На початку третього тисячоліття (2001-2003 р.р.) від народження Христового, епоху Риб змінить епоха Водолія. Земна вісь ввійде в сферу дії нового зодіакального сузір’я, в якому Господарем є Уран. Закінчується епоха впливу Сатурна і черговий етап в розвитку людства згідно з вірою наших пращурів, ведичною вірою, в епоху Риб господарює Чорнобог.

В священній книзі арійських народів „Велесовій книзі” сказано: „І ось Мати Сва співає про день той”. І ми чекаємо Час Той, коли почнуть обертатись колеса Сварога. Цей час настає (Книга Велеса, Троян III, 3-2). Згідно з календарем Божа (Буса Білояра) в 386 році нашої ери почалась Ніч Сварога, люта епоха Риб для слов’ян. Зупинилось Старе і почалось обертатись Нове Колесо Сварога, позначене непримиренною боротьбою Пітьми і Світла, падінням і злетом Духів Людства при загальній тенденції її занепаду.

Величина місії Ісуса Христа, що мала планетарне значення, не отримала логічного завершення, це під нашарування догматів „церковних пророків” християнство поступово перетворювалося в формальне, схоластичне вчення, а християнські церкви в усіх модифікаціях в служниці капіталу і державних егрегорів. Подібної катастрофи зазнала і спроба поновлення устоїв духовності, яку зробив пророк Мухаммед, заснувавши нову мусульманську релігію. Але на відміну від християнства, мусульманство виявилось більш приземним і не створило тої трансфізичної надбудови, яка характерна для християнства.

На протязі епохи Риб стрімко розвивалось друга складова „Троїці” - інформаційна, але не в повному обсязі, лише з акцентом на складову руйнації духовних устроїв суспільства і середовища існування людства взагалі. Найбільших успіхів людство досягло під час в аспекті власного самознищення. Розвиток суспільства будувався на системних законах капіталу, серед яких панує закон „прибутку”. Максимального прибутку можна досягти лише на обслуговані загальної для всіх людей сфери фізіологічних потреб, а тому сучасне суспільство будується не на каміннях духу, а на задовольнянні потреб тіла, його тваринної суті. Не тіло обслуговує душу, а душа стала рабинею тіла. Водночас така будова суспільства призводить і до руйнації третьої складової „Троїці” - фізичної. Спостерігається генетичне і фізичне відродження найбільш розвинутої інформативно складової частини планетарного суспільства - білої раси, а саме суперхристиянського етносу.

Казав Ісус Христос: „не по словах, а по справах їх познаєте їх”. І, якщо на початку християнство було потужним символом духовного сходження людства, то завдячуючи церкви всі ознаки його духовного і фізичного відродження, розтління руйнації. В тому вигляді в якому знаходяться сучасні християнські церкви, вони вичерпали себе, бо не можна, як казав Ісус Христос, служити одночасно богові і мамоні, не можна рятувати однією рукою, коли інша топить. Тож на початку третього тисячоліття маємо від’ємну народжуваність в країнах білої раси, об’єднаних в суперхристиянській етнос, подвійну мораль до своїх і чужих, руйнацію духовного і матеріального середовища під гаслами глобалізації економіки, культури, суспільної моралі.

Та знову повертаються Колеса Сварога, приходить епоха Водолія, в якій відбувається зміна Богів, і зміна напрямку розвитку суспільства. Як слідує з віри наших пращурів на зміну Чорнобогу приходить Кришень, який в епоху Водолія виливає нове ведичне знання, наповнює „сонячним змістом”. Тож маємо переглянути ті постулати, що призвели до нинішнього стану суспільства, залишивши і об’єднавши, як єдине вчення Великих пророків Людства. Маємо побудувати нову систему цінностей, взявши за основу „Нагорну проповідь” і заповіді Ісуса Христа і доповнивши їх заповідями Будди, Заратустри, Мойсея, Мухаммеда . Маємо за заповітом „Патріарха Арія” повернутись до ведичної віри, віри своїх пращурів. Маємо навіки жити за Заповідями Божими в гармонії з навколишнім Всесвітом, в суспільстві, в якому не душа обслуговує тіло, а тіло служитиме душі, з розумінням своєї сутності і сутності свого буття на шляху сходження до Горнього до Вишнього.

Близько 2000 років до нової ери більша частина арійських племен під проводом Арія і його синів Тура і Сармата пішли з Семиріччя на Прабатьківщину. Наприкінці свого життя Арій отримав від бога Сварога „Заповіт аріям”. В Книзі Велеса в дощечці Род III сказано:

„Створені ви з праху земного. І будуть про вас казати, що ви сини Творця, і станете ви як сини Творця, і будете як діти мої, і Даждьбог буде батьком вашим! І його ви маєте слухатись, і Він вам укаже, що вам мати, і про те що вам робити, і як говорити , і як творити.

І ви будете народом великим, і ви станете над світом, і підкоряться вам роди інші, які видобувають свої сили з каміння, і творять чудеса - повозки без коней, і роблять різні чудеса без чарівників.

І тоді всякий із вас буде ходити як чарівник, і прожиток для воїнів буде створюватися за допомогою заклинань. Але воїни стануть рабами багатослів’я. І від багатьох тих слів ви облишитесь мужності і станете рабами данини і золота, і за золото будете продаватись ворогам.

І тоді Боги скажуть вам: „Любіть Заповіт батька Арія. Він для вас - світло зелене і життя! І любить друзів своїх, буде життя мирним між родами.”

І відійдете ви від віри предків і будете служити чужим богам, та буде нове явлення Заповіту і буде повернення до віри батьків.”

Вірою наших пращурів була Віра Ведична. Основні закони принципи і догмати Ведичної Віри подані в Велесовій Книзі.

Полярність сина бога в просторі і часі відображаються символами „він - вона”, „ін - янь”, в протилежності активного і пасивного, „Чоловічого і Жіночого”, Світа і Пітьми.

В кожному своєму проявленні Сварог виступає в іпостасях Білобога і Чорнобога; і кожна іпостась Бога Сварога троїчна по своїй природі, бо єднає світи Наві Праві і Яві. І кожна іпостась явленного Сварога проходить в часі етапи народження, стійкості і згасання. Розмаїття задумів Божих і подій в світі Явленному відображаються „Книгою перемін”.

На протязі одного космічного циклу Рід - Сварог, приходив до нас в світ земний Вишнім, Кришнем, Колядою, Велесом. Сходження Бога на Землю - Його сини єдині з ним, Його проявлення в світі земному, через свої Образи являє він волю свою, Закони Праві.

Кожне з імен Бога - одна з його якостей, істинне ж ім’я Всевишнього, що поєднує всі якості - невимовне. Бог і один і числовий водночас. Се ж бо тайна велика є „Бо ж Сварог це Перун і Світовид, і вони в Сварозі і обидва Білобог і Чорнобог борються і їх Сварог держить, аби цьому світу не бути поверженому” - сказано в „Книзі Велеса”. І в множені ликів Бога дається зоряний закон.

Зоряний Закон - це Правь світу Явленого і Навь Світу Духовного, посмертного. Праві підкоряються небо та Земля. І той, хто розуміє Правь, розуміє минуле і знає майбутнє. Зоряний Закон - це Закон Троїці: Яві, Наві і Праві, сутність якого розкривають три великих закони Праві: Закон Роду, Закон Велеса і Закон Коляди.

Закон Троїці - це закон трьох головних сил, що утворюють життя і його течею. І за кожною з цих сил, за кожним Богом і Духом стоїть своя космічна сутність - Сила, а тому Зоряний Закон відображається „Трисилом”, Трисулом, або Триглавом.

Перший закон Праві - Закон Роду, Закон Сварога, Бога Сина.

Рід народив, створив Всесвіт Світ Явлений. Рід народжував, народжує і буде, народжувати Всесвіт. Він відокремив Буття від Небуття, Явь від Наві, і від Праматері, і тим визначив шлях Праві. Тільки шлях Праві веде до Всевишнього. Всевишній безмежний і нескінченний, бо Він поза Простором і поза Часом. Він поза нами і в Нас, і для нас обмежених Він недосяжний. Але для преображених, що вийшли за межі Яві, зробивши крок в буття Наві - Він стане Сутьнім. Він за межами Світу і Часу, але обіймаючи їх Він сам Світ і сам Час. Він створив Простір і Час, початок і кінець, продовження і мету. В повноті своїй Він недосяжний і непізнаний обмеженим людським розумом. Але людині дано пізнати його проявлення, втілення на землі, Його сходження. Людині дано усвідомити Закони Буття Всесвіту, мету існування Всесвіту і свого власного буття. Через явлення в Роді Всевишній дав людям Закон Велеса - Закон Коловороту.

Закон Коляди - це закон розвитку, еволюції, це закон Самсари, це вчення про Велике Коло, про День і Ніч Сварога, про коло, що розділене на 12 зодіакальних епох.

За День і Ніч Сварога земна вісь проходить по всьому Зодіаку і повертається назад. Нині людство живе в переломну епоху, коли вісь земна покидає знак Риб і переходе до знаку Водолія. В епоху Риб, в епоху Роду відбувається руйнація старого і народження нового світу. В епоху Водолія Кришень виливає з чаші, наповненої сонячною медовою Сурією, Ведичне знання; в епоху Козерога на землю сходить Індра (Числобог, Перун, Прометей), Поновлюючи Закони Кар(м)и; в Стрільці володарює Бог Сонце Хорс, в Скорпіоні зходить Скіпер-звір. В Терезах володарює(господарює) Велес, в Діві - Мая (Мати Божа, Покрова), у Льві - Даждьбог. В Ракові сходить Кришень в образі Коляди, в Близнюках прилітає Мати Сва (Слава) і народжуються Леля і Полель (Дана, Сіріус), в Тільці Лада передає Богумиру тайну приготування - Сур’ї, в Овні - Білояр Даждьбог перемагає Чорнобога Камня, після чого відбувається Великий Потоп, Чорнобог змінюється Білобогом і Рід відроджує Світ знову.

Що є душа? Це те що робить людину живою. Те в чому поєднані наші думки і почуття. В душі народжується любов і через неї ми пов’язані з Всевишнім. В книзі Велеса (Род 4) сказано: „І ми на землі, як іскра. Як іскра господня, як промінь світла, промінь Господа. Майя народжує матеріальний Всесвіт по велінню Всевишнього. Всесвіт створює Майю і робить всесвіт живим, Вселяючи в матеріальні тіла душі, іскри Божі. І через іскру Божу Бог завжди присутній в серці людини...” І далі в тій же книзі говориться: „...І ми відали, як пити Сур’ю, і йшли до січі і там отримали напій інший створений Богами. І він буде нам як Жива Вода в час великої тризни... Піде від нас іскра, і загинемо в пітьмі”.

Все проходить в цьому світі. Явь - матеріальний світ - пронизана смертю. Все матеріальне смертне, як і наше тіло, як і весь Всесвіт. І лише душа безсмертна. В „Книзі Велеса” читаємо:”...І так проголосили ми славу Богам, які є Батьки наші, а ми Сини їх. І будемо достойними Їх чистотою тіла і душ наших, які ніколи не помруть. І не вмирають вони в час смерті наших тіл (Книга Велеса, Рід Ш).

Мати Сва (Слава) сіяє в Хмарах, як Сонце, і сповіщає перемоги і загибель, але ми цього не боїмось, бо маємо життя вічне, і ми повинні турбуватись про вічне, тому що земне проти нього - ніщо (Рід ІУ).

Шлях Праві це шлях до Бога, шлях у відповідності з призначенням на Землі. Шлях Праві - це шлях духовного зростання, це життя по правді, відповідно з ведичними законами і підтримка кастовості суспільства і вічової влади. За Вересовою книгою князі і вожді мають вибиратись вічем - всіма дорослими. „...І ось в старі часи багато родів мали вождів, яких вибирали старійшини на вічі. І ми мали князя, який обирався на сім коло (сім років). І всяким родом правив чарівник, і жертви творив. І всякий рід мав старого чарівника, який на Родогощі служив. І це було Прав’ю.

Перша ступінь - це служіння рідним і суспільству.

Друга ступінь - це шлях знання, шлях пізнання Законів Буття. Але шлях пізнання звивистий : те, що сьогодні істина - завтра неправда; а тому важливо, щоб людина мала чисте серце і йшла під проводом вчителів добра і світла. І якщо на цьому шляху людина уникає спокуси пустого мудрування, не загордилась, усвідомила малість своїх знань і те, що є непізнаваєме, безмежне; те, що за межами нашого світу; зрозуміла, що у Світі є Причина, то така людина наблизилась до третьої ступені.

Третя ступінь - це шлях оволодіння знаннями духовними. Людина обирає духовного наставника - вчителя і стає послушником - учнем. Після цього людина стає сама духовним вчителем, волхвом, чарівником, або священником.

Найвища ступінь - четверта. Той, хто зійшов на неї, стає учителем учителів; тим, хто будить Волю Людства, Побудом, Буддою. Побуд - це духовний Вчитель, що став просвітленим. Побуд може піти з Землі для служіння Всевишньому, може повернутись на Землю, щоб нести Слово і Волю Всевишнього.

Шлях очищення - це шлях прийняття рішення, це підготовка до духовного контакту з Всевишнім через піст ( фізичне очищення), усамітнення (очищення свідомості) і сповідь (духовне очищення). Тривалість і глибина очищення залежить від ступеню сходження людини до Всевишнього, від Шляху Праві. Шлях очищення - це шлях жертовності і прощення, це глибинне усвідомлення важливості і необхідності пройти призначене, це життя за заповідями Божими: не нашкодь, не бери чужого, не прелюбствуй, не бреши, не пий спиртного і не вживай наркотиків, не принось неправдивої клятви, не лицемір, не переступай межу людської сутності, не зраджуй, відносься до інших так, як хочеш, щоб відносились до тебе, люби Господа.

Перша Троїця - Троїця творіння: Бог (Всевишній), Бог - Син (Сварог, Рід) і Дух Святий (Мати Сва). Бог - Всевишній - один і єдиний, в проявах Бога - Сина - чисельний. Син Бога народив все сутнє, тому Він Рід. Син Бога створив Сваргу і народив світ явлений - Майю. Всевишній робить Світ Явлений живим, вселяючи в матерію душі, іскри божі, а тому Бог є Дух.

Друга Троїця - Троїця будови Всесвіту: Яв, Правь і Навь. Явь - це світ матеріальний, Прав - це закони розвитку Всесвіту, його інформаційна, ментальна сутність; Навь - світ богів і світ Духу. Троїнні боги, Всесвіт і людина. Троє в одному і одно обіймає трьох.

Третя Троїця - три основних Закони буття Всесвіту: Закон Роду, Закон Велеса і Закон Коляди. Рід народжує - це буття, це творіння Всесвіту в минулому, сучасному і майбутньому. Закон Велеса - це закон життя, руху; це перетікання Яві в Навь і Наві в Яв, зміна Батька Сином. Закон Коляди - це вчення про Велике Зоряне Коло, про Коло Самари людей, богів, Всесвіту. Це Закон Долі (Кар(м)и), це шлях Дао (шлях даний).

Четверта Троїця - це три іпостасі розвитку, еволюції богів і Всесвіту. В першій іпостасі Бога Сварога Всевишній створює Всесвіт, в другій - Бога Перуна - підтримує буття і еволюцію Всесвіту, в третій - Бога Велеса - забирає енергію, відкриваючи двері з Яві в Навь. Це Білобог, що створює, це Білобог в рівновазі буття з Чорно богом, це перетворення Білобока в Чорнобога при згасанні, руйнації створеного; це закон „він - вона” (ін - янь), це закон заперечення-заперечення.

На шляху Творення Всесвіту Яві Бог-Син за законами Праві в перший день створює Абсолютний Розум - закони Світу Яві.

Абсолютний Розум - це Закони і принципи побудови, народження, розвитку і еволюції Світу Явленого: це першоструктури, що відтворюють безмежне число разів заповнять і сформують Світ Яві; це Зерна Посіву, Єства, Пламена, Початки, Будівники, Числа, Форми і Неформи, Сили і Сутності.

Коли Розум готовий - Пітьма (Світ Наві) випромінює Світло і Світло кидає Промінь; і тоді Зародок згущається в Світову Кулю. Триєдиний Бог-Син опускається в Лоно Праматері (в Космічні води) Всесвітній Розум просинається і перетворюється в спіральний Вихор (Сваргу), що рухає Всесвіт. Матерія стає живою. Життя передує формі і переживає останній атом при згасанні Всесвіту. Бог-Син пряде живу тканину, верхній край якої прикріплений до Духу (світла Світу Наві), а нижній до тіньового краю, до Предвічної Матері. І тканина ця є Всесвіт витканий з двох світів, двох сутностей воєдино злитих за законами Праві. Тканина розростається коли подих Вогню над нею, скорочується і розпадається, коли Подих Праматері торкається її. Тоді Сини роз’єднуються і розсилаються, розчиняються, щоб повернутись в Лоно Матері при згасанні Великого Дня, щоб знову з’єднатись з нею.

Світловий Вихор несе програми розвитку Світу Явленого. Програми стають активною силою - Фохатом, енерго-інформаційним приводом Всесвіту, тканина стає твердою. Фохат-Промінь є Кінь, а Думка -Програма - його Вершник. Фохат розмножує мале проміння, Він скликає і несе іскри в Світ Яві, поєднує їх і створює зачатки Зоряних систем-колес в шести напрямках простору.

На другий день шляхом диференціації нерозділеної живої тканини Бог-Син створює чотири стихії : плазму (вогонь), гази (повітря), рідини (воду) і кристали (землю) - чотири стани проявленої матерії, як образ мовчазного нерухомого Духа.

На третій день Бог-Син приводить Всесвіт в Рух, наділяючи його властивостями і почуттями.

На четвертий день Бог-Син створює форми : мінерали і матеріальні тіла.

На п’ятий день, коли Земля готова, сонячним проміння іде посів біологічного життя через воду. Сонячне проміння і вода - це дві стихії, що народжують життя у Світі Явленому. Спочатку рослини, потім комахи і тварини.

На шостий день Бог-Син народжує богів, як своє продовження в Світі Яві, відповідальних за втілення Задуму Божого, за розвиток і еволюцію.

В сьомий день по образу і подобі триєдиної природи своєї Всевишній в іпостасі Бога-Сина готує тіла людські - помешкання для синів Божих. І після їх готовності сини Божі опускаються і перебувають в них.

І ті, у кому присутній Дух Божий, стають вчителями, поводирями людей будучи ними самими. Всі інші, хто несе в собі іскру Божу, мають пройти довгий шлях навчання, становлення і сходження до Горного до Вишнього. Бог-Син створив Всесвіт будучи Ним Самим, людина вчиться творити і творить нові світи в світі явленому.
Все у Всесвіті змінюється, тече, розвиввається: батька змінює - син, а донька - матір. Змінюють один-одного боги і люди. Тривалість життя відповідає тривалості Задачі, що стоїть перед ними (і їм призначена). І як смертні одні, так смертні і інші, як і все у Світі Явленому. Безсмертні лише душі, що в кожному новому втіленні підіймаються по важкому шляху навчання і усвідомлення сутності буття, на шляху сходження в дусі до Горного до Вишнього.

Всевишній - Єдиний Бог, Бог світів Наві, Праві і Яві.

Сварга, Бог-Син, Рід - Бог Світу Явленого, астральний вогонь, бог Зодіаку.

Змішані за поняттями Всевишній і Сварог: Родогощ, Кришень (Крішна), Вишень (Вішна), Цур, Сур (Сур’я), Сваржін - бог Вогню (Агні).

Мати Сва (Птаха Сва, Слава) - несе енергію і керує вітрами (енергію, поєднану з інформацією, розумом). Вона ж Дух Святий (голуб, що опустився на плече Ісуса Христа в Євангіліє), що робить матерію живою.

Світовіт (Святовіт) - світло життя, іскра божа, дух божий, бог неба і світла, чотириликий бог, Промінь творення, Фохат.

Покрова (Дана, Лада, Берегиня) - мати Землі, Божа Мати, вода-мати, богиня життя, води течії, еволюції.

Велес (Шіва, Одін) - стоїть на межі Яві і Наві, бог мудрості, провідник в Світ Наві; бог Сонця, що заходить, брат Хорса.

Даждьбог (Хорс, Ярило) - Сонячний бог. Даждьбог - бог Сонячної системи, Хорс - бог сонячного диску, Ярило (Яр) ­- бог-руйнівник, весняний Велес.

Див (або Чорнобог - Дий, або Білобог - Див) - переважаюче крило Сварога-Роду, бог осяйного неба (Див), бог підземного царства (Дий).

Яма (Богумир - цар пастух золотого віку) - Яма - бог Наві.

Індра (Числобог, Перун) - бог, що дає життя, повертає колеса часу (коловорот), тримає в руках Сваргу, слідкує за світовим порядком, бог грози, відповідає за Кар(м)у, відраховує дні Самсари.

Сімаргл (Вогнебог, Сваржич) - бог вогню, бог семи зірок, семи ярил.

Дідух (Коляда, Вишень) - бог Місяця. Місяць поєднує вогонь і воду.

Мара - богиня холоду, зими, спеки, несприятливих обставин.

Вирій - світ Наві.

Вій (Ваю) - бог вітру.

Прадерево - Чумацький Шлях, Галактика.

Зоря - Венера

Сободай - Юпітер

Полель - Сіріус

Золотий плуг - Оріон (Білояр, Сімаргл)

Волос - Тур, Тілець

Волосожар - Тілець з Плеядами.

Різдво - свято народженя Бога-Сина, Творця Світу Явленого. Відзначається в день зимового сонцестояння.

Паска - свято воскресіння Природи, перемога Білобога над Чорнобогом. Відзначається в день весняного рівнодення.

Троїця - свято Всевишнього, свято єдностей трьох космічних сутностей, що визначають Буття Всесвіту. Це час літнього сонцестояння.

Покрова - свято Матері Світу, Духу Явленого, що захищає нас і дає віру і надію на майбутнє. Відзначається в день осіннього рівнодення.

Релігійний аспект Велесової книги.
Походження основних світових релігій

Рівень мислення людини, її світогляд, культура і мораль відповідають рівню технології, що використовується суспільством. Оволодіння вогнем, одомашнення тварин і винахід колеса були етапними в розвитку і становленні свідомості наших пращурів. Хто перший запалив багаття, хто перший почав малювати, хто побудував перше рукотворне житло, хто перший почав використовувати колесо - той мав змінити стан свідомості, перебудувати свій світогляд. Цілком ймовірно, що саме винахід колеса спричинив до лавини винаходів нових технологій і до виникнення першої монотеїстичної релігії.
Багато дослідників вважають Ведичну релігію політеїстичною. Але в Велисовій книзі сказано: се ж бо Триглаву поклонятись маємо і тому велику славу співаємо. Хвалимо і Сварога - діда божого, бо той є роду початком і джерелом вічним; і богу Перуну - громовержцю, богу війни і боротьби, що веде стежкою правою до бою і тризни великої; і богу Світовиду - богу Праві і Яві, бо через нього бачимо світ видимий і він нас від Наві уберігає і нашу Землю, і Сонце, і зірки держить, і світ кріпить. Повчаємо отроків обійнятись і розказуємо все сотворене відати, бо від того розум розширюється і очищається, щоб розуміли те, що се бо тайна велика є, бо ж Сварог це Перун є і Світовид, і вони в Сварозі, і обидва Білобог і Чорнобог борються і їх Сварог держить, аби цьому світу не бути поверженому.

Із останніх рядків видно, що всі боги сприймались нашими пращурами як прояви одного єдиного Бога Творця законів Праві і світу Явленого. А тому ведична релігія цілком заслужено є саме монотеїстичною релігією.

На змісті і сутності основних положень ведичної релігії акцент зроблено вище, але завдяючи “Велисовій книзі” і глибоким дослідженням Л. Силенка, привединим в “Магавірі”, маємо можливість простежити народження і еволюцію основних світових релігій, що вийшли з Ведичної віри наших пращурів.

Відхід частини аріїв в Інські краї викликав першу трансформацію ведичної віри в індуїзм. Як і у вірі наших пращурів індуські боги діють трійцями, але імена їх трансформувались: Вишень став Вішною, Сіва з тризубом став Шівою (з тим же тризубом), Яруна - Арджуною, Перун - Паржаною, Дий - Дивом і Девом та тому подібне.8 Така ж ситуація склалась і в Месопотамії з приходом туди сумерів. Сумери принесли в Дворіччя арійських богів9 і Культ богині Матері Нінту (неньки, нені), Мамо або Мамі (матері - цариці богів), Тіамат (матері тьми, богині пітьми).10

В сьомому сторіччі д.н.е. під натиском сакських (скитських) воїнів, що прийшли з Причорномор’я, впала Асірія - семітська держава, наступниця Вавилону. На території нинішнього Ірану саки створили могутню державу Мідію. З саками в Іран прийшов Заратустра (Заратуштра, в перекладі з санскриту жовтоверблюдий), великий пророк людства. Родове прізвисько Заратустри Спітама (той, що має світлих корів - санскритське). Місцеве населення вірило в багатьох богів, роль і значення яких суттєво змінювались з часом, а духовне життя очолювали маги (мужні, величні), які були водночас і шаманами, і лікарями. Маги поклонялись Дию (Диву, Деву) статус якого, як бога осяйного неба, на Батьківщині Заратустри вже змінився на полярний - Дий поступово ставав підземнім богом. Заратустра спростовує ритуали магів і називає Дива злим богом. Він стверджує, що світ полярний, і що добрий бог це Асура (сонячний) Мазда (даруючий). По собі Заратустра залишає Авесту (вість) - Євангеліє зороастризму, заповіт нащадкам, а з ним свято Різдва Митри, свято Великодня і Єпіфанію (богоявлення). Заратустра говорить, що Сонце (Сварог) є сином Бога Отця (Всевишнього) - Асури Мазди.

Розтрощивши Ассирію племена скитів-саків розселились в Малій Азії (гіттіти), а на сході дійшли до Індії (третій прихід арійських племен в Індію); попередні арії частково розчинились серед місцевого населення, частково повернулись на Батьківщину). В п’ятому сторіччі д.н.е. саки створили на берегах Гангу, в Капілавасту неподалік Гімалаїв, державу хліборобів і скотарів. На чолі Сакії стояв володар Суддоган (той, що дає, вершить суд - санскритське), який мав за дружин двох доньок магараджі (могутнього радника) сусіднього арійського племені “ Калинів”. Саки говорили на санскриті і син Суддогана Будда (Побуд, той хто будить)був скитом. Неньку Будди звали Ма-я (мама, що стала Міріям у євреїв і дівою Марією у греків). Коли народився Будда, то про цю подію людей сповістив святий Асіта. І тоді прибули до місця його народження браміни з дарами, і з’явилась на небі зірка, і три боги, йдучи за нею, принесли дари Спасителю. Народженому дали ім’я Суддгартга (суджений гартувати, натхнений долею). Подібно Заратустрі, що мав прізвисько Спітама, Будда мав прізвисько Гуатама (той, що має темних корів).

Святим символом Будди був тризуб (трисул - санскритське) - небесна зброя Сіви (індуського бога Шіви). Як кажуть послідовники Будди, Будда прийшов з вічності і пішов у вічність, Будда - це шлях світла. А тому на статуях Будди зображена Сварга (свастика). Будда йшов оріянським (арійським) шляхом, позначеним світлом - свастям - свастикою, символом вогню, світла, Сонця. Сваргу - свастику в Індію принесли перші арії ще за 3000 р. д.н.е і це було першим хрестом наших пращурів, хрестом з загнутими кінцями. Найдавніша свастика знайдена біля селища Мізино (Мізинська культура), де вона викарбувана на фігурі летючого птаха з мамонтової кістки, Птиці Сва, символу Духу Предвічного. В Буддизмі це стало поняттям ”Лету Будди”, а у християн голубом, що опустився на плечі Ісуса Христа - символом Духу Божого, третьою складовою Троїці. У наших пращурів Сварга водночас і блискавиця, і знамено Дажбога - летючий птах, що нагадує тризуб.

Ведичну віру в зороастрійській модифікації сповідували гіттіти, що мешкали на територіях сучасної Турції і Палестини. На місці розкопок гіттітського міста неподалік Анкари, що існувало близько 2200 р. д.н.е, знайдена статуя бога - громовика Яви (явленого, того, що дає воду - санскритське) з тризубом в руках і написом Яї (Ява чи Яяш). Від гіттітів бога Яву запозичило невелике єврейське плем’я кенітів, а від них через “П’ятикнижжя” Мойсея Ява стає Ягве - богом усіх євреїв. Про бога Ягве євреям розповів рабин Єздра, що мешкав у Вавилоні. Єздра повідомив істинних євреїв, що були у них Авраам, Ісаак, Іаков (Ізраїль). І що був у них Мойсей, який водив племена гибрейські по Синаю і дав їм закони Господа Бога Єгови (Ягве). Не сказав Єздра євреям, що читає їм не писання Мойсея, знайдені (за його словами) в руїнах Соломонового храму11 у Вавилоні, а Тораг, який почав писати рабин Єзикіел, а закінчив писати він - Єздра.

До Єздри гибрейькі племена поклонялись Богу - горі Шадаю12 (Синаю), а у Єздри Ягве згадується близько 7000 раз. Як же сталось, що на зміну традиційним єврейським богам прийшов Ягве? Між племенами євреїв, як і між іншими у всьому світі точилась боротьба “за місце під Сонцем”. І коли гибрейські племена перемогли ханаанців і кенітів, то ж між гибреями виникло переконання, що бог Ягве (Ява) вибрав їх поміж інших єврейських племен, вибрав народ Ізраїлю, відвернувшись від інших, і поклявся їм у своїй вірності13.

Єзикіел і Єздра взяли основні догмати і легенди зороастризму і сумерів14 і все це переклали на підґрунтя єврейської національної свідомості. Достовірно навіть невідомо, чи був Мойсей історичною особою, бо в рукописах, що оповідали про життя і діяння Соломона і Давида до Єздри, як і в інших, ця велична постать не згадується ніде жодним словом. В той же час були поширені у стародавньому Вавилоні, де мешкали автори Торага(Тори), легенди подібні до життєописання Мойсея.
На межі нової і старої ер знову в небі спалахнула зірка (як і під час народження Будди) і сповістила світ про народження Спасителя Світу Ісуса Христа16. Про життєвий шлях Ісуса Христа існує декілька версій, а його вчення викладено майже в п’ятдесяти Євангеліях різних авторів, із яких канонізовано чотири. В усіх чотирьох канонізованих Євангеліях випущено опис особистого життя Ісуса і говориться лише про його діяння. Існує кілька версій життєописання Ісуса до початку його Місії, але вони настілки протирічні, що неможуть бути приведені навіть в якості більш-менш вірогідної версії. Можливо, що в історії переплутані відомості про різних Ісусів. І якщо євреї не вважають Ісуса за Сина Бога, а лише за пророка (як і мусульмани, релігія яких виросла з іудейської і християнської), і якщо церковні версії не співпадають з дійсністю17, це ніяк не зменшує постаті того, кого звемо “Сином Божим”. Досить вчитатись в слова Спасителя, що дійшли до нас, щоб хоча в якійсь мірі зрозуміти велич великого пророка людства.

І все ж говорячи про еволюцію релігій і релігійних догматів, важливо акцентувати увагу на тому, що перші камені в підвалини сучасних духовних уявлень людства заклали наші пращури, які є водночас і пращурами всіх народів арійського походження. Необхідно, щоб всі люди на Земній кулі усвідомили одну річ:

Бог-Творець світу Явленого один, Його втілення чисельні і різні за масштабністю вирішуваних задач і за часом існування. І що кожне втілення це Сам Бог, як сказано в Велесовій книзі “Се бо тайна велика є, бо ж Сварог це Перун є і Світовид, і вони в Сварозі, і обидва Білобог і Чорнобог борються, і їх Сварог держить, аби цьому світу не бути поверженому.

Ведична віра і сучасні світові релігії

Ведична Віра віра пращурів слов’ян, є одією з найдавніших свтових релігій. Ведична Віра побудована на Зоряному Законі згідно з яким Бог - Всевишній - і Один і чисельний в своїх проявах водночас. В залежності від етапної задачі розвитку Всесвіту і Людства Всевишній проявляє Себе через Закон Троїці в різних іпостасіях демонструє різні якості. В основі ведичної віри знаходяться два основних принципи: коловороту життя (Коло Самсари); Кар(м)и - розплати з часом за всі дії в цьому житті.

Першим відгалудженням Ведичної Віри став індуізм. Після відходу частин орійських (арійських) народів до Інських станів (Індостану) поступово в нових умовах змінюється їх світогляд, місце одних богів займають інші. Великий пророк Людства Рама преретворюється в Творця Всесвіту Браму, бог Вишній в бога - зберігача Всесвіту Вішну, легендарний вождь сіверян Сіва з знаком Роду трисилом - в бога - руйнівника Всесвіту Шіву. Та на відміну від богів Ведичної Віри, які подані в діалектиці, в русі, в розвитку, боги індуізму статичні статичні і їх функції наперед визначені.

Другим могутнім відгалудженням Ведичної віри став Буддизм. В буддизмі ідея єдиного бога відсутня. Згідно з вченням Будди існують лише дхарми - пануючі над світом вічні моральні принципи, і їх пульсації*.

* Дхарми можна розуміти як прояви єдиної світової душі. У реліктових австралійців це «арунгвільта-прана» - особлива життєва сила, життєва субстанція що переливається з одного матеріального утворення в інше, безперервно і повсюдно з істоти в істоту, з предмета в предмет. В древніх майя це сила, яку не можна описати, яка є джерелом буття всіх істот і яка наділяє все живе свідомістю, що повертається назад після смерті істоти. Від тої Сили через все існуюче плинуть потоки еманацій - команд, які згідно з вченням Будди можна сприймати як дхарми. В хвилях божественного ефіру (іудаїзм), немов би під напівпрозорим покривалом, тріпочуть астральні форми світів і істот, в яких уже існують майбутні насіння (своєрідне ДНК на все сутнє), початки (принципи, закони, константи), форми (структури і архітектур) і живі душі буття. Це Всесвіт проявлений в Духові. У Піфагора це ефірне світло, яке протікаючи через предмети робить їх прозорими і заставляє всі світи світитись. Через це ефірне світло, через невидимий вогонь, що протікає через всі світи, Він, незбагнений, приводить в обертовий рух все від атомів до зірок. Він же наділяє все вогнем, що породжує рух, ритм і мелодію. Це перша з дев’яти давньогрецьких муз - Веста (Гестія), яка зберегла божественний початок, скритий в усіх речах. Інши музи походять з Вести, її вогню. Уранія - відповідає за рух зірок і планет, за астрономію і астрологію; Полимнія - за потойбічне життя души і пророцтво; Мельпомена - за життя і смерть, трансформацію перевтілень. Ці троє відповідають за космологію і фізику. Калліспа, Кліо і Евтерпа відповідають за медицину, магію і мораль, а Терпсіхора,Ерата і Талія за устрій планети (за хімічні сполуки, рослинний і тваринний світ).

Центральне місце у вченні Будди займають чотири благородних істини: існує страждання, його причина, шлях до звільнення від страждання і саме звільнення. Страждання і звільнення від нього є чисто суб’єктивними станами і водночас деякими космічними реаліями. Позбутись страждання можна восьмирічним шляхом, шляхом восьми вірних дій. Для цього необхідно жити не підкоряючись задовольненням, але й не в аскезі, дотримуючись п’яти заповідей: не шкодити живому, не брати чужого, утримуватись від заборонених статевих стосунків, не вести празних і брехливих речей і не пити спиртного, тим самим наближаючись до нірвани (згасання).

Іудаїзм побудований на культі бога Ягве. Ця релігія виникла приблизно в другому тисячолітті до н.е., в Палестині. Основа вчення викладена в п’ятикнижжі Моісея (в перекладі Врятованого, племінника фараона Рамзеса Хозарсифа, жреця єгипетського культу бога Сонця Ра). З точки зору центрального поняття п’ятикнижжя є «розмитим» вченням, бо звернене водночас до двох різних божеств: Єлоім - «Єдині» і Яхве - що проявляв себе в вогняному вихорі. Якщо Єлоім в якійсь мірі ототожнюється з політеїзмом індуїзму, то Яхве - власний бог евреїв, яких він вибрав серед всіх народів і об’явив їм владу над іншими народами світу. В книзі Левіт п’ятикнижжя Моісеєм сформульовані основні моральні принципи взаємовідносин в суспільстві (заповіді Моісея), пізніше повторені Ісусом Христом в Нагорній проповіді. Саме на цих заповідях сформувався важливий символ християнства - сповідь, як дійство очищення від гріха і полегшення карми. Важливим моментом іудаїзму було жертвоприношення тварин. Іудаїзм став витоком двох світових релігій: християнства і мусульманства.

іудаїзм - версія вчення Моісея, Укладена раввіном Іудою в 219 р.н.е; стала основою Талмуда - вчення раввінізма. Відгалуженням іудаїзму є гностичне вчення Каббала, що сформувалось в середовищі вавилонської общини євреїв.

Християнство побудоване на вірі в Ісуса Христа, боголюдини, рятівника світу, втілення другої особи триєдиного божества - Троїці: Бога - батька, Бога - сина (Лотоса - слова) і Святого Духу. Ісус Христос, Бог - син, приносячи себе в жертву, спалює карму людства, беручи всі гріхи людей на себе і даючи їм можливість будувати свою долю планетарного суспільства на центральних поняттях Любові і Добра без обмежливого впливу негативного минулого. Центральним символом християнства є сповідь і прощення тому, хто покаявся перед Богом. В християнстві Бог - це Творець Всесвіту на відміну від інших релігій, в яких культовими були боги нижчого рангу, або прояви діяльності Бога: дхарми, еманації і т.п.

На початку XII сторіччя нашої ери на аравійському півострові почав розповсюджуватись іслам, який проповідував неграмотний погонщик верблюдів, але надзвичайно талановитий поет Мухаммед. Новий пророк свято вірив в те, що через нього до людей звертається сам Аллах. На відміну від християнства, де центральною фігурою став Ісус Христос, Муххамед говорив, що він лише посланник Аллаха і заборонив звертатись до нього з молитвою після смерті. Пророк ісламу проповідував покірність долі і Аллаху. Його проповіді, обрядові і юридичні настанови, заклинання, молитви, повчальні розповіді і притчі зібрані в священній книзі мусульман Корані (в перекладі - читання).*

* На відміну від інших релігій мусульманство більш приземлене і майже не має тої трансфізичної надбудови, яка властива іншим світовим релігіям. В цьому відношенні до мусульманства наближене конфуціанство в Китаї, що виникле ще в V-VII сторіччях до н.е. Конфуцій занепокоєний розпадом суспільства і моралі значну увагу приділяв саме принципам зміцнення суспільства. В його проповідях говорилось про те, що особистість повинна підкорятись суспільним інтересам, що влада правителя священна, що поділ людей на аристократів і нікчемностей -- це закон справедливості. На центральне місце в своїх проповідях Конфуцій ставив порядок на землі і на небі як етичну категорію. В той же час конфуціанство, як і багато інших теїстичних течій в Китаї, базується на трансфізичній «Книзі змін», побудованій на загальнокосмічному принципі Інь і ян, чергування яких складає шлях «дао» (Інь і ян, чоловіче і жіноче, плюс мінус, так і ні, гаряче і холодне, і т.п. - все це один і той же принцип полярності в будові Всесвіту). Дао - це центральне поняття ще одного теїстичного напрямку в Китаї - даосизму, поняття за допомогою якого можна дати універсальну всеосяжну відповідь на питання про походження і засоби існування всього сущого. Воно не має імені, скрізь проявляється, бо є джерелом всякої речі, але не є самостійною субстанцією, чи сутністю. Само Дао не має джерел, початку і є коренем всього без власної енергетичної діяльності. Дао, яке можна виразити словами не є постійне Дао. Однаковість - ось глибина загадковасті...

Як можна бачити навіть з цього невеликого і досить поверхневого огляду кожна релігія це передусім частина світогляду того чи іншого народу. Показовими в цьому відношенні є догмати Іудаїзму і Християнства.

Витоки іудаїзму, як релігії, відносять до 2000-2200 р.д.н.е. В цей час на території сучасної Палестини мешкало племья гіттітів, яке поклонялось богу-громовику (вогняному богу) Яяш. Від гіттів бога Яяша (Яву) запозичило плем’я кеннітів, а від них через Тораг (П’ятинижжя Мойсея), укладений равінаи Єздрою і Єзикілом в Вавілоні, бог Ява стає богом Ягве усіх Євреїв (V ст.д.н.е).
Основа вчення ідуаізму викладена в п’яти книгах Мойсея: Буття, Исход, Левіт, Числа, Второзаконіе.

Поняття центральної фігури - Бога - в іудаизмі розмите, бо Євреї звертаються водночас до двох різних божеств: Єлоім - «Єдині» і Ягве, що проявляв себе в вогняному вихорі. Якщо Єлоїм в деякій мірі ототожнюється з політеїзмом индуізму, то Ягве - власний бог євреїв, яких він вибрав серед усіх народів і об’явив їм зверхність і владу над іншими народами світу. В книзі «Левіт» сформульовані основні моральні принципи взаємовідносин між Євреями (Заповіді Мойсея), пізніше повторені Ісусом Христом в Нагорній проповіді. Саме на цих Заповідях сформувався важливий символ християнства - ісповідь, як дійство очищення від гріха і полегшення карми. Важливим моментом іудаїзму є дійство жертовоприношення тварин, побудоване на прнципах «рти» - космічного порядку і культу «бартеру» - даю, щоб ти мені дав.

На межі старої і нової ер в небі спалахнула зірка і сповістила світ про народження спасителя людства Ісуса Христа. Своє вчення - Євангіліє (Вість) Ісус Христос дав через своїх учнів - апостолів. Християнство, як релігія, побудована на вірі в Ісуса Христа, Боголюдини, рятівника світу, який був втіленями другої іпостасі триєдиного божества - Троїці: Бога - батька, Бога - Сина і Духа Святого. Ісус Христос, Бог-Син, приносячи себе в жертву, спалює карму людства, беручи всі гріхи людей на себе і даючи їм можливість будувати свою долю і долю планетарного суспільства на поннятях Любові і Добра без обмежлвого впливу негативного минулого. Центральним моментом Християнства є ісповідь (духовне очищення) і прощення тому, хто покаявся перед Богом. В християнстві на відміну від іудаїзму домінує дійство власної жертовності (а не жертвоприношення тварин).

Сучасні кононічні християнські церкви (католицька і православна) поєднують в єдиному кононі Тораг і Євангіліє, Старий і Новий Заповіт, хоча по своїй суті це дві різних віри і дві різні релігійні системи. Склад основних догматів тої чи іншої церкви має забезпечувати єдність етносу на фундаменті єдиної віри і єдиних моральних принципів, перспективу розвику даного етносу і гармонію між силами небесними і земними. А тому, в залежності від стану супільних відносин, від рівня розвинутості суспільсва, від внутрішніх і зовнішніх факторів існування етносу змінюється системні теологічні погляди і суспільні цінності, їх роль в особистому житті людини і в житті суспільства. І коли догмати старої віри стають гальмом на шляху подальшого розвитку, деякі з них можуть суттєво змінюватись, іноді на повністю протилежні. Показовими в цьому відношенні є догмати іудаїзму і християнства, що виросло з іудаїзму. Уже з другого столітя нашої ери серед християн з’явилась тенденція до розмежування цих вчень, бо з їх логіки витікало, що Ягве бог Мойсея, не є Єлоім, до якого звертався Христос на розп’яті. Відповідно, єдність давноєврейського єдинобожжя (а по суті племінного бога євреїв) і християнського - мнима.

Різницю між Богом Старого Заповіту і Євангельським Богом сформулювали християнські гностики в другому столітті нашої ери (Маркіон і його школа)

Погляди Маркіона пояснював його учень Аппелес: єдиний Початок - ненароджений Бог - створив двох головних ангелів. Один, “знаменитий і славний”, створив світ; другий, “вогняний”, ворожий Бог і світу. Відповідно світ, як творіння доброго ангела, благостний, але наражається на удари злого “вогняного”, що ототожнюється з Яве (Ягве) Ветхого Заповіту.

Супурерчність догматів Старого і Нового Заповітів призвела до виникнення чисельних течій, побудованих на Біблії. Найбільш яскравими серед них були:
перші на змія, що спунукав Єву заполучити пізнання добра і зла, а бога, який бажав залишити людей в пітьмі і евігластві - звали злим демоном (офіти);
другі об’явили матерію неіснуючою, а відповідно і весь Всесвіт перешкодами на шляху удосконалення душі, реальність якої ствердджували (гностики);
треті заперечували спадковість Нового Заповіту до старого, рахуючи іудаїзм за поклоніння Сатані (Маркіон і його школа);
четветі, манікеї - розглядали світ, як область боротьби сітла і пітьми; але якщо християни визнавали світ і життя творінням божим, то маніхеї доримувались зворотньої точки зору: світ - це пітьма, що обняла частки світла (душі). Вони вважали матеріальний світ злом, а його творця - злим демоном. В противагу християнству “творче світло” (Божественну енергію”) вони вважали пітьмою, а пітьму - безоднею, або вакумом - світом первісним*.

Звичайно, приведені витримки з релігійних доктрин “не ведуть до храму”, а лише обгрунтовують основну думкку. Є творець цього всесвіту, є боги суто його члени (різні за рівнем, функціями і призначенням) і є закони і принципи, за якими побудований Всесвіт і яким підкоряються боги і єрархії Всесвіту. Окрім прямої послідовності є зворотня - це боги, яких створюють складові елементи розумних систем (наприклад, егрогори, створювані об’єднанями людей від сім’ї до суспільства в цілому). Тривалість існування того чи іншого бога, його можливості залежать з одного боку від часу вирішення задачі, покладеної на нього, з іншого - від джерела енергії і інформації, що його живить. В залежності від того, якого з іерархії богів той чи інший народ, та чи інша спільність людей вибирає за Водія, будується сввітоляд цього народу, взаємовідносини між людьми і між людиною і небом (точніше богом)**. Досить проаналізувати мораль і етикусуспільних відносин народу, щоб зрозуміти, якому богу він служить.

Розмова про бога і релігіі була б неповною без розгляду питання спілкування Людини з Творцем, спілкування через молитву, Існує надзвичайно багато молитв, вивчити чи запам’ятати які неможливо. А тому позитивний бог одного народу може сприйматись негативним іншимі і навпаки. Та при цьому різноманітті богів, релігій і моралі необхідно усвідомити головне:

Творець Всесвіту єдиний для всіх і для всього існуючого взагалі. І так само, як ми любимо і цінуємо все те, що створюємо з любовью, так і Творець Всесвіту любить і цінує все існуюче. А ми всі незалежно від поглядів і віри, Його діти, Його майбутнє і Його сподівання! То ж давайте будемо достойніми свого покликання і свого призначення!

В 986 році н.е. в історії русів-слов`ян відбулась непересічна подія - хрещення Русі. Змінилась не просто віра, змінилась доля цілого народу, змінився менталітет, почалась перебудова слов`янських народів під події другого тисячоліття . На теренах Європи почав набирати силу суперхристиянський етнос.

Звичайно подібна подія не могла не залишити глибокого сліду в історії нашого народу. Та щоб до кінця розібратись в подіях того часу, маємо повернутись до першоджерел, за якими і знаємо свою історію. На жаль більшість літописів є або копіями більш ранніх творів, або результатом компіляції, доповнених власною фантазією переписувача. Прикладом може бути смерть князя Олега від укусу гадюки (Лаврентійовський літопис). Та правда в тому, що прокусити чобіт князя нашій українській гадюці не під силу. А якби і прокусила, то навряд чи помер би Олег від тої гадюки, бо немає на Україні (окрім Криму) плазунів зі смертельним укусом. Той же літопис повідомляє, що Олег похований в 912 році на горі Щековиці в Києві ; а Новгородський літопис - що помер князь в місті Ладозі, де і похований в 922 році.

Про хрещення Русі ми знаємо із літопису монаха Нестора. Цей літопис першим вивчав німець А.Л.Шлецер, історик і філолог, почесний член Петербурзької Академії наук . Шлецер залишив спогади про В.Н.Татищева (1686-1750р.р), історика і державного діяча. В 1720 році Татищев знайшов у одного розкольника в Сибіру дуже старий список Нестора, що дуже відрізнявся від того, що вивчав Шлецер . Після цього Татищев зібрав їх цілих десять і за ними склав одинадцятий . Але для нащадків залишився один, перший, датований, умовно, 1106 роком. Всі інші “кудись” зникли. Дослідження Татищева не були надруковані ні в Росії, ні в Англії . Безпосередньо в самій історії Татищева “попрацював” інший німець - Г.Міллер . Все що виходило за сюжет першого списку Нестора було викинуто, так само як і дослідження самого Татищева. Сам же Татищев писав : “О кнезех руських старобитних Нестор-монах не добре сведем бе”.
Нестор розповідає в своєму літопису про хрещення княгині Ольги імператором Візантії Костянтином \/II Багрянородним . Але сам імператор повідомляє, що на час візиту в Константинополь Ольга була вже хрещена. І руки він їй не пропонував, бо був уже одружений . Ольгу хрестили в 955 році, в Києві, в церкві Іллі. В 959 році посли Ольги відбули до германського імператора Оттона з проханням направити єпископа і священиків. В 960 році якийсь монах Сент- Альбанського монастиря був рукопокладений в єпископи Русі, але в Київ не зміг прибути, бо захворів і помер. В тому ж 960 році в єпископи Русі був “рукопокладений ” монах монастиря Святого Максимина в Трірі Адальберт . Адальберт добрався до Києва, але через рік покинув Русь. За рукописом Нестора “було неприйняття русичами папежського гостя”. Але тоді Візантійська церква ще не відійшла від Римської, ще не було поділу віри на православну і католицьку. А тому подібний випад проти Римської церкви міг бути написаним не раніше Х\/I сторіччя . Навіть в храмі святої Софії ХII ст. рядом знаходились зображення римського папи Клемента з Григорієм Богословом і Іоанном Златоустом. От тільки Адальберт прибув з місією організувати “філіал”, а Ольга вимагала диоцезу - автономної одиниці під керівництвом митрополита (як в Польщі та Чехії ).

Поширення християнства на Русі пов`язують з іменами братів - просвітників Кирила і Мефодія, що за дорученням візантійського імператора переклали християнський закон на слов`янську мову для хрещення слов`ян . Але Кирило від народження був Костянтином, а Кирилом став лише перед смертю, коли пішов в монастир. Відповідно слов`янську азбуку необхідно було б назвати не “кирилицею”, а “костянтинецею”. Тож і служили брати не Константинополю, а Риму. Саме папа Адріан II рукопоклав братів в сан священиків . І розповсюджували вони християнство апостольського (римського) канону . В слов`янському варіанті Святого Писання надрукована Третя Книга Єздри, яка є в Вульгаті (Біблії на латині), але відсутня в греко-єврейських варіантах. Іншими словами - перші переклади Біблії були з Вульгати.

Календар богослужінь на Русі теж був не візантійський, а латинський, бо назва місяців в ньому не ромейська, а латинська, і початок року був у березні, а не в вересні, як у греків.

В хроніках францисканського монаха Адемера (ХII ст.) знаходимо, що у імператора Отона III були два єпископа : святий Адальберт і святий Брун. Брун хрестив венгрів і русів. Загинув же він, як і Адальберт, від руки печенігів . Русичі викупили тіло Бруна і збудували монастир його імені. Після цього прибув в Київ візантійський єпископ і умовив прийняти “звичай грецький” . Інша справа Нестор, який писав “що Ольга спалила Корсунь реактивними снарядами, отриманими від візантійців ” . Правда останні про це навіть не здогадувались .

Незвична історія загибелі сина Ольги князя Святослава . Після підписання мирного договору з Візантією Святослав відпливає з Царьграда до Києва. По дорозі воєвода Свенельд з частиною дружини кидає його і степом, не боячись печенігів, іде до Києва, а Святослав залишається зимувати і голодувати на Хортиці, де його і вбили не то печеніги хана Курі, не то банда Кривого. Нестор приписує організацію вбивства батька старшому синові Ярополку, що очолював київських християн, а Святослав немов би їх переслідував і руйнував християнські церкви (971 рік, Іакімовський літопис, визнаний академіком Б.Рибаковим компілятивним рукописом Х\/II ст.) . Ось тільки в Нестора Святослав був язичником, а Мауро Орбіні в “Слов’янській історії” в 1601 році пише, що Святослав ішов по стопах матері в благочесті і християнській вірі. В дійсності язичниками були Володимир (народжений від Малуші, доньки єврея Малка із Любеча, воєвода Свенельд і київський воєвода Прети, побратим печенізького кагана Кур, які в змові спочатку вбивають Святослав, потім, приписавши гріх Ярополку, вбивають і його . Після описаних подій Володимир стає князем Київської Русі. Але для історії необхідно мати світлий образ Володимира, хрестителя Русі, а тут такі недоречності. То ж і приписав Нестор Святославу і язичника і, злопам`ятство, і заздрісність…

Про те, що літопис Нестора був складений не раніше Х\/I сторіччя говорить і розповідь про дійство Хрещення Русі, коли прийшли до Володимира мусульмани, німці з Риму, євреї і греки. На запитання Володимира про суть віри мусульманин відповідає : “Магомет вчить нас обрізанню, не їсти свинини, не пити вина, зате по смерті можна творити блуд з жонами і навіть в цьому житті придаватись всякому блуду (або місіонер був дурак і розпусник, або ж історія видумана Нестором від початку до кінця) . З німцями було ще простіше, вони змогли лише сказати : “піст по силі, якщо ж хто їсть і п`є, то все це во славу Божу, як вчив нас наш вчитель Павло”. І все б нічого, та слово “німець ” чисто російського походження Х\/I сторіччя, коли всякого іноземця в Росії називали “німцем”. А до того германців скрізь звали фрягами і латинами . Євреїв Володимир питає : “А де земля ваша ?” На що євреї відповіли : “В Єрусалимі . Але розгнівався бог на батьків наших і розсіяв нас по різних країнах, а землю нашу віддав християнам”. І знову в Нестора не сходяться кінці, бо хрестоносці з`явились в Палестині в 1096 році, а Русь хрестили в 986 році. І нарешті, говорить посланник Візантії - його ораторське мистецтво займає добру дюжину листів. Саме грекам і віддає перевагу Володимир.

Судячи по літопису Нестора на час Хрещення Русі наші пращури були дикими варварами і нічогісінько не знали про навколишній світ . Ось тільки ще до Володимира стояли в Києві церкви, а християнство пустило там коріння задовго до офіційного Хрещення Русі. І перші християни були латинського обряду . І лише пізніше, коли князям і царям необхідно було мати покірну державну церкву, вони перейняли “візантійський варіант”

Насильне Хрещення Русі Володимиром було цілком виправдане з точки зору державотворення. Для стійкості держави необхідно мати єдину віру, єдину церкву. При тому таку церкву, яка б служила не Богу, а державі, а точніше на задоволення інтересів кастових прошарків населення. Але насильство над душами людей, над зламаними долями мільйонів не може бути виправданим ні з точки зору людської моралі, ні тим більше з точки зору “Нагірної проповіді” Ісуса Христа (якщо розглядати це питання з точки зору християнської моралі).