇ ƒуховно убогих л≥дер≥в ≥ "годуЇ" таких же "виродк≥в" ≥нших народ≥в, ¤кщо вони працюють на ≥мперську ≥дею. як влучно сказав ¬.∆аботинський: "ƒозвольте нам мати своњх нег≥дник≥в," - по в≥дношенню до Їврењв. јле цей висл≥в стосуЇтьс¤ ≥ ≥нших народ≥в, особливо ≥мперських, де завжди в особлив≥й шан≥ були нег≥дники ≥нших племен ≥ народ≥в, ≥ перш за все, це ¤вище мало ≥ маЇ м≥сце в –ос≥њ. ¬с≥ нац≥ональн≥ л≥дери ≥ героњ в устах –ос≥њ нег≥дники, злочинц≥, нац≥онал≥сти ≥ т.п.; а нац≥ональн≥ радники, бандити, христопродавц≥ - шанован≥ люди в ћоскв≥. ƒостатньо приклад≥в ≤.ћазепи, —.ѕетлюри, ќ.Ѕендери та ≥нших нац≥ональних героњв ”крањни.
 
76. «вичайно, ¤кщо в –ос≥њ збережетьс¤ демократична тенденц≥¤. якщо ж в –оси пануватиме диктатура одн≥Їњ етн≥чноњ групи над ≥ншими, њњ розпад затримаЇтьс¤ ѕрикладом може бути „ечн¤. –ос≥¤ зробить все, аж до знищенн¤ „ечн≥, але це допустить виходу „ечн≥ з –ос≥њ, бо останн≥й буде початком њњ к≥нц¤. ≤ все ж, зг≥дно з законом розвитку сусп≥льства, це рано чи п≥зно маЇ в≥дбутис¤.
 

77. ƒл¤ км≥тливого ока не ¤вл¤Їтьс¤ непом≥ченою одна ц≥кава особлив≥сть рос≥йського етносу, пов'¤зана з походженн¤м найб≥льш визначних його творц≥в. ¬ переважаюч≥й б≥льшост≥ це представники ≥нших етнос≥в, народ≥в, культур, а саме: украњнц≥в, б≥лорус≥в, пол¤к≥в, Їврењв, н≥мц≥в. ≤ майже немаЇ —идорових, ѕетрових, ≤ванових. ћожливо першопричина криЇтьс¤ в генетичн≥й спадковост≥. ћайже вс≥, хто близький до рослинного чи тваринного св≥ту, знають р≥зницю м≥ж сортами й г≥бридами. —орт -це генетичне ст≥йка посл≥довн≥сть, вироблена довгостроковим в≥дбором за ¤кимись показниками. √≥брид же - це те, що одержують шл¤хом схрещуванн¤ двох близьких, але дещо р≥зних генетичне представник≥в рослинного чи тваринного св≥ту. ¬ першому, ≥нод≥ в другому покол≥нн≥ г≥бриди за окремими властивост¤ми перевершують своњх батьк≥в, в наступному покол≥нн≥ вже не в≥др≥зн¤ютьс¤ в≥д ≥нших сорт≥в, а починаючи з третього-четвертого - з'¤вл¤ютьс¤ ознаки виродженн¤. ¬ –ос≥њ, де особливо за рад¤нських час≥в в≥дбувалась ц≥леспр¤мована "г≥бридизац≥¤" населенн¤ (¤к ≥ в багатьох ≥нших ≥мпер≥¤х) за початковими ф≥зичними, ≥нтелектуальними ≥ духовними здобутками, повинен настати пер≥од деградац≥њ в ус≥х сферах особистост≥, а за ним ≥ в сусп≥льному житт≥. ≈тноси-г≥бриди живуть в своЇму часовому вим≥р≥ не б≥льше, н≥ж г≥бриди-рослини. ¬ генетично не¤к≥сн≥ т≥ла "не вселити" досконал≥ душ≥ (на калькул¤тор≥ не реал≥зуЇш можливост≥ сучасноњ ≈ќћ).
ћожливо, що хтось, заперечуючи цей б≥олог≥чний аспект проблеми, посилатиметьс¤ на —Ўј. јле в —Ўј з самого початку з≥брались етн≥чно близьк≥ групи населенн¤, здеб≥льшого з романо-германськоњ г≥лки ар≥йськоњ раси ≥, окр≥м того, не мала м≥сц¤ навмисна г≥бридизац≥¤ населенн¤ дл¤ створенн¤ "совЇтського народу". ≤ все ж наплив в останн≥ дес¤тир≥чч¤ в —Ўј р≥зноетн≥чних елемент≥в з усього св≥ту повинен в недалекому майбутньому привести до тих же насл≥дк≥в, до ¤ких д≥йшла –ос≥¤. ѕ≥дтвердженн¤м ц≥Їњ тези Ї те, що ¤к ≥ в –ос≥њ, так ≥ в —Ўј майже в≥дсутн≥ своњ творц≥ ≥нтелекту ≥ духу! « ≥ншого боку, в —Ўј ≥ –ос≥њ дуже багато сп≥льних рис, ¤к≥ ≥ прит¤гують ц≥ дв≥ крањни одна до одноњ, ≥ протиставл¤ють њх в боротьб≥ за пан≥вне становище в св≥т≥.

ўе одним запереченн¤м викладеноњ тези може бути приклад Їврейськоњ нац≥њ, що не т≥льки не розгубила своњх найкращих рис, але й примножила њх, не зважаючи на багатов≥кове зм≥шуванн¤ з багатьма народами св≥ту. ÷е д≥йсно так, але це не суперечить дан≥й тез≥, бо Їврењ, ¤к високорозвинена нац≥¤, св≥домо чи нап≥всв≥домо провадили в≥дб≥р ¤к≥сноњ генетики. ™врењ одружувались або з представниками своЇњ" нац≥ональност≥, або ж з найб≥льш обдарованими представниками ≥нших, що дозвол¤ло ≥ дозвол¤Ї п≥дтримувати генетичний фонд на в≥дпов≥дному р≥вн≥. ¬ даному випадку можна сказати, що тр≥шки "¤ду" - це л≥ки, а багато - то смерть. “а шл¤х Їврейського народу можливий за на¤вност≥ можливост≥ вибору. «а тими ж законами "г≥бридизац≥њ" ≤зрањль в найближч≥ ≥сторичн≥ часи багато втратить з того, що мали ≥ мають переселенц≥ до своЇњ прабатьк≥вщини (на в≥дм≥ну в≥д тих, що розкидан≥ по всьому св≥ту, звичайно за умов збереженн¤ можливост≥ в≥дбору). ≤ все ж сказане не повн≥стю заперечуЇ можлив≥сть генетичного зм≥шуванн¤ народ≥в. «г≥дно з тими ж законами генетики результат залежить в≥д вибору батьк≥в. « ≥ншого боку, саме зг≥дно з законами генетики, можна зазирнути в минуле ≥стор≥њ народ≥в, прогнозувати майбутнЇ ≥снуючих ≥ можливост≥ виникненн¤ нових. ƒл¤ украњнц≥в генетично спри¤тливими е союзи з представниками ≥нших слов'¤нських народ≥в; за ними, хоч ≥ г≥рше - з представниками романо-германськоњ ар≥йськоњ г≥лки, задов≥льно - з ≥ншими г≥лками б≥лоњ раси ≥ небажано - з представниками жовтоњ, ≥ червоноњ ≥ чорноњ раси.
 
78. —клад морськоњ води - це ≥ Ї склад нашоњ кров≥. ћожливо, що склад кров≥ в≥дтворюЇ склад морськоњ води, бо житт¤ вийшло на сушу з океану; а може океани було створено п≥д майбутн≥й пос≥в житт¤?
 
79. ¬ 1930 роц≥ б≥л¤ острова Ўанц¤ на ƒн≥пр≥ знайдено кам'¤ну заст≥бку “рип≥льсько≥
культури (~5000р.д.н.е.) з тризубом. Ѕагато под≥бних знах≥док маЇ м≥сце в  риму.
 
80. ≤нший вигл¤д тризуба - це символ япон≥њ , зм≥ст ¤кого аналог≥чний - три в одному ≥ один в трьох (≥нша проекц≥¤).
 
81. ¬ ћоскв≥ можна зустр≥ти хрести з п≥вм≥с¤цем, що Ї в≥длунн¤м тих час≥в, коли пор¤д 3 православними церквами сто¤ли в ћоскв≥ мечет≥, а майстри, що њх будували, нер≥дко були одн≥ ≥ т≥ ж.
 
82. ƒо таких символ≥в сл≥д в≥днести з≥рку ƒавида, семисв≥чник, звиток “ори, ≤н ≥ янь, три кольоров≥ кола в одному та де¤к≥ ≥нш≥.
 
83. —л≥д окремо зауважити, що серед Ївропейських вчених багато Їврейського походженн¤, а њх внесок в науку XX стор≥чч¤ один з найб≥льших. ѕо коеф≥ц≥Їнту ≥нтелектуальност≥ Їврењ не в≥др≥зн¤ютьс¤ в≥д б≥льшост≥ народ≥в б≥лоњ раси, але можливост≥ реал≥зац≥њ ≥нтелекту в Їврењв завд¤ки висок≥й нац≥ональн≥й самосв≥домост≥ набагато вищ≥.  р≥м того необх≥дно зважати ≥ на те, що б≥льш≥сть вчених-Їврењв виховувалась в сусп≥льному ≥ ≥нтелектуальному середовищ≥ Ївропейських народ≥в.
 
84. ≤офе ≥ “имошенко родом з одного старовинного руського м≥стечка –омни, ≤офе був "батьком" рад¤нськоњ ф≥зики; по книгах “имошенко розраховують вс≥ сучасн≥ конструкц≥њ на м≥цн≥сть ≥ пружн≥сть в≥д комбайн≥в до косм≥чних апарат≥в.
 
85. „ехов говорив сам про себе, що в≥н з малорос≥в, з козацького роду; ƒостоЇвськ¤й походив з с≥м'њ св¤щенник≥в ≥з «ах≥дноњ ”крањни; Ѕулгаков народивс¤ ≥ вир≥с в  иЇв≥.
Ѕатьки „айковського родом з ”крањни. Ќа ”крањн≥ жила ≥ вс¤ р≥дн¤ композитора. „айковський часто прињздив в ”крањну, де п≥д впливом казковоњ природи народилось багато видатних твор≥в композитора.
 
86. ѕро цю негативну особлив≥сть сх≥дних слов'¤н говорив ще ћ.Ћомоносов, пор≥внюючи њх з н≥мц¤ми: "≈сли вз¤ть отдельного немца и отдельного росси¤нина, то первый - "баран", а второй - умница; но если вз¤ть дес¤ть немцев и дес¤ть русских, то первые - сила, а вторые - стадо баранов".
 
87. ѕри визначенн≥ рос≥йського етносу, ¤к московсько-ординського, мова не йде про конкретних рос≥¤н, а про ту етику ≥ мораль, про ментал≥тет, що з п≥двалин ќрди через тюрми ≥ зони випливли страшенним брудом в душ≥ населенн¤ колишнього —–—–.
 
88. якщо в одн≥й держав≥ об'Їднати два етноси, то зг≥дно з принципом  юр≥- ороленко, б≥льш сильний ≥ менш розвинутий духовно етнос обов'¤зково перемеле ≥нший, перетворюючи його структури в под≥бн≥ до своњх. …ого не зупин¤ть морально-етн≥чн≥ обмеженн¤, бо њх у нього немаЇ. ¬овк не питаЇ в≥вцю, чи хоче вона жити, нав≥ть ¤кщо це "найлюд¤н≥ший" вовк у св≥т≥.
 
89. —фера духовност≥ маЇ два полюси: позитивний ≥ негативний. ѕозитивний духовний досв≥д веде шл¤хом добра ≥ любов≥, духовноњ творчост≥ ≥ гармон≥њ; негативний - це досв≥д насильства ≥ зла, знищенн¤ всього св¤того, руйнац≥¤ гармон≥њ житт¤. ¬ одн≥й ≥ т≥й же людин≥ поЇднуютьс¤ здобутки ≥ першого, ≥ другого. якщо в≥дстежити будову духовноњ сфери людини з дит¤чих л≥т, то майже у вс≥х д≥тей цей досв≥д Ї позитивний, та коли дитина стаЇ дорослою ≥ вступаЇ в активн≥ стосунки в навколишн≥м св≥том дл¤ б≥льшост≥ духовний досв≥д стаЇ негативним. ўоб зм≥нити стан речей необх≥дно перебудувати духовну сферу сусп≥льства.
 
90. ћожна заперечити цю тезу на¤вн≥стю сусп≥льних, загальних дл¤ вс≥х етнос≥в ƒуховних ц≥нностей. ƒ≥йсно, багато духовних ц≥нностей Ї м≥жетн≥чними ≥, нав≥ть, планетарними, але твор¤тьс¤ вони в межах конкретного етносу, розповсюджуючись згодом на б≥льш широк≥ верстви населенн¤, з подальшим в≥дбором дл¤ загальнолюдських потреб. ¬ище уже йшла мова про те, що н≥чиЇњ духовноњ територ≥њ не буваЇ. ÷е те ж саме, що загальнолюдська власн≥сть - розкрадати Ї кому, а виробл¤ти н≥хто не хоче.
 

91. ћайже сто в≥дсотк≥в програмного забезпеченн¤ ≈ќћ в —Ўј розробл¤Їтьс¤ вих≥дц¤ми з —ерб≥њ та представниками слов'¤нських крањн колишнього –ад¤нського —оюзу, тобто тими, хто користуЇтьс¤ слов'¤нськими мовами в мисленн≥.
 
92. ќ. јсов в книз≥ "—лов'¤нськ≥ боги ≥ народженн¤ –ус≥" стверджуЇ, що книгу створили новгородськ≥ жерц≥. ќт т≥льки бук росте в  арпатахЕ
 
93. ярослав ћудрий видав јнну за корол¤ ‘ранц≥њ √енр≥ха ≤  апета. Ќа слов'¤нському ™вангел≥њ (так званому –еймському) давали  л¤тву при вступ≥ на трон корол≥ ‘ранц≥њ, ≥ цей звичай заснувала јнна ярослав≥вна.
 
94. јле дл¤ зм≥ни положенн¤ вектору моменту к≥лькост≥ руху планети необх≥дне надзвичайно потужне зовн≥шнЇ зусилл¤ косм≥чного масштабу, наприклад вплив ≥ншого небесного т≥ла, прим≥ром такого ¤к ћ≥с¤ць. ћожливо також, що це був про¤в пер≥одичност≥ взаЇмод≥њ «емл≥ з пол¤ми —онц¤.
 
95. ≈фект обертанн¤ сирого ≥ вареного ¤Їць, коли лише земна кора зм≥нюЇ своЇ положенн¤ в≥дносно ос≥ обертанн¤.
 
96. «а одною з верс≥й јтлантида ≥снувала в —ередземному мор≥, що було частиною јтлантичного океану ≥ охоплювало значну частину ѕ≥вн≥чноњ јфрики. «а ц≥Їю верс≥Їю останки јтлантиди необх≥дно шукати п≥д п≥сками —ахари.
 
97. ќдно ≥з значень слова рус - це поле, орач≥, село, хл≥бороби, сел¤ни, це т≥, хто вирощував "жовт≥ колоски", ¤к≥ так нагадували променисте сонце. "ра+ус"=сонце+промен≥=рус, рус¤вий
 
98. ƒв≥ тьми - це день Ѕога —варога, час прецес≥њ земноњ ос≥. ƒень —варога дор≥внюЇ приблизно 25870 рок≥в. «а цей час в≥сь земна об≥гаЇ по колу 12 суз≥рь. ¬ кожному суз≥р'њ в≥сь земна "перебуваЇ" близько 2156 рок≥в.
 
99. «а переказами р≥зних народ≥в ™вропи поблизу ѕ≥вн≥чного полюсу розташовувались к≥лька великих остров≥в, в тому числ≥: Ѕ≥лий (‘аворський), де володарював ¬ишень (¬севишн≥й); ¬еликий, де правив бог н≥чного неба («од≥аку) —варог; “ульський, що належав богу  овалю (≥ √ромовержцю) ѕеруну; а також «олотий - на чол≥ з богом —онц¤ яром. « острова “уле п≥шли зах≥дн≥ ≥ п≥вн≥чн≥ народи ™вропи, з ¬еликого - ≥ндо-≥ранц≥ ≥ тюрки, з «олотого - слов'¤ни ≥ з ‘аворського - угро-ф≥ни.
 
100. ≤ так скотину водили пращури наш≥, ≥ були батьком яром приведен≥ в  рай –уський; тому, що залишившись потерпали дуже в≥д ранн≥х холод≥в. ≤ тод≥ д≥йшли ми до цього м≥сц¤ (ѕричорномор'¤) ≥ оселились огнищанами на земл≥ –уськ≥й. ≤ так пройшло дв≥ тьми ( нига ¬елеса, –од ≤, 1, 2).
 
101. ¬ V≤-V тис. до н.е. ™вропа зазнала ще одного ≥нтенсивного похолоданн¤, ¤ке зак≥нчилось, в≥рог≥дно, потопом ≥ ≥ншими катакл≥змами з ≤V тис. до н.е. ¬ б≥бл≥њ це часи Ќо¤.
 
102. ¬≥дх≥д частини наших пращур≥в в ≥нськ≥ крањ в≥дбувс¤ в V≤ тис. до н.е. ј до того на теренах ѕричорномор'¤ уже ≥снувала писемн≥сть ( ам'¤на могила ≥ глин¤н≥ дощечки з написами, знайден≥ б≥л¤ румунського м≥стечка “ертер≥¤ ≥ датован≥ аж до ≤’ тис. до н.е.) ≥ орне землеробство, про що св≥дчать археолог≥чн≥ знах≥дки упр¤ж≥ на коней та вол≥в, а також серп ≥з спижу (бронзи) в Ќовгород-—≥верському район≥ „ерн≥г≥вщини в≥ком не менше 7000 рок≥в.
 
103. —еред племен, що прийшли в ≤ндостан були "крив≥" ≥ "драва", ¤к≥ ми знаЇмо п≥д назвою древл¤н ≥ кривич≥в.
 
104. ќпис ц≥Їњ под≥њ нагадуЇ б≥блейську легенду про Ќо¤. ћожливо, що це переказ одн≥Їњ ≥ т≥Їњ ж под≥њ, можливо, що щось под≥бне в≥дбувалось в р≥зних м≥сц¤х планети.
 
105. ¬олга зм≥нила напр¤мок своЇњ теч≥њ десь в ≤≤≤ тис. до н.е., коли завд¤ки ¤кимось катакл≥змам ћ≥от≥йськ≥ болота перетворились в јзовське море, утворилась  ерченська протока, а ¬олга стала впадати в  асп≥йське (’валинське) озеро-море.
 
106. «а ≥ншими легендами у Ѕогумира було багато д≥тей. ќкр≥м згаданих називаютьс¤  упальниц¤, –анниц¤, ¬ечорниц¤ ≥ ѕолудниц¤, а також ѕлуга, ѕодага ≥ ѕри¤. ƒо —≥ви ≥ –уса додають син≥в  ≥мара
(майбутнього пращура к≥мер≥йц≥в), —к≥фа (прабатька ск≥ф≥в) ≥  азара ( асара,  асака, —ака), що дав родов≥д народам сакськоњ групи.
¬ пошуках подружж¤ дл¤ своњх д≥тей Ѕогумир поњхав до св¤щенного дуба, де вноч≥, розпаливши вогнище, прин≥с жертви в честь бога ¬огню. ≤ тод≥ до Ѕогумира з'¤вились д≥ти бога ¬огню «оревик, ѕолуденник, ¬еч≥рник ≥ ѕ≥вн≥чник - охоронц≥ ≥ збер≥гач≥ чотирьох сторон св≥ту. «вали њх кумарами (юнаками) ≥ з≥йшли вони з хребта  умартаг, що з'ЇднуЇ гори яматау (п≥дземн≥) ≥ ≤Їрем≥ль (небесн≥, вир≥ю). «а ними з'¤вивс¤ —емаргл, а пот≥м ¬елес в супровод≥ д≥тей мудрец≥в, що мали вигл¤д ведмежат ≥ були душами семи з≥рок ¬еликоњ ¬едмедиц≥, за ≥менами  рив, ѕров, Ѕраг, јнт, ѕодач, јрк ≥ —ава. Ѕогумир повернувс¤ з ними в  айле-град ≥ одружив своњх д≥тей з д≥тьми бог≥в. ѕотомство д≥тей поклало початок багатьом великим родам ≥ народам.
 
107. ѕ≥зн≥ше хорвати в≥д≥йшли до  арпат, а пот≥м, п≥д натиском гот≥в (нащадк≥в ван≥в) на Ѕалкани.
 
108. ѕ≥д —емир≥чч¤м вважають район озера Ѕалхаш, хоча з цього приводу ≥снують ≥ ≥нш≥ верс≥њ.
 
109. ћожливо саме сини яруни заснували Ѕ≥лу ¬ежу, √олунь, в≥дновили  ињв, бо час приходу д≥тей Ѕогумира ≥ син≥в яруни приблизно один ≥ той же.
 
110. як уже говорилось, це протошумерський клинопис  ам'¤ноњ могили, що на р. ћолочн≥й неподал≥к ћелитопол¤.
 
111. ѕисемн≥сть трип≥льськоњ культури вплинула на спадкоЇмну, що носила назву руського письма ≥ ¤кою за арабськими дов≥дниками, користувались ще в ≤ тис. н.е. хозари ≥ готи. ѕерш≥ ™вангел≥њ ≥ ѕсалтир≥, задовго до  ирила ≥ ћефод≥¤ писались на глаголиц≥ - руським письмом.  ирилиц¤ цих двох в≥домих просв≥тник≥в - це не алфав≥т народноњ мови, а алфав≥т церковно-слов'¤нськоњ мови (що походила з батьк≥вщини просв≥тник≥в ћакедон≥њ) ≥ адаптованоњ з одного боку п≥д народну мову рус≥в, з ≥ншого - п≥д церковн≥ книги, написан≥ на грецьк≥й мов≥. ÷¤ синтетична мова мало впливала на кор≥нне руське населенн¤, але в значн≥й м≥р≥ позначилась на формуванн≥ в ’≤≤≤-’V в≥ках н.е. мови рос≥йськоњ, коли завд¤ки ц≥й писемност≥ ≥ христи¤нськ≥й рел≥г≥њ спочатку населенн¤ ћосковського кн¤з≥вства, а пот≥м ≥ дес¤тки народ≥в майбутньоњ ≥мпер≥њ переходили на державну мову.
 
112. ÷≥каво, що ≥ родов≥д Їврењв в —тарому «апов≥т≥ в≥драховуЇ тривал≥сть житт¤ пращур≥в сотн¤ми рок≥в, що наводить на думку про спор≥днен≥сть м≥фолог≥й Їврењв ≥ ар≥њв.
 
113. Ќа користь такого твердженн¤ говорить те, що легенди про Ѕогумира збереглись практично у вс≥х народ≥в ™вропи.
 
114. —воњ знанн¤ Ѕогумир отримав в≥д бог≥в, найб≥льше - в≥д ¬елеса. (звичайно, за легендою, авт.).
 
115.  оли мова заходить про походженн¤ гун≥в, то дехто з ≥сторик≥в в≥дносить њх саме до китайськоњ народност≥ "сюнну", хоча ц¤ ≥мпер≥¤ ≥снувала на три тис¤ч≥ рок≥в ран≥ше ≥ не могла бути джерелом руху народ≥в в ≤ тис. н.е.
 
116. якщо це так, то або описан≥ под≥њ в≥дбувались ран≥ше, або ќд≥н заснував јсгард майже на тис¤чу рок≥в п≥зн≥ше, бо п≥сл¤ Ѕогумира були јдвойн, “ро¤н, —амо, «ор¤н ≥ патр≥арх –ус, або другий –ус, ¤кий зустр≥вс¤ в јсгард≥ з ќд≥ном.
 
117. «а переказами ќд≥н був братом ƒво¤на.
 
118. Ќин≥ це величезне, малодосл≥джене городище јлтин-депе на п≥вдн≥ “уркменистану.
 
119. «а ц≥Їю верс≥Їю ≥мена јр≥¤ ≥ ћоска стали праобразами јарона ≥ ћо≥се¤. ѕ≥дтвердженн¤м ц≥Їњ верс≥њ Ї те, що по јвгустину "Ећанас≥¤ не спадкував "Ѕежана" - воно ж м≥сто Ѕет-—ана (’≤ ст.до н.е.) - бо воно Ї м≥сто ск≥фське —к≥фополь (округ √ал≥лењ). ћоже тому, що в √ал≥лењ жили нащадки ск≥ф≥в у ≤суса ’риста були син≥ оч≥, а його апостоли (вс≥ гал≥ле¤ни) в≥др≥зн¤лись в≥д родич≥в з племен ≥зрањлевих".
 
120. Ќа цей же час (≤≤ тис. до н.е.) приходитьс¤ ≥ друге вторгненн¤ ар≥њв в меж≥ ≤ндостану.
 

121. ѕеласги (пела+сги - морем народжен≥) - це филистимил¤ни Ѕ≥бл≥њ, п≥д контролем ¤ких знаходилась √ал≥ле¤ в ’≤≤≤-’≤≤ в.в. до н.е. культура пеласг≥в в≥дстежуЇтьс¤ в≥д ƒунаю, через “рою, до ѕалестини. Ѕлизьк≥ пеласгам тирсени м≥грували в ≤тал≥ю ≥ стали етрусками, народом, що заснував –им в754р. до н.е.

≤снуЇ ≥ ≥нша верс≥¤ заснуванн¤ –иму. ѕо стародавн≥й легенд≥ –им заснували сини "вовчиц≥" (волхви!) –ењ —≥льв≥њ (на проторуськ≥й мов≥ волхв - вулф - вовк) –ом ≥ –омул. ¬≥домо також, що ще до недавн≥х п≥р серед ≥тал≥йц≥в ходила легенда, зг≥дно з ¤кою –им заснували руси ≥з-за ƒн≥пра, ≥ що перш≥ римл¤ни були рус¤в≥. ÷¤ легенда може в≥дображати д≥йсн≥ ≥сторичн≥ под≥њ, бо на той час в межах ƒесни, —ули ≥ ¬орскли мешкали с≥вер¤ни, з ¤кими в багатьох автор≥в пов'¤зана назва –усь, а два старовинних м≥ста "п≥дозр≥ло" нос¤ть назву –ом-ни ≥ –ом-а-дан. «а ¬елесовою книгою ц¤ територ≥¤ входила в баготов≥кову державу –усколань, столицею ¤коњ пер≥одично були Ѕ≥ла ¬ежа на ƒону та √олунь ( олунь) на ¬орскл≥.
122. –ус≥ завжди була туга за ƒунаЇм; багато м≥ф≥в слов'¤нських пов'¤зано з ƒунаЇм.
 
123. Ѕатько –ус, праправнук ƒво¤на, правнук “ро¤на, онук —ама ≥ син «ор¤на був другим –усом. ѕерший –ус був сином Ѕогумира ≥ жив на 2000 рок≥в ран≥ше.
 
124. ѕатр≥арх јр≥й мав пр≥звисько ќседень - ћудрець. ¬ легендах германських ≥ скандинавьких народ≥в в≥домий п≥д ≥менем бога “ора. —еред протослов'¤н в≥домий б≥льше п≥д ≥менем вожд¤ к≥ммер≥йц≥в “аргита¤ (“ор-гита¤). «а ск≥фською легендою у “аргита¤ (1524р. до н.е.) було три сини:  олоксай, Ћ≥поксай ≥ јрпоксай. ¬≥д  олокса¤ п≥шли пара-лати, в≥д Ћ≥покса¤ - ск≥фи, в≥д јпроксал - катиари (тр≥сп≥њ). «а ц≥Їю ж легендою (записаною √еродотом) ск≥фам упали з неба плуг, ¤рмо, секира (сокира) ≥ чаша. ¬они були так≥ гар¤ч≥, що њх зм≥г вз¤ти в руки лише  олоксай, що став вождем ск≥ф≥в - землероб≥в. ѕо т≥й же легенд≥ јрпоксай заснував “рою.
 
125.  ожний народ, вит≥снений з своЇњ природноњ н≥ши, шукаЇ под≥бну: землероб - дл¤ землеробства, риболов - дл¤ рибальства, коч≥вники - де пасти худобу.
 
126. –усколань в≥дома ≥ за грецькими л≥тописами , але б≥льше ¤к јртан≥¤ - земл¤ хл≥бороб≥в (артос - хл≥б, грецьке). ¬ IV ст. до н. е. –усколань - јртан≥¤ входила в склад ск≥фськоњ держави з столицею Ќеапол≥-—к≥фському (Ќовгород≥). √реки под≥л¤ли —к≥ф≥ю на ск≥ф≥в - орач≥в, царськ≥х ск≥ф≥в землероб≥в ≥ кочових. √еродот посел¤Ї царських ск≥ф≥в в √ерах, куди можна добратис¤ за сорок дн≥в на п≥вн≥ч по Ѕорисфену (ƒн≥пру). ÷ю територ≥ю займали с≥вер¤ни, вони ж "артос", артанц≥, хл≥бороби. ƒо ск≥ф≥в - землероб≥в в≥дносилис¤ пол¤ни - сонцепоклонники, столицею ¤ких було м≥сто √елон. ћожливо, то була √олунь на ¬орскл≥, можливо це був до≥сторичний  ињв, що в своњй ≥стор≥њ мав к≥лька назв.
 
127. Ќаприк≥нц≥ I тис.д.н.е. , на початку I тис.н.е. вони повернулис¤ в ѕричорномор'¤ уже п≥д назвою гот≥в (год≥в).
 
128. ѕ≥зн≥ше словени п≥д натиском гот≥в в≥д≥йшли на ≤льмень ≥ в земл¤х ¤г≥в заснували —лавенськ, але не затримались там ≥ в≥д≥йшли в  арпати
 
129. « часом —лавенськ був зруйнований ¤гами ≥ в≥дновлений лише в середин≥ першого тис¤чол≥тт¤ уже п≥д назвою Ќовгорода.
 
130. ћаютьс¤ на уваз≥ племена, що жили б≥л¤ —урожа ≥  орсун¤, заснованих за час≥в –уськолан≥ в  риму (VIII ст.д.н.е.).
 
131. ћарк≥ан ≥з √ераклењ ѕонт≥йськоњ в 400р.н.е. визначав розм≥ри —к≥ф≥њ ¤к п≥втори тис¤ч≥ к≥лометр≥в на п≥втори тис¤ч≥. —к≥ф≥¤ мала 53 м≥ста ≥ 56 племен.
 
132. “од≥ ж руси (за ¬елесовою книгою ) ходили на ¬авилон ≥ ™гипет
 
133. ¬ хазарському каганат≥, до складу ¤кого входила ≥ частина угро-ф≥нських племен з —ереднього ѕоволж¤, головним богом був ягве, що зг≥дно з Ѕ≥блею, весь час "вимагав" жертвоприношень. ¬ "¬елесов≥й книз≥" сказано: "Ѕоги рус≥в не беруть жертв людських, а вар¤ги( вар+¤ги- угроф≥нськ≥ прибалт≥йськ≥ народи) ≥ алани принос¤ть жертви людськ≥". ѕрих≥д вар¤г≥в з Ќовгорода на –усь призв≥в до встановленн¤ жертвоприношень ≥ в  ињвськ≥й –ус≥, заборонених знову з приходом христи¤нства.
 

134. ƒл¤ тих читач≥в, що ц≥кавл¤тьс¤ своњм походженн¤м в≥д конкретного плем≥нного роду (за м≥сцем проживанн¤ д≥дус≥в ≥ бабусь, а також њх р≥дних) можна навести приблизну географ≥ю розселенн¤ слов'¤нських ≥ руських племен на ≤’-’ ст.н.е.:
-по ƒунаю: серби, хорвати, словени ≥ словаки;
-по ƒн≥пру: пол¤ни ≥ с≥вер¤ни;
-по ƒону ≥ ƒонцю:с≥верени, аси, руси;
-по  убан≥: касоги;
-по ќц≥: в'¤тич≥;
-по —ожу: радимич≥;
-по Ѕерезин≥ ≥ ¬ерхньому ƒн≥пру: дрегович≥ ≥ кривич≥;
-по Ќ≥ману: лотва; -по ¬≥сл≥: помор¤ни, ку¤ви, л¤хи, велик≥ ≥ мал≥ пол¤ни, пруси, дул≥би;

-по ƒн≥стру ≥ ѕруту: б≥л≥ хорвати, т≥верц≥;
-по Ѕугу: углич≥, бужани; -по ¬олхову: словени (а взагал≥ - це територ≥њ угро-ф≥нських племен корс≥, ≥льм≥в, вес≥ ≥ жмуд≥) ;-по «ах≥дн≥й ƒв≥н≥: полочани ≥ кривич≥;

-по ќдр≥ ≥ ≈льб≥: чехи, лужськ≥ серби, помор¤ни, моравц≥.

 
135. Ќеобх≥дно зауважити, що слов'¤ни ≥ руси - це (за ¬елесовою книгою) дв≥ р≥зних етн≥чних групи, що перетинаютьс¤ в межах сучасних ”крањни ≥ Ѕ≥лорус≥њ. ƒо слов'¤н додатково вход¤ть серби, хорвати, протоболгари, словени, словаки, чехи ≥ пол¤ки, що сформувались з приходом ≥нських ар≥њв ≥ не Ї русами. ¬ той же час де¤к≥ народи (частково п≥вн≥чно-кавказьк≥-так≥, ¤к алани, протошведи, протонорвежц≥, протопруси, протолитовц≥) Ї русами, але не Ї слов'¤нами. “ак, в ¬елесов≥й книз≥ мова йде про сутички слов'¤н з аланами.
 
136. « ¬елесовоњ книги вит≥каЇ, що основною мовою на –уськолан≥ була протогерманська, вона ж проторуська, ≥ що ц¤ мова в≥др≥зн¤лась в≥д тоњ, що принесли з собою племена ѕатр≥арха јр≥¤ через ƒунай ≥  арпати.
 
137. √еродот називаЇ ск≥ф≥в-хл≥бороб≥в (с≥вер¤н) сколотами (грецьке-часток≥л, огорожа навколо поселенн¤). ¬они ж скоти в Ѕритан≥њ. ¬ переклад≥ з грецькоњ ск≥ф-сердитий, похмурий, суворий. ѕо латин≥ severi- с≥верени √еродота. Ўотландц≥ ≥ зараз називають себе "скотами"-скитами. —тародавн≥ кельти прийшли в ¬еликобритан≥ю з ¬еликоњ —кит≥њ - це √еродотов≥ сколоти, вони ж кельти. ¬они ж (за переказами) спорудили знамениту обсерватор≥ю "—тоухенджа".
 
138. ѕерша хвил¤ чех≥в (племена ўека) ≥нських ар≥њв прийшла в  арпати ще в IV тис.д.н.е. “од≥ ж в  арпати прийшли хорвати (’орив) ≥ ку¤ви ( ий). „астина цих племен залишилась на –ус≥ (хорвати на  убан≥ ≥ в ѕриазов'њ, чехи по ѕрип'¤т≥, ку¤ви на ƒн≥пр≥). ¬ середин≥ першого тис. д. н. е. п≥д натиском к≥ммер≥йц≥в до  арпат в≥д≥йшли ≥ вони. ÷е була друга хвил¤ переселенн¤, а третЇ в≥дбулось в V ст.н.е.
 
139. ѕ≥д гунами в ¬елесов≥й книз≥ виступають р≥зн≥ племена , але найчаст≥ше це Їгуни (угро-ф≥нськ≥ племена) в союз≥ з тюрськими , що зм≥нили в ѕоволж≥ ас≥в ќд≥на , та готи.
 
140. ћова йде про в≥йну ант≥в з обрами в 602 роц≥. ¬важаЇтьс¤ , що обри прийшли з —ирдар'њ , р¤туючись в≥д експанс≥њ тюрк-ют≥в.
 
141. ¬ ¬елесов≥й книз≥ про ц≥ под≥њ говоритьс¤ наступне:
"...™сь ми ƒажьбогов≥ онуки ≥ не см≥Їмо нехтувати слави нашоњ ≥ запов≥т≥в... —е ж бо јнти були по –уськолан≥ , а вдавнину були ми –уси. —е ¬олинь була попереду ≥ била ворог≥в , бо хоробра Ї; та ¬олинь найперша родом Ї. ≤ осе п≥дпор¤дкувалась вона ≥ анти ћезамиров≥ , ≥ отримали перемогу над годами ≥ розтрощили њх на двоЇ. ≤ тод≥ годи з≥бралис¤ з Їгунами ≥ з ними на отц≥в наших напали ≥ були розбит≥ ≥ знищен≥. ј по них прийшли обри... ≥ тод≥ синЇ море в≥д≥йшло в≥д –ус≥".
 
142. –≥д Ѕ≥ло¤р≥в походив в≥д союзу род≥в Ѕ≥логор≥в ≥ јр≥¤ ќседн¤ - роду яр≥в.
 
143. якщо вз¤ти за нульовий той мерид≥ан, що проходить над –уссю.
 
144. ÷е не значить, що роз≥п'¤ти в чисто ф≥зичному зм≥ст≥.
 
145. ≤снуЇ верс≥¤, що Ѕус прибув на умовлене м≥сце дл¤ переговор≥в з ¬≥н≥тар≥Їм
 
146. ћожливо , що ћоскву заснував в 603 роц≥ кн¤зь ћосх (ћоск) , але ¤к стверджують л≥нгв≥сти назва ћоскви угро-ф≥нського походженн¤ , тому б≥льш ймов≥рно , що ћосх зробив це угро-ф≥нське селище своЇю столицею , кн¤жим городом.
 
147. ѕерший Ќовгород був побудований в “аврид≥ ще в III ст.н.е. ≥ називавс¤ Ќовгород-—к≥фський (Ќеаполь -—к≥фський).
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
¬ початок
Хостинг от uCoz